– Лєн, у мене форс-мажор. Я мусив негайно їхати у відрядження. Мене не буде три дні. Розумієш, термінова справа. Навіть не встигну заїхати додому. Куплю все необхідне на місці, – голос чоловіка повернув Олену в реальність. Вона навіть не встигла йому заперечити. Ігор поклав слухавку.

А ще три секунди тому Олена буквально купалася у своєму щасті. Вона їхала з центру планування сім’ї. Її здогадки підтвердилися. Їй сказали, що вона нарешті стане мамою, і звеліли привітати чоловіка.

Олена знову щасливо всміхнулася. І вирішила не псувати собі настрій думками про чоловіка. Останнім часом він став часто бувати у відрядженнях. Компанія, в якій він працював, розширювалася. І його, як найкращого фахівця, то й відправляли у філії.

– Отже, ти дізнаєшся про те, що будеш батьком через три дні! Так тобі й треба! – Олена хитро засміялася і подивилася в дзеркало заднього виду. Водій, який намагався обігнати її автомобіль, підморгнув чарівній дівчині і навіть послав повітряний поцілунок.

Так, зіпсувати настрій Олені сьогодні було важко. Вона була щаслива. Адже вона боролася за своє щастя цілих 7 років. Але дитини в їхній родині все не було. Жінка вже майже вітратила надію. Вона вважала, що сім’я не може бути повною. Дитина пов’язувала подружжя, вона була підтвердженням любові жінки та чоловіка.

Ігор, здавалося, теж уже перестав розраховувати на поповнення. Одного разу він сказав Олені, що йому вистачає її однієї. Але вона не раз помічала, як він проводжає поглядами на молодих матусь, які штовхають перед собою візочки з немовлятами.

– Ну от, Ігоре, коли треба, тебе ніколи нема, – раптом зло подумала Олена, – але ти сам винен. Завжди зайнятий своєю роботою. Втім, що це я? Звичайно, добре, що Ігор працює. Адже скоро витрат побільшає. Гаразд, не думатиму про це і хвилювати Ігоря. Скажу йому, коли повернеться, – Олені одразу стало легше, коли вона прийняла таке рішення.

Якраз у неї буде час, щоб пройти обстеження. Сьогодні їй сказали, що потрібно здати аналізи, щоб упевнитися в здоров’ї майбутнього малюка.

Наступного дня вона вирушила на консультацію. Одна з жінок, які чекали на свою чергу, зауважила:

– Дівчино, ви просто світитеся! Ви така гарна! Дай Боже, щоб у вас усе було добре!

Олена засміялася. Їй було приємно, що їй зробили комплімент. Навіть якщо він пролунав від незнайомої жінки. От би Ігор її бачив! Напевно, він би теж помітив, яка вона гарна і щаслива!

Олені видали цілу купу талончиків і направлень. Їй належало обійти чимало фахівців. Але такі клопоти тільки радували жінку. Адже вони означали тільки одне: збулася найзаповітніша мрія. Тепер у них з Ігорем буде малюк.

Олена весь час усміхалася. Збоку вона виглядала нерозумно. Але її це мало хвилювало. У думках вона вже купувала ліжечко, вибирала візочок і будувала маршрути прогулянок із сином чи донькою.

Раптово Олена врізалася в перешкоду. Хтось став на її шляху в коридорі центру. Купа талончиків і направлень розлетілася по всьому коридору.

– Яка я незграбна, пробачте, – пробурмотіла Олена і навіть не глянувши на того, з ким зіткнулася, нахилилася, щоб зібрати свої папірці. Один із них відлетів далеко.

Жінці довелося присісти і простягнути руку, щоб дістати його з-під диванчика. І раптом вона завмерла.

Перед її очима опинилися кросівки, які вона десь бачила.

– Точно! – осяяло Олену, – такі самі носить мій Ігор. Мабуть, модний варіант! – Олена підвела голову і раптом побачила перед собою Ігоря. Вона вже хотіла радісно вигукнути:

– Як ти дізнався? – але сказати фразу вголос не встигла. Тому що тільки зараз помітила супутницю чоловіка. Молода дівчина бережно підтримувала свій животик і примхливо говорила:

– Ні-ні, любий. Мені тут не сподобалося. Давай оберемо іншу консультацію. Цей центр надто маленький. Бачиш, люди штовхаються! – симпатична особа, яку підтримував під руку Ігор, виразно дивилася на Олену.

– Мабуть, я в неї врізалася, – чомусь подумала Олена. Вона обережно підвелася. Її погляд зустрівся з поглядом чоловіка. І Олена побачила в ньому стільки болю й страху, що передумала затівати скандал.

Несподівано для себе вона пробурмотіла:

– Перепрошую, я така незграбна, – з цими словами Олена швидко попрямувала до виходу. Їй захотілося крізь землю провалитися. Ну чому саме сьогодні вона вирішила їхати в цей центр? Жінці здавалося, що якби вона не поїхала, то могла б бути щасливою принаймні ще кілька днів.

Їй навздогін полетів голос чоловіка:

– Лєн, зачекай. Куди ти? Я тобі зараз усе поясню.

Олена обернулася і ще раз подивилася на чоловіка та його супутницю. Гарна дівчина примхливо морщила носика. Вона не розуміла, що відбувається. На її обличчі було написано, що вона втомилася і роздратована. А тут ще якісь дівчата з ніг збивають!

Олена спокійно подивилася на Ігоря і продовжила шлях. Вона не влаштовуватиме сцен. Чоловік повинен зробити вибір саме зараз. Звісно, він поки що не знає, що вона чекає на дитину.

Але тримати того, хто розлюбив, дитиною, негарно. Ігор має бути з нею в будь-якій ситуації, а не тільки тому, що вона готується стати матір’ю. Невже він здався? Він перестав вірити в те, що в них буде дитина? Тільки так могла пояснити собі поведінку чоловіка Олена.

Адже він її зрадив. Цілих 7 років Олена оббивала пороги кабінетів, погоджувалася на виснажливі процедури й огляди. Але всі заходи не приносили результату.

Найкращі фахівці міста розводили руками. Вони не розуміли, в чому річ. Патологій у Олени та її чоловіка не було. Просто небеса відмовляли їм у щасті бути батьками.

Отже, Ігор змирився з тим, що його дружина не подарує йому спадкоємця. Він обрав інший спосіб, щоб стати батьком. Він не захотів бути з нею поряд. І Олена не має права заважати йому. Кожен вільний робити те, що вважає за потрібне.

Але такі думки не тішили бідну жінку. По її обличчю текли сльози. Їй було боляче, прикро, гірко. Але тут до її горла підступила нудота.

Олена автоматично доторкнулася до свого малюка, який поки що перебував десь глибоко всередині її єства.

– Маленький, – з ніжністю подумала Олена і пообіцяла, – я не хвилюватимуся. Ти не винен. У нас все буде добре. Я не зашкоджу тобі.

Вона якось одразу заспокоїлася і взяла себе в руки.

– Треба їхати додому і зібрати речі. Нехай приводить свою дівчину і матір своєї дитини в наш дім. Хоча він уже не наш, – подумала Олена, відчиняючи дверцята свого автомобіля.

Ігор не побіг за нею. Він не наздогнав її і не зупинив. А це означало одне: його супутниця не якась випадкова знайома, не дружина його найкращого друга, який попросив супроводити дружину, поки його нема. Ця жінка значуща для її чоловіка. Втім, вона не повинна про це думати.

Олена доїхала додому без пригод. Вона зосередилася на дорозі. Їй було важливо бути акуратною та уважною. Вона не могла допустити, щоб її малюк постраждав. Він має з’явитися на цей світ вчасно і бути здоровим.

Олена зайшла в квартиру, в якій прожила з Ігорем цілих 7 років. Вони нещодавно виплатили іпотеку. Думка про те, що їй слід було б зібрати речі чоловіка, а самій залишитися тут, навіть не прийшла в голову.

Вона вважала, що та дівчина її випередила. Її акуратний животик підтверджував: Ігор не сьогодні дізнався про те, що вона стане мамою. Йому було відомо про це принаймні вже місяців 5.

У нього було достатньо часу, щоб про все розповісти своїй дружині. Так було б чесно. Але він продовжував жити подвійним життям, лягав з нею в одне ліжко, будував плани на майбутнє, надягав сорочки, випрасувані дружиною, і їв обіди, приготовані нею ж.

А та, інша, не стикалася з побутовими труднощами. Вона просто насолоджувалася часом, який проводив з нею Ігор.

– Що він їй каже? Як пояснює, що ночує не поряд? Отже, вона знає, що він одружений. Невже її це не бентежить? – Олена знову поринула в думки про чоловіка та його супутницю.

Від роздумів її відволік звук дверей, що відчинялися. На порозі стояв Ігор. З порога він одразу спитав:

– Лєн, куди ти? Навіщо ти збираєш речі? Давай поговоримо, я все поясню.

– Нема про що говорити, Ігоре, – її голос був спокійним. Вона прийняла рішення і не збиралася його змінювати, – винайму поки що квартиру. А ви можете розташовуватися тут. Адже твоя жінка чекає на дитину. Я думаю, їй тут буде комфортно.

Ігор спостерігав за тим, як Олена надягає пальто і бере сумку. Він зробив останню спробу:

– Не йди, давай поговоримо.

Але Олена навіть не обернулася. Вона мовчки вийшла з квартири, в якій колись була щаслива. Ігор так і не дізнався, що стане батьком.

Усі наступні дні Олена намагалася зберігати спокій. І їй це вдавалося. Думки про дитину надавали їй сил. Вона швидко знайшла собі квартиру, пройшла обстеження, яке підтвердило, що з нею і малюком усе гаразд.

Олена подала на розлучення. Майже за місяць їй зателефонувала свекруха. Вона роздратовано спитала:

– Олено, Ігор мені сказав, що ти подала на розлучення. Він не знає, де ти і що з тобою. Може, ти хоча б мені поясниш, що відбувається?

– Я просто вирішила прийняти вибір Ігоря, Віро Сергіївно, – спокійно відповіла Олена і поклала слухавку.

Вони зустрілися тільки в залі суду. Процес розлучення минув швидко. Суддя звернув увагу на те, що Ігоря супроводжувала жінка при надії. Олена була одна.

А Ігор виглядав розгубленим. Йому було б легше, якби Олена влаштувала сцену, вступила в боротьбу за нього. Але їй, схоже, було байдуже.

– Вона ніколи мене не любила, – подумав Ігор і, вражений спокоєм і байдужістю своєї дружини, оголосив про те, що вимагає передати йому квартиру в повне володіння.

Суд узяв до уваги той факт, що Ігор скоро стане батьком, а житлової площі в майбутніх батьків немає. Але віддати квартиру в повне володіння Ігоря було неможливо. Вона належала подружжю в рівних частках.

Однак навіть суддя був здивований. Олена заявила, що підпише всі папери. Своє рішення вона пояснила просто:

– Я не зможу жити в тій квартирі. А зустрічатися з Ігорем з приводу її обміну в мене ні сил, ні часу. У мене є інші справи, більш важливі, – тут жінка щасливо всміхнулася.

Суддя відзначив щасливий вигляд позивачки і подумав:

– Тут, мабуть, у кожного вже своє життя. Позивачка ж сама подала на розлучення. І, схоже, не журиться за чоловіком. Швидше за все, їй є куди йти, а найголовніше – до кого.

Так, квартира дісталася Ігорю. Після завершення процесу свекруха підійшла до своєї невістки і спитала:

– Олено, я тебе не розумію. Я, звичайно, не в захваті від того, що ти була дружиною мого сина. Але ця Юля! Вона ще гірша! Чому ти не борешся? Тебе ми хоч уже знаємо! А як ця дівка себе поведе, ще невідомо.

Микола Іванович, батько Ігоря, торкнув свою дружину за рукав. Він вважав її висловлювання нетактовним. А Олена спокійно дивилася на них і відповіла:

– Мені нема за що боротися, – Олена попрямувала до виходу. Для неї ця ситуація закінчилася. Ця історія не повинна мати продовження. Їй важливо думати про здоров’я малюка.

І життя потекло своєю чергою. Олена ходила на роботу, відвідувала консультацію і виконувала всі приписи фахівців. Її сестра Наташа запропонувала їй переїхати до неї. Вона вже знала, що Олена чекає на дитину, і вважала, що тій буде легше, якщо хтось виявлятиме турботу.

І Олена прийняла її пропозицію. Але вона вже шукала варіанти, щоб взяти для себе і майбутнього малюка квартиру в іпотеку. Керівництво на роботі підтримало її рішення.

Начальник навіть пообіцяв, що забезпечить її роботою, поки вона перебуватиме в декреті. Він не хотів втрачати перспективного фахівця, а Олена, на його думку, подавала великі надії.

Олена ділилася з сестрою планами на майбутнє:

– Уявляєш, начальник мені сказав, що я зможу працювати віддалено. Так, я впораюся з іпотекою. Компанія поручилася за мене перед банком. Уже скоро я запрошу тебе на новосілля.

Наташа була рада за свою сестру. Перший час вона побоювалася того, що Олена впаде в депресію. Але нічого подібного не сталося. Вона жила насиченим життям. Вона не плакала ночами і не впадала в паніку від думки, як буде справлятися без чоловіка.

– Вона завжди була стійкою, – думала Наташа про свою сестру, – мабуть, вона справді прийняла вибір чоловіка. А якщо змінити нічого не можна, то й хвилюватися нема про що.

Уже за три місяці після розлучення Олена облаштувалася у своїй квартирі. Домашні справи вже не давалися так легко. Вона стала швидко втомлюватися, але намагалася не показувати вигляду, що їй важко.

Наташа регулярно відвідувала сестричку, а одного разу зауважила:

– Лєн, який у тебе вже термін? Твій живіт здається більшим, ніж треба. І я знаю, що кажу! Ти, випадково, не двійню чекаєш?

Олена щасливо розсміялася:

– Ну так. У мене буде Вітька і Вовка. Футболістами стануть! Знаєш, як Штурхаються?

– Ну, ти даєш! – захопилася Наташа, – що ж ти нічого не кажеш?

– А що тут казати? У мене подвійне щастя! А про щастя не кричать! – спокійно зауважила Олена.

– Сестричко, ти не переживай. Я буду тобі допомагати з вихованням дітей. Усе-таки тепер у мене буде одразу два племінники.

– Наташко, я не сумнівалася в тобі.

– Скажи, Лєн, а ти зовсім за Ігорем не сумуєш? Ти ніколи навіть не згадуєш про нього. Невже він тобі був байдужий, Лєн?

– Знаєш, Наташко, ми з Ігорем так чекали на дитину. Ми пройшли купу обстежень. Але я вірила в успіх. А він ні. Він здався, Наташ. А з тим, хто здався, не борються. Він зробив свій вибір, а я – свій. Про що тут говорити чи думати?

Наталя тільки похитала головою. Її захоплювала сміливість сестри. Вона б не наважилася вчинити так, як вона. А якби вже дізналася, що чекає одразу двох синів, спробувала б повернути чоловіка.

І Наташа оточила Олену подвійною турботою. Вона допомагала їй по господарству, супроводжувала на консультацію, а коли настав час, відвезла в центр.

І ось у невеликій, але затишній квартирці з’явилося одразу два дива. Хлопчики вийшли хорошенькі. Здорові, міцні, гомінкі.

Свекруха звідкись дізналася про становище колишньої невістки. Вона вирішила відвідати її і познайомитися з продовжувачем їхнього роду. Для неї стало несподіванкою, що замість одного онука вона побачила одразу двох.

Віра Сергіївна плакала від щастя, коли притискала до себе крихітні комочки щастя. Вони були теплими, пахли молоком і викликали бажання піклуватися.

У цей момент Віра Сергіївна зрозуміла свою невістку. Вона навіть сказала їй:

– Лєночко, я знаю, через що ти пройшла, щоб тримати на руках цих хлопчиків. Ти заслуговуєш на щастя. Ти маєш рацію, мій син здався. Він надто слабкий. Але ти інша. Ти сильна. Ти зробила правильний вибір.

Якби ти стала боротися за Ігоря, то могла б втратити малюків. Зараз я навіть не можу уявити, що їх не було б на світі. І тільки через вину мого сина. Ми з Миколою будемо допомагати і тобі, і онукам. Ти дозволиш нам, будь ласка, бачитися з ними.

– Віро Сергіївно, я не можу заборонити бабусі та дідусеві бачитися з онуками. Звичайно, приїжджайте.

Віра Сергіївна, звичайно, розповіла синові про те, що він став батьком двох чудових хлопчиків. До цього моменту він уже розстався зі своєю Юлею.

Він дізнався, що вона чекала на дитину зовсім не від нього. Просто хитра дівчина вирішила приховати свої безладні інтрижки за допомогою довірливого чоловіка.

Коли все відкрилося, Ігор був обурений. Але він уже нічого не міг змінити. Він залишився сам у своїй квартирі, яку вибив собі на суді. Тепер тут ніщо не нагадувало минулого сімейного життя.

Новина від матері окрилила його. Він вирішив, що зможе повернути Олену. Адже тепер їй удвічі важче. Куди вона дінеться? Звичайно, їй доведеться прийняти його допомогу.

З такими думками, впевнений в успіху, йшов Ігор до дверей своєї колишньої дружини. Він подзвонив у двері, закриваючи вічко букетом. На його думку, квіти справлять на Олену враження. Він знову відчує себе господарем становища.

Але Олена не відчинила двері. Вона повідомила, що Ігор не має жодного стосунку до її дітей. Це тільки її сини. Даремно Ігор простояв увечері біля зачинених дверей. Олена не вийшла і не відчинила.

А вже ввечері Наташа почула від Олени фразу, яка дала їй зрозуміти: сестра не здасться за жодних обставин. На запитання, як справи, вона відповіла:

– Усе гаразд! Я щаслива!