Напередодні 26 квітня, дня пам’яті Чорнобильської трагедії, очевидці згадують події весни 1986 року, які назавжди змінили життя мільйонів. Сергій Кафтан, водій автобуса, став одним із тих, хто першим увійшов у зону радіаційного лиха, не маючи жодного захисту, аби вивезти цивільне населення з епіцентру катастрофи. Його свідчення малюють картину апокаліптичного хаосу, змішаного з нелюдською мужністю та трагедією родин, які назавжди покидали свій дім.

Тоді, 40 років тому, ніхто не усвідомлював реальних масштабів загрози. Сергій згадує, що їх зібрали прямо на робочому місці — водії поїхали у бік Прип’яті в тому одязі, у якому прийшли на зміну. Це вже пізніше, під час другого та третього рейсів, почали видавати спеціальні комбінезони та респіратори, але перша хвиля водіїв ішла в радіаційну зону фактично беззбройною. Величезна колона автобусів з усієї Київської та навіть Чернігівської областей рухалася під чітким наглядом ДАІ, аби встигнути забрати тисячі людей.

Побачене на під’їзді до зони вразило навіть досвідчених водіїв. Картина нагадувала хроніки Другої світової війни: назустріч автобусам ішли натовпи людей. Мужчини самі впрягалися у вози, завантажені ковдрами та речами, на яких сиділи маленькі діти. Поряд ґрунтовими дорогами йшли вантажівки з худобою, здіймаючи хмари радіоактивного пилу — вантажний транспорт не пускали на асфальт, щоб не заважати нескінченному потоку автобусів.

«Люди плачуть, дітки маленькі… Це було нестерпно важко бачити», — ділиться Сергій.

Контроль за багажем здійснювали спеціальні люди, водіям же залишалося лише одне — завантажувати пасажирів і вивозити їх у безпечніші райони.

Процес виїзду із зони також був імпровізованим. На певних ділянках стояли пожежні машини, які поливали автобуси водою з обох боків, намагаючись змити радіоактивний пил. Водіям наказували щільно зачиняти вікна, поки машини «зашланговували». Людей везли здебільшого до залізничного вокзалу Києва, де їх уже приймали відповідні служби для подальшого розселення. Самі ж автобуси після рейсів заганяли у спеціальні бокси, де їх обробляли невідомим на той час водіям розчином для дезінфекції.

Сьогодні, через десятиліття після вибуху на 4-му енергоблоці, історія Сергія Кафтана є нагадуванням про те, що за сухою статистикою техногенної катастрофи стоять живі люди, які виконували свій обов’язок, попри страх і невідомість. 26 квітня Україна вкотре вшанує пам’ять ліквідаторів та жертв Чорнобиля — катастрофи, що стала найбільшою в історії ядерної енергетики.

Раніше «Київщина 24/7» повідомляла про те, що Україна презентувала своє бачення уроків Чорнобильської катастрофи під час міжнародного сайд-івенту у Vienna International Centre. Захід під назвою Chornobyl at 40: Lessons for Global Nuclear Security відбувся в межах 10-ї Наради сторін Конвенції про ядерну безпеку.

Читайте також: Система, що не запрацювала: у Києві судитимуть ексзаступника міністра за збитки у 23,7 млн грн

Фото: «Київщина 24/7»

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.