З листа М.Жулинського, І.Драча, М. та І.Дзюби…

25 квітня 25 років тому померла Софія Морачевська-Темницька (15.09.1929 – 25.04.2001 рр.)  – внучка професора Вацлава Морачевського (ректора Академії ветеринарної медицини у Львові, 1925-1927 рр.) та д-ра Софії Окуневської (першої жінки-лікарки в Австро-Угорщині, першої жінки українки, яка здобула вищу освіту у Галичині).

Пані Софія прожила нелегке життя.

У 1944 році з мамою (Марія Кромпець – учениця Олекси Новаківського) та меншим братом Адамом виїхали із Львова і спочатку тимчасово проживали у Польщі та Австрії, а згодом (1950 р.) постійно у США. Здобувши медичну освіту працювала в операційному відділенні шпиталю.

Була одружена із Іринеєм Темницьким, сином Володимира Темницького – міністра закордонних справ Української Народної Республіки.

Все своє життя пані Софія присвятила благодійній справі надання допомоги українським сиротинцям в Умані, Білій Церкві, Житомирі, Чернігові та інших містах України, а також незаможним студентам у Києві, школам-інтернатам, в’язням сумління.

Вона жила ними, і вони були великою частиною її життя. Тривалий час пані Софія очолювала Комітет Суспільної допомоги.  Ця благородна діяльність була як відповідь на лист, написаний до неї її батьком Юрієм Морачевським, який усе своє недовге життя служив українському народові.

У листі до дворічної дочки Ю.Морачевський писав: «Пишу до тебе нашою (українською) мовою і мило було би мені, як би ти її любила  так, як я її люблю… І зрозумієш, що добре любити наш народ такий як є недосвідчений ще, нерозвинений до повного ідеалу гуманізму, що треба йому дати з себе багато, щоби розбагатів нашим багатством серця, щоби піднісся достоїнством нашого духа, й став рівним всім…».

Пані Софія була частим гостем у нашому Університеті, виступала перед студентами, а в 1977 р. брала участь в урочистій академії, присвяченій 130-річчю від дня народження професора Вацлава Морачевського.

Це завдяки її фінансуванню була відкрита художньо-меморіальна таблиця професору Вацлаву Морачевському на одному із корпусів факультету ветеринарної медицини.  

Це про неї під час відкриття цієї таблиці, відомий поет Богдан Стельмах сказав: «Дай Боже нам виховати таких внуків, які будуть встановлювати нам таблиці чи інші увічнення».

Пані Софія разом з чоловіком була активним членом “Пласту”, належала до його керівних ланок. Родинні пластунські традиції продовжувалися у цій родині. Усі троє синів: Володимир, Юрій, Орест належали також до “Пласту”. Сини мають вищу освіту. Володимир – інженер-електрик, діловод інформаційних систем, Юрій – доктор медицини, лікар-офтальмолог, Орест – фінансист в галузі міжнародних банківських фінансів. Сини одружені з українками. Мають дітей, які є також пластунами.

Останній приїзд Софії до Києва був, на жаль, трагічним. У зв’язку з погіршенням здоров’я їй зробили операцію, але невдало. Сини перевезли її у Гельсінкі (Фінляндія), де ще була зроблена одна операція, але безрезультатно.

Померла вона 25 квітня 2001 року. Після кремації тіла сини перевезли урну з прахом до США, а 15 вересня 2001 відповідно до бажання Покійної її було поховано у спільній могилі Морачевських на Личаківському цвинтарі.

Панахиду відправляв ректор Українського католицького університету у Львові о. Борис Гудзяк. Громадська панахида відбувалася у приміщенні Товариства охорони історичних і культурних пам’яток (вул. Коперника, 40-а), а літургія у церкві Святого Михайла.

Її жертовність і невтомна доброчинна діяльність викликали захоплення, подив і вдячність. Її світлий образ житиме в душах усіх, хто її знав.

Читайте також: Що несе у собі ім’я Софія ?