Для більшості львів’ян будівля на Городоцькій є просто тюрмою, сірим нецікавим будинком з замальованими шибами.

Однак лекція історика Івана СВАРНИКА про «Бригідки», виголошена 4 травня у великій читальній залі Львівської обласної бібліотеки, що на проспекті Шевчнека, 13, змусила інакше глянути на цю пам’ятку.

Влаштувати тут в’язницю наказав сам цісар Йосиф ІІ під час приїзду до Львова 1783 року. Попередньо тут був жіночий монастир св. Бриґіди з костелом св. Петра в оковах.

У Львові бриґідки з’явилися 1613 р., а першою настоятелькою і фундаторкою монастиря була шляхтянка Анна Порадовська.

Спочатку тут налічувалося 11 сестер, а в час найбільшого розквіту їх число сягнуло 20. Крім монахинь, в монастирі перебувало 5-6 учениць, переважно шляхетського походження.

Тривалий час монастир був дерев’яним, тому кожна облога міста, напад татар, турків, козаків, руйнували будівлю. І лише 1734 р. монастир став мурованим.

З приходом Австрійської монархії більшість монастирів у Львові, в т. ч. й св. Бриґіди, були ліквідовані.

У монастирі влаштували карну в’язницю. Келії перетворили на камери, костел став в’язничною каплицею.

1840 р. в’язницю перебудували й значно розширили. Вона була розрахована на 1080-1290 в’язнів. Більшість утримували в багатомісних камерах, а одиночних було лише 8 – 4 «світлі» (з вікном) і 4 темні.

До кінця ХІХ ст. кількість в’язнів сягнула 1500, через тісноту умови утримання стали тяжкими, серед в’язнів було багато хворих, зокрема на очні хвороби. Універсальним методом лікування тюремний лікар вважав чистоту й особисту гігієну. 1902 в тюрмі стався бунт: в’язні вимагали пом’якшити режим утримання й домоглися певних змін.

У ХХ ст. через «Бригідки» перейшло багато комуністичних і націоналістичних діячів.

1925 тут розстріляли жидівського комсомольця Нафталі Ботвіна, який убив агента поліції. У радянські часи теперішня вулиця П.Куліша носила ймення Ботвіна. 

1932 повісили двох членів ОУН Василя Біласа й Дмитра Данилишина (тепер це невеличка вулиця, що з’єднує Городоцьку і Куліша та Шпитальну), затриманих після невдалого нападу на пошту в Городку.

Тут стратили бойовика УВО Іларія Кука, старшого брата останнього командувача УПА Василя Кука.

В «Бригідках» відбували покарання Степан Бандера, Андрій Мельник, Ярослав Стецько (останній був тюремним старостою українців).

1936 р. під час похорону безробітного Козака у Львові відбулися масові заворушення й сутички з поліцією.

Демонстранти, йдучи на Янівський цвинтар, спробували штурмувати в’язницю, але поліція відбила напад.

Після вересня 1939 «Бригідки» стали в’язницею № 4. Тут розстрілювали українських патріотів.

У червні 1941 р. тюремна варта, виконуючи наказ Москви, почала розстріл політв’язнів, але 24 червня, почувши стрілянину в місті, вирішила, що у Львові німці й розбіглася, попередньо підпаливши будівлю. В’язні почали втікати. Їм допомагали боївки ОУН. Але по Городоцькій підійшла військова колона червоних, в’язнів загнали на подвір’я гранатами й вогнем. Повернулася й охорона.

Зайнявши Львів, німці застали жахливу картину масових убивств у тюрмах, зокрема в «Бригідках». Це задокументували західні кореспонденти. За німців обгоріла будівля не використовувалася.

1944-го року тут відновили тюрму. До кінця 80-х років у «Бригідках» здійснювали страти. Засуджених вбивали в підвальному приміщенні пострілом у потилицю з малокаліберної рушниці.

1991 р. з тюрми втекло троє в’язнів, ложками проколупавши отвір у стелі своєї камери. Зараз тут функціонує СІЗО № 15. Хоча обговорювалася й ідея закриття карного закладу і влаштування тут музею.