Львів прощається із Захисниками, які воювали за свободу України
Поховали Юрія Яровенка на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань № 87 (вул. Пасічна).
Івана Кота поховали на кладовищі у м. Дубляни.
Зіновія Солтиса поховали на кладовищі в с. Зашків (військове поле).
Юрій Яровенко (20.11.1979 — 02.05.2026) Уродженець міста Очаків Миколаївської області. Більшу частину життя проживав у селищі Новий Яричів Львівської області.
Навчався у закладі загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів селища Новий Яричів Львівського району Львівської області, згодом — у Відокремленому структурному підрозділі «Техніко-економічний фаховий коледж Національного університету „Львівська політехніка“».
Працював у сфері міжнародних транспортних перевезень на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Юрій був щирою, доброю та працьовитою людиною, завжди готовою прийти на допомогу. Любив свою роботу, захоплювався подорожами, автомеханікою та всім, що було пов’язане з автомобілями. Був членом Товариства Червоного Хреста України.
У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому напрямку у складі 61-ї окремої механізованої Степової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
Нагороджений медаллю «Ветеран війни».
У Юрія Яровенка залишилися батьки, двоє синів, брат, дружина та родина.
Іван Кіт (14.09.1992 — 14.02.2025) уродженець селища Куликів Львівської області. Більшу частину життя прожив у місті Дубляни, згодом разом із родиною мешкав у селі Велике Колодно Львівської області.
Навчався у Дублянському опорному ліцеї імені Героя України Анатолія Жаловаги Львівської міської ради, згодом — у комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівське вище професійне училище комп’ютерних технологій та будівництва». Після цього продовжив навчання у Відокремленому підрозділі «Львівська філія Київського національного університету культури і мистецтв» за спеціальністю «Кіномеханік».
Проходив строкову військову службу, згодом служив у складі Сил логістики Збройних Сил України.
Зі слів рідних, Іван захоплювався риболовлею та футболом, був дуже віруючою людиною, жив християнськими цінностями та у вільний час читав Святе Письмо. Вирізнявся працьовитістю, справедливістю та ідейністю, був активним, компанійським, щирим і дуже відкритим.
Був учасником АТО.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Миколаївському та Донецькому напрямках у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
У Івана Кота залишилися дружина, син, донька, батьки, сестра, брат та родина.
Зіновій Солтис (11.11.1992 — 18.03.2026) Уродженець села Зашків Львівської області.
Навчався у Зашківському ліцеї імені Євгена Коновальця Львівської міської ради. Згодом здобув фах електрогазозварника, коваля ручного кування та газозварника у Львівському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного транспорту.
Проходив строкову військову службу у складі Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Працював у сфері металообробки та зварювальних робіт на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Зіновій захоплювався ковальською справою. Вирізнявся добротою, щирістю та привітністю, завжди охоче допомагав іншим. Був працьовитим і чуйним, мав добре серце.
Був учасником АТО.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, а також на Північно-Слобожанському напрямку у складі 101-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
У Зіновія Солтиса залишилися мати, брат з сім’єю та родина.
Чин похорону воїнів розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Поховають захисників на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна).
Біографічні довідки захисників
Тарас Федор (18.07.1979 — 27.10.2023) Львів’янин.
Навчався у ліцеї № 51 імені Івана Франка Львівської міської ради, згодом — у відокремленому структурному підрозділі «Технічний фаховий коледж Національного університету „Львівська політехніка“» та Державному навчальному закладі «Львівське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту».
Працював дефектоскопістом колії у Регіональній філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», а також волочильником дроту у Товаристві з додатковою відповідальністю «Гал-Кат».
Зі слів рідних, Тарас мав багато друзів і був душею компанії — люди цінували його жарти та чудове почуття гумору. Був спокійним, врівноваженим і товариським. Захоплювався водінням, автомеханікою, пейнтболом, більярдом і тенісом.
У 2023 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому напрямку у складі 33-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
У Тараса Федора залишилися мати, дружина, троє синів, сестра з сім’єю та родина.
Роман Знак (08.10.1993 — 13.05.2026) Львів’янин.
Навчався у ліцеї № 66 Львівської міської ради, згодом — у Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського.
Працював кухарем на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Роман професійно займався волейболом, брав участь у змаганнях та мав численні нагороди. Любив готувати, був життєрадісним, умів цінувати життя та залишався відданим своїй справі. Активно займався волонтерством, вирізнявся мужністю та сміливістю. Був справжнім сім’янином, дуже любив котів і ставився до них з особливою турботою. Завжди приходив на допомогу, ніколи не залишався осторонь і діяв так, як підказувало серце. Саме в цьому проявлялася його справжня сила.
У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.
Нагороджений медаллю «Ветеран війни».
У Романа Знака залишилися батько, сестра, кохана дівчина та родина.
Назарій Габрусь (21.01.2004 — 15.05.2026) Уродженець села Незнанів Львівської області.
Навчався у Незнанівському закладі загальної середньої освіти І–ІІ ступенів Добротвірської селищної ради Львівської області (тепер — Незнанівська гімназія Добротвірської селищної ради Шептицького району Львівської області). Згодом навчався у комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут» та Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Зі слів рідних, Назарій був людиною честі та прикладом мужності. Вирізнявся справедливістю, щирістю, добротою, ввічливістю, турботливістю та відповідальністю, був емоційно стійким. Умів приймати швидкі й виважені рішення в екстремальних та стресових ситуаціях. Користувався авторитетом серед побратимів, був надійним товаришем, відданим військовій присязі, людиною слова та опорою для родини.
У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Сухопутних військ Збройних Сил України.
Нагороджений відзнакою начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного «За взірцевість у військовій службі», а також нагрудним знаком 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Сухопутних військ Збройних Сил України.
У Назарія Габруся залишилися батьки, сестра, швагро, племінник, похресниця та родина.
Вічна пам’ять Захисникам…
Читайте також: У Львові відкрили пам’ятну табличку убитому нардепу