Ексклюзив

Епоха «молодих та амбітних» в українському HR  минула. Жорстокий кадровий дефіцит, зумовлений війною, міграцією та мобілізаційними процесами, змусив вітчизняні компанії тверезо поглянути на реальність. Ті, кого ще три роки тому цинічно списували з рахунків за віковим маркером як «збитих льотчиків», сьогодні стають головною опорою та порятунком для економіки країни. В Україні офіційно розпочався «срібний вік» економіки.

Реалії ринку: 13 мільйонів тих, хто тримає фронт і тил

Сьогодні український ринок праці перебуває у глибокій кризі. За останніми даними Міністерства економіки, на підконтрольній Україні території наразі проживає близько 31 мільйона людей. Проте офіційно працюють лише приблизно 13 мільйонів, а єдиний соціальний внесок (ЄСВ) сплачують і поготів менше — 10,5 мільйонів осіб.

Цей колосальний розрив означає, що формальна зайнятість охоплює значно менше людей, ніж критично потрібно для виживання держави. Понад 75% українських компаній уже гостро відчувають нестачу персоналу. Тим часом поза ринком залишаються величезні внутрішні резерви: майже мільйон працездатних внутрішньо переміщених осіб (ВПО), близько 2,3 мільйона людей з інвалідністю та майже 800 тисяч українців, молодших за 60 років, які вже отримують пенсію, але не залучені до роботи.

Коли кадровий голод стає питанням виживання бізнесу, колишня вибірковість перетворюється на недозволену розкіш. Ідея імпортувати робочу силу з-за кордону розбивається об фінансову реальність: оформлення і транспортування одного трудового мігранта обходиться компаніям до 120 тисяч гривень, а безпекова перевірка структурами СБУ триває до 90 днів, наголошує виконавча директорка Спілки українських підприємців Катерина Глазкова. Саме тому погляди HR-директорів нарешті розвернулися всередину країни — до людей старшого віку.

Чому зрілість стала трендом: соціальний капітал проти інфантильності

Через брак рук українські компанії дедалі активніше запрошують кандидатів віком 50+. І справа не лише в безвиході — роботодавці нарешті почали усвідомлювати та цінувати унікальні переваги цього покоління.

Там, де молодим спеціалістам (зумерам чи раннім міленіалам) подекуди бракує психологічної витривалості, старші працівники демонструють риси, які не купиш на жодних тренінгах:

• Емоційна стабільність та лояльність: вони орієнтовані на довготривалу співпрацю і не схильні хаотично змінювати компанії щопівроку.
• Відповідальність та дисципліна: рівень самоорганізації, якого переважною мірою бракує молоді.
• Соціальний капітал: колосальний життєвий досвід, вибудувані зв’язки, вміння комунікувати у кризових ситуаціях та глибоке розуміння професійних процесів.

Крім того, у воєнних реаліях з’явився ще один вагомий, суто прагматичний фактор: чоловіки віком 60+ стали надзвичайно затребуваними кадрами, адже вони не підлягають мобілізації. Це гарантує бізнесу таку необхідну зараз прогнозованість та безперервність робочих процесів.

Старших спеціалістів дедалі частіше залучають не просто на лінійні позиції, а й до інституту наставництва — для передачі унікального професійного досвіду та «вирощування» молодих кадрів всередині підприємств.

Критичні точки: від енергетичного фронту до кабінетів рітейлу

Найбільш затребуваними кандидати «срібного віку» є у сферах, які безпосередньо забезпечують життєдіяльність країни:

• Переробна промисловість
• Сільське господарство (агросектор)
• Будівництво та транспорт
• Освіта, охорона здоров’я та соціальна допомога
• Оптова та роздрібна торгівля

Показником критичної межі є ситуація в українській енергетиці. Через законодавчі обмеження зарплат у державному секторі (де на інженерних підприємствах, наприклад, у структурі НАК «Нафтогаз», заробітки «білих комірців» обмежені стелею у 37,5 тисяч гривень, а фахівці в полі подекуди отримують лише 14–18 тисяч) галузь катастрофічно втрачає людей. Як зазначає заступник директора Асоціації енергетичних та природних ресурсів України Андрій Закревський, дефіцит кадрів тут настільки глибокий, що на роботу повертаються навіть люди з важкими травмами, пораненими, особи з інвалідністю та пенсіонери у віці 65–70 років. Працюють, бо просто «нікому».

За лаштунками: де «срібний вік» досі натрапляє на стіну

Попри очевидну відлигу, ринок праці досі залишається неоднорідним та подекуди упередженим. Результати дослідження в межах публічної ініціативи «Срібна економіка України: потенціал покоління 55+» чітко підсвітили зони системного ейджизму.

Якщо промисловість, будівництво та агросектор охоче інтегрують людей 55+ через їхню надійність, то сектори з іншою філософією — рітейл, продажі, інформаційно-комунікаційні технології (ІТ), кол-центри та ресторанний бізнес — досі демонструють структурне виключення. Тут людей старшого віку намагаються усунути від прямої роботи з клієнтами або від процесів, пов’язаних із новими технологіями. Роботодавці у цих нішах все ще керуються ілюзією, що старше покоління є занадто повільним або нездатним опанувати сучасний софт.

Часто спрацьовує і психологічний бар’єр «самовідбору»: кандидати 50+ самі відсікають себе від вакансій у рітейлі чи ІТ, зчитуючи вимоги щодо знання специфічних програм чи англійського сленгу як завуальований маркер «вам тут не раді». До того ж, у занадто молодих колективах (де середній вік менеджменту становить 23–25 років) подекуди фіксується прихована мікроагресія до старших колег, що змушує досвідчених фахівців звільнятися.

Нові інструменти: коли держава і бізнес діють спільно

Щоб зламати ці стереотипи та допомогти людям адаптуватися до нових технологічних вимог, в Україні запустили національну програму дорослого стажування «Досвід має значення». Ця ініціатива, створена за участю Мінекономіки, Державного центру зайнятості та провідних компаній, пропонує покрокову інтеграцію для пошукачів віком 50+.

Програма фокусується на підтягуванні цифрових навичок, психологічній адаптації та забезпеченні комфортного перенавчання (резервним інструментом тут виступають і державні ваучери на навчання). Головна мета нового підходу — зробити так, щоб новий Трудовий кодекс та урядові програми працювали не на папері, а створювали реальні, легальні та захищені робочі місця для тих, хто готовий працювати.

Як підкреслила Прем’єр-міністр Юлія Свириденко:

«Люди — основа нашої стійкості. Кожен і кожна потрібні для економіки в умовах війни та відновлення країни». Фокус нової державної політики зайнятості робиться на те, щоб людський капітал не просто «номінально числився», а працював без штучних вікових чи гендерних обмежень».

Висновки

Кадровий голод зробив те, чого роками не могли досягти соціальні кампанії — він змусив ринок поважати зрілість. «Срібна економіка» — це не тимчасовий компроміс воєнного часу, це наша нова демографічна та економічна реальність. Компаніям, які прагнуть вижити й розвиватися, час припинити шукати міфічних 25-річних кандидатів із тридцятирічним досвідом. Майбутнє українського бізнесу сьогодні тримається на плечах тих, чия відповідальність, надійність та загартований кризами соціальний капітал є головним і найціннішим активом країни.

Авторка: Наталя Толуб

Фото: Фріпік