Ексклюзив

Ще кілька років тому бізнес Київщини будував плани на роки вперед, відкривав нові напрямки та говорив про масштабування. У 2026 році головне питання для багатьох підприємців звучить значно простіше – як втриматися ще хоча б один сезон. Війна змінила не лише життя людей, а й саму логіку роботи економіки: один удар дрона може знищити виробництво, нові тарифи – «з’їсти» прибуток, а дефіцит кадрів – поставити на паузу цілі напрямки роботи. Те, що колись вважалося тимчасовою кризою, поступово стало новою реальністю для бізнесу регіону.

Журналісти «Київщини 24/7» поспілкувалися з представниками малого та виробничого бізнесу Київщини, які продовжують працювати після прямих влучань, втрати частини виробництва, кадрового голоду та згортання більшості антикризових послаблень. Їхні історії – про те, як сьогодні виживає економіка регіону, чому великі інвестори досі обережні та що насправді стало головною умовою роботи бізнесу під час війни.

Ресурсний капкан і кінець «воєнних пільг»: як бізнес Київщини виживає у новій реальності

Ми поспілкувалися з представником малого бізнесу Київщини, який щодня проходить через ті самі виклики, що й тисячі підприємців області. Його історія – про бізнес, який змушений виживати між постійним зростанням витрат, податковим тиском і нестабільним попитом.

Сьогодні головний удар по малому бізнесу – стрімке подорожчання базових ресурсів. Підприємці змушені працювати в умовах, коли собівартість зростає швидше, ніж платоспроможність клієнтів.

«Головними викликами сьогодні є подорожчання ресурсів – електроенергії, води та бензину. Це значно збільшує собівартість і змушує коригувати ціни, що не завжди позитивно сприймається клієнтами», – каже підприємець.

Фактично бізнес опинився між двох реальностей: з одного боку – нові витрати на енергоносії та логістику, з іншого – покупці, які самі живуть у режимі економії. У таких умовах навіть незначне підвищення цін може означати втрату клієнтів. Окремою проблемою стало й поступове згортання податкових послаблень, які держава вводила на початку повномасштабної війни для підтримки підприємців.

«Більшість податкових пільг, запроваджених на початку війни, уже скасовані. Це знову збільшило фінансове навантаження на малий бізнес. З’явилися нові вимоги та нюанси звітності», – зазначив він.

Для багатьох підприємців це означає повернення до жорстких умов роботи ще до того, як бізнес встиг повністю оговтатися від наслідків війни. Довгострокове планування в таких умовах перетворюється майже на розкіш. Втім, навіть у кризових умовах частина бізнесу намагається адаптуватися через постійну внутрішню перебудову.

«Втримати бізнес допомогла гнучкість. Я оптимізував витрати, переглянув бізнес-процеси та зосередився на найбільш рентабельних напрямках», – резюмує підприємець.

Логістика дорожчає, людей бракує: чому підтримка бізнесу досі не закриває головних проблем

Другий пласт проблем, про який говорить представник бізнесу, стосується логістики, інфраструктури та дефіциту кадрів. Поки громади й область звітують про відбудову, підприємці щодня рахують зовсім іншу реальність – дорожче пальне, складніші маршрути, вищі витрати на перевезення та нестачу людей.

«Найбільші фінансові труднощі пов’язані з логістикою, високими витратами на енергію та бензин. Також відчувається дефіцит кадрів через мобілізацію. Зросли витрати на закупівлю товарів і послуг, що суттєво зменшує прибутковість», – наголошує підприємець.

Цей коментар оголює критичну проблему: навіть за наявності товару, його стає нікому доставляти та нікому продавати. Але найбільше обурення у бізнес-середовищі викликає відсутність системного підходу до тих, хто втратив усе. Підприємець наголошує на ілюзорності грантової допомоги як єдиного рятівного кола:

«Попри наявність грантів, вони здебільшого є лише допоміжним інструментом. Без власного капіталу відкрити або відновити бізнес складно. Для ФОП-переселенців, які втратили бізнес, наразі фактично відсутні механізми компенсації», – додає чоловік.

У цьому й полягає головний розрив між державною політикою підтримки та реальними потребами підприємців. Бізнесу потрібні не лише точкові гранти, а зрозумілі компенсаційні механізми для тих, хто втратив справу, переїхав і намагається заново інтегруватися в економіку регіону.

Економіка «після прильоту»: коли безпека стає умовою виживання бізнесу

Для глибшого розуміння того, як працює реальний сектор економіки області, ми поспілкувалися з Ігорем Шкіндером, співвласником і директором ТОВ «Ерафлайм». Компанія займається повним циклом виробництва енергозберігаючого електроопалення, рушникосушок та електронних блоків керування, залишаючи виробництво всередині країни навіть під час війни.

Історія підприємства стала показовою для бізнесу Київщини у 2026 році: витрати на безпеку більше не сприймаються як інвестиція в розвиток – це вже базова умова виживання. У 2025 році підприємство зазнало прямого удару дрона типу «шахед». Унаслідок атаки компанія втратила значну частину виробничих потужностей, R&D-відділ та офісні приміщення.

Після таких ударів бізнес змушений повністю переглядати сам підхід до роботи. Якщо раніше генератори, системи резервного живлення чи протипожежний захист були лише частиною операційних витрат, то тепер без них виробництво просто не може існувати.

«Сьогодні це вже не інвестиції в класичному розумінні, а необхідна умова функціонування бізнесу. Без забезпечення енергоживлення та базової безпеки операційна діяльність просто неможлива», – пояснює Ігор Шкіндер.

Кадровий голод і бізнес, який тримає людей: чому виробництва Київщини не їдуть за кордон

Окрім постійної загрози обстрілів, виробничий бізнес Київщини зіткнувся ще з однією критичною проблемою – дефіцитом кадрів. Мобілізація торкнулася не лише працівників виробництва, а й керівників ключових напрямків. У ТОВ «Ерафлайм», наприклад, обов’язки мобілізованих керівників підрозділів нині виконують їхні заступники. Частину процесів компанія фактично змушена перебудовувати вже під час роботи.

Через нестачу спеціалістів бізнес дедалі частіше відкладає плани розвитку. Одним із найбільших ударів стало уповільнення експортного напрямку – його керівник зараз проходить військову службу.

«Експортний напрямок до 2025 року демонстрував стабільне зростання. Однак наразі його розвиток уповільнився, оскільки керівник цього напрямку проходить військову службу. Відповідно, активне масштабування експорту тимчасово відкладено», – додає Ігор Шкіндер. 

Попри це, компанія шукає альтернативні рішення, залучаючи до роботи людей з інвалідністю та активно співпрацюючи з Державною службою зайнятості. Цікаво, що попри регулярні пропозиції релокації виробництва за кордон, власники свідомо обирають залишатися в регіоні.

Це рішення має не лише фінансовий, а й глибокий соціальний вимір. Ігор Шкіндер пояснює це високою відповідальністю перед колективом:

«Ми відчуваємо відповідальність за збереження робочих місць – особливо перед тими колегами, які сьогодні захищають країну зі зброєю в руках». 

Фінансові важелі та горизонт планування в один сезон

У 2026 році взаємодія бізнесу з державою дедалі більше будується на прагматизмі. Підприємці розуміють: у країни немає ресурсу повністю компенсувати втрати війни. Водночас для бізнесу критично важливими залишаються швидка комунікація, зрозумілі правила та доступ до реальних фінансових інструментів.

Одним із таких механізмів для ТОВ «Ерафлайм» стала державна програма «Доступні кредити 5-7-9%», яку компанія використала для інвестиційних потреб. За словами Ігоря Шкіндера, це один із небагатьох інструментів підтримки, який справді працює для виробничого бізнесу й дозволяє залучати кошти без критичного фінансового навантаження.

Втім, навіть за наявності таких програм війна кардинально змінила сам підхід до планування. Якщо раніше підприємства могли будувати стратегії на роки вперед, то сьогодні більшість виробництв живе в режимі коротких горизонтів.

«Операційне планування ми здійснюємо в межах одного виробничого сезону – фактично на календарний рік. Водночас стратегічні цілі формуються на довший період, але регулярно коригуються з урахуванням поточної ситуації. «Червоною лінією» для нас може стати лише втрата можливості відновлювати або підтримувати операційну діяльність бізнесу в регіоні». 

Доти, доки працюють верстати та залишається хоча б мінімальний зв’язок із будівельними мережами, які є основним каналом збуту, бізнес продовжує тримати економічний фронт області.

«Ми продовжуємо працювати в Україні, підтримуємо військових і зберігаємо віру в економічний потенціал Київщини», – говорить Ігор Шкіндер. 

Хто ще вкладає гроші в Київщину – і чому великі інвестори досі обережні

Щоб зрозуміти, як змінюється економіка Київщини під час війни, ми поспілкувалися з Вячеславом Штаньком – старшим партнером Адвокатського об’єднання ASTEELEX, адвокатом, патентним повіреним та доктором філософії (PhD).

За його словами, у 2026 році інвестиції в регіон стали максимально прагматичними. Гроші вкладають насамперед ті, хто бачить реальну можливість повернути інвестиції хоча б у середньостроковій перспективі.

«На сьогодні інвестують ті, хто бачить реалістичну перспективу повернення вкладених коштів хоча б у середньостроковій перспективі. Передусім це стосується внутрішнього капіталу», – зазначає експерт.

На це впливають не лише воєнні ризики, а й валютні обмеження Нацбанку, які стимулюють залишати капітал всередині країни. Особливий феномен 2026 року – дофінансування вже розпочатих об’єктів. Багато компаній опинилися в ситуації, коли зупинка будівництва означала б остаточну втрату активів.

«Компанії змушені дофінансовувати ці проєкти, оскільки інакше повернення раніше вкладених коштів стає неможливим. Що ж до західних грошей, то їхня присутність наразі є обмеженою і радше носить точковий характер. Йдеться або про професійні інвестиційні фонди, такі як Dragon Capital, або про фінансування в рамках європейських програм», – пояснює Вячеслав Штанько.

Бюджетний розрив: чому податки не є головною проблемою Київщини

Попри дискусії про податкове навантаження, для Київщини головна проблема – не ставки податків, а фінансова спроможність громад. Після децентралізації різниця між ними стала особливо помітною під час війни.

«У цьому контексті великі територіальні громади, які вчасно скористалися можливостями об’єднання, демонструють значно вищу стійкість до кризи. Натомість менші громади часто змушені скорочувати фінансування ключових видатків, що безпосередньо впливає на якість бізнес-середовища», – зазначає Вячеслав Штанько.

Фактично Київщина живе в умовах нової економічної нерівності: великі громади мають більше ресурсів на дороги, комунікації та підтримку бізнесу, а в менших ОТГ підприємці частіше залишаються сам на сам із проблемами.

Енергетична криза змінила правила гри: хто втрачає ринок першим

Одним із головних факторів, який змінив бізнес-ландшафт Київщини у 2026 році, стала енергетична нестабільність. Найбільше постраждали підприємства, залежні від безперебійного живлення та високого споживання електроенергії.

«Найбільш вразливими виявилися галузі з високою енергоємністю виробництва – передусім харчова промисловість та окремі сегменти хімічної галузі, особливо ті, що потребують безперервного охолодження або заморожування продукції», – підкреслює Вячеслав Штанько.

Через перебої з електропостачанням і зростання витрат частина виробників скоротила обсяги роботи або зникла з ринку. Це вплинуло на роздрібну торгівлю: деякі категорії товарів стали менш доступними або подорожчали.

«Споживач став ощадливішим, а період зниження купівельної спроможності сформував нові пріоритети, і повернення до попередніх моделей споживання відбувається повільно», – пояснює експерт.

У результаті бізнес переорієнтовується на моделі з меншими витратами, швидшою адаптацією та нижчою залежністю від енергоресурсів.

Менше міжнародної допомоги – більше навантаження на громади

Ще один виклик для Київщини – скорочення міжнародних програм підтримки. Частина великих донорських ініціатив трансформується або завершує роботу. На думку Вячеслава Штанька, головний ризик полягає не лише у втраті грантових коштів, а у можливому погіршенні стану критичної інфраструктури.

«Фактично скорочення міжнародних програм підтримки вже відбувається… Переважна більшість програм була зупинена. А без інвестицій у критичну інфраструктуру – наприклад, енергомережі – стійкість економіки регіону опиниться під серйозною загрозою», – каже експерт.

У другій половині 2026 року стан енергосистеми залишається одним із ключових факторів ризику. Частина мереж працює завдяки тимчасовим рішенням, а підприємства дедалі більше покладаються на власну автономність.

«Вже зараз підприємцям варто інвестувати у власну енергетичну стійкість: резервні джерела живлення, оптимізацію енергоспоживання та диверсифікацію операційних процесів», – додає Вячеслав Штанько.

Досвід бізнесу Київщини у 2026 році показує: головною умовою виживання стала не здатність швидко заробляти, а здатність постійно адаптуватися. Підприємства працюють під одночасним тиском енергетичних ризиків, кадрового дефіциту, проблемної логістики, скорочення міжнародної підтримки та нестабільного попиту.

Саме внутрішній бізнес сьогодні фактично утримує економіку регіону. Підприємці дофінансовують проєкти, шукають нові моделі роботи та інвестують у власну автономність. У підсумку Київщина живе в режимі економіки постійної адаптації – коли стабільність бізнесу залежить не стільки від зовнішньої підтримки, скільки від здатності швидко реагувати на нові ризики й утримувати роботу навіть під час війни.

Читайте також: Реабілітаційний центр «Циблі» на Бориспільщині трансформують у національний хаб: підсумки візиту та плани розвитку

Фото: «Київщина 24/7»

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.