У кожній професії та чи інша пора року відображається по іншому. Сьогодні пропонуємо читачам коротку рефлексію манікюрниці, яка проводить паралелі з процедурою зняття старого лаку, нашарувань і початком весни, який далеко не завжди приємний і теплий. Зрештою, як і у житті, не кожний день є радісним та щасливим. Але і його потрібно прожити, щоб отримати досвід і дочекатися кращих часів. 

«Березневий запил: як змити зимову тривогу з кінчиків пальців»

Березень вривається у Львів не теплом, а шорстким, колючим вітром, який змушує ховати руки глибоко в кишені оверсайз-пальт. Разом із сирим затяжним снігом на дно душі осідає втома чергового року великої війни.

Здається, що за минулу зиму ми всі покрилися надто товстим шаром психологічного ороговіння. Наш захисний шар — це суцільний гіперкератоз, крізь який важко пробитися чутливості.

Коли клієнтка сідає за мій робочий стіл, перше, що вона робить — видихає.

Цей видих — універсальний маркер тилового міста. Руки лягають на м’яку підставку, і я бачу суху, обвітрену шкіру, надірвані задирки — німі свідчення нічних тривог, коли пальці судорожно стискали телефон у пошуках новин про вибухи.

Процедура починається із запилу. Звук фрезера, що знімає старе, обтяжливе покриття — це майже медитативний гул. Фреза м’яко зчищає відрослі шари матеріалу, так само як весна намагається зчистити з нас заціпеніння. Ми міняємо форму. Квадрат, овал, мигдаль — це не просто геометрія нігтя.

Це спроба повернути контроль бодай над чимось у світі, де лінія фронту змінюється щодня, а твоє життя не належить тобі повністю.

Зрізати кутикулу — це як оголити правду: боляче, але необхідно для очищення. Змиваючи пил після опілу, ми візуально змиваємо наліт затяжної, виснажливої зими.

Руки стають легшими, дихання — рівнішим. Весна починається не за календарем, вона починається з повернення тактильної ніжності до себе.

Вікторія Столярчук 

Читайте також: коли мозок працює краще: з ручкою в руках чи клавіатурою ?