П’ятий рік війни в Україні, яка бореться за свою ідентичність, вносить зміни у всі виключно сфери життя, а також у сфері б’юті. Окрім традиційних яскравих відтінків тут з’являються відтінки кольору хакі.

«Віка, давай без дизайну. Тільки хакі. Або камуфляжну базу», — каже мені дівчина, чий наречений зараз тримав позиції під Часовим Яром. Вона дивиться на палітру, де вишикувалися десятки відтінків зеленого: від глибокого оливкового до пильного армійського лісового.

У 2026 році колористика манікюру в Україні остаточно втратила свою аполітичність. Кожен відтінок на нігтях — це маніфест або внутрішній стан.

Хакі став новим нюдом. Це колір нашої буденності, колір волонтерських складів, колір автівок, які ми збираємо всім інстаграмом, колір форми тих, завдяки кому цей кабінет взагалі відчинений.

Поруч сідає інша клієнтка — студентка факультету журналістики. Вона обирає класичний французький манікюр. Біла, ідеально рівна лінія усмішки на рожевому тлі. Дивлюся на її пальці й думаю про архітектоніку та геометрію.

Френч — це кордон. Чіткий, вивірений, тонкий. Ця тонка лінія на кінчику нігтя нагадує мені про ту хитку, але залізобетонну межу, яка розділяє цивільне життя у Львові та окопи на Сході.

Ми малюємо ідеальні лінії на нігтях, намагаючись компенсувати хаос навколо. Геометрія манікюру в тилу — це наш внутрішній блокпост. Якщо лінія рівна, значить, ми тримаємося. Якщо форма тримає удар по побуту — ми не зламалися.

Цей щомісячний ритуал є спробою зафіксувати стабільність, де кожна смужка френча чи мазок оливкового — наш маленький німий договір із реальністю: ми є, ми боремося, ми не звикаємо до війни, але вчимося жити з її кольорами.

Вікторія Столярчук 

Читайте також: Спостереження майстрині манікюру