З Анею ми познайомились в університеті. Вона була молодшою від мене на три роки, молода, струнка красуня враз вкрала моє серце. Наші стосунки розвивалися поступово, але я знав, що хочу провести решту життя з нею.

Після чотирьох місяців зустрічань я запропонував їй жити разом і вона погодилась. Ще через кілька місяців ми понесли заяву до РАЦСу. Все було наче в казці. Через рік у нас була чудова новина Аня завагітніла. 

Вагітність у коханої була важкою, організм не витримував від токсикозу. Народила вона раніше терміну, ледве встигли у лікарню. Коли лікар вийшов з палати, то ощасливив мене новиноюДружина народила трійню: дві дівчинки та хлопчика. Я літав від щастя і швидко подався додому по все необхідне, що сказала мені медсестра. Та коли повернувся, то мало не збожеволів.

Ані не було. Вона просто пішла, нікого не попереджаючи. Я одразу подзвонив батькам, вони одразу приїхали. Розповів, що сталося, але в них не було слів. Довелося самому виховувати дітей, добре, що була допомога від матері та сестри.

Коли діти пішли в садочок, то стало легше, я міг працювати повний день. А потім школа, університет. Виросли мої пташки й розлетілись хто куди. Вдруге я так і не одружувався, не мав довіри до жінок.

Я святкував свої 40 років з дітьми у вівторок, а на суботу запланував запросити інших рідних. Ми сиділи у вітальні, як раптом у квартиру хтось подзвонив. Син пішов відчиняти двері. Ми тоді ні на кого не чекали.

У незнайомці я впізнав її — Аню. Жінка була далеко не такою вродливою як тоді.

– Мені немає виправдань, я прийшла просити у вас вибачення! – почала з порогу та. 

Я слухав і не вірив своїм очам, що знову бачу її, але в серці нічого не йокнуло. Вся моя любов була тільки для дітей. Зрештою пізніше я зрозумів мету її візиту. Вона зізналась, що давно безробітна і не має за що оплачувати житло. Просила прийняти її у сімʼю і почати все з початку. Що тоді вона була молодою і не розуміла, що робить. 

Діти стояли шоковані. Звісно вони знали, що тоді сталися, але ніколи не спілкувалися з нею, а тепер дивилися на цю жінку з жалем та відразою. 

Я провів її, сказавши, що ми не можемо їй допомогти, адже багато років тому вона зробила свій вибір! З того часу вона більше не зʼявлялась у нашому житті. А як би ви вчинили на моєму місці?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям: ❤️, 😠, 😢 чи 😄. Ваша реакція має значення!