– А якої вдячності ви хотіли? Ви – бабуся, і це ваш обов’язок – доглядати внуків, – заявила мені невістка.

Її слова мене неабияк зачепили, бо я не так часто щось у них прошу. А тут така ситуація сталася, що без допомоги сина я просто не справлюся, а невістка проти того, щоб син мені допоміг.

Мою квартиру затопили сусіди, таке інколи буває, на жаль. Вони самі кудись поїхали, а прорвало трубу. Прийшла якась їхня далека родичка, якій вони ключі залишили, відчинила їхню квартиру, воду зібрали.

Але мені ніхто нічого компенсувати не збирається, бо самі сусіди ще не скоро приїдуть, тому я і попросила сина профінанчсувати мені певні витрати. На кухні треба зробити косметичний ремонт, поміняти кілька дверцят у шафках, а також, купити новий диванчик, бо мій зовсім промок.

На все це треба мінімум тисяч 40, у мене таких грошей немає, бо я давно пенсіонерка. Тому я і вирішила звернутися до сім’ї сина, в надії, що вони із вдячності за мою допомогу їм, зараз допоможуть мені.

Якби я ще працювала, то я б у них нічого не просила. Але два роки тому я завчасно вийшла на пенсію, бо мене про це дуже просила невістка.

Син одружився доволі пізно, в 35 років. Невістка мені не дуже сподобалася, але я не стала нічого казати, бо вже дуже внуків хотілося.

Ліля була на 8 років молодшою за мого сина. Те, що вона “з характером”, було видно відразу. У сина була вже своя квартира, стали жити вони окремо, і перший час ми з невісткою не пересікалися.

Все змінилося тоді, коли невістка народила першу дитину. Вона була не проти, щоб я приходила і допомагала. Тож я з радістю, як тільки мала яку вільну хвилинку, бігла до них.

Через півтора року у них народилося ще одне маля. А через 7 місяців невістці сказали повертатися на роботу, інакше вона могла втратити гарне місце.

Стала Ліля мене просити, щоб я йшла на пенсію і сиділа з онуками. Мовляв, хто краще дітей догляне як не рідна бабуся?

На пенсію я не хотіла йти з багатьох причин. Робота у мене була непогана, колектив хороший. Та й ходити на роботу – означає доглядати за собою, дбати про свій зовнішній вигляд, а отже, і виглядати краще.

Важливою є і фінансова частина – хоч я і не заробляла дуже багато, але ж все одно більше, ніж пенсія. Та син мене запевнив, що вони мене в біді не залишать, адже вони завдяки моїй допомозі будуть заробляти.

В підсумку, я здалася і вийшла на пенсію. Щодня до сина ходила як на роботу. Вже 2 роки в такому ритмі живу. Скажу вам відверто, це непросто – давати собі раду з двома маленькими дітьми. Адже син з невісткою поверталися додому майже ввечері.

Так, весь цей час я майже не витрачалася на продукти, бо їла у дітей, і на цьому трохи економила.

За весь цей час я жодного разу нічого у них не попросила. І зараз би не просила, якби не обставини. Якщо я на зиму квартиру залишу в такому стані, то вона пліснявіти почне, і тоді ще гірше стане.

Коли я вперше наважилася поговорити про гроші, син був готовий дати мені необхідну суму, але тут втрутилася невістка, яка заявила, що вони мені нічого не винні, адже я бабуся, і це мій обов’язок допомагати з онуками.

Тут я вже не витримала, і кажу:

– А чому ж твоя мама тобі з дітьми не допомагає? Чому вона не йшла на пенсію? Хіба це і не її обов’язок?

– До чого тут моя мама? Навіщо ви її чіпаєте? Мама викладає в університеті, у неї робота важлива, та й до пенсії їй ще далеко, – завелася невістка, якій явно не сподобалося те, що я зачепила її маму.

А що я не так сказала? Сваха моя грає велику паню. Так, вона молодша за мене, і роботу гарну має. Але ж вона така сама бабуся як і я!

Приходить сваха до дітей раз на кілька місяців, коли має час і настрій. Прийде, чаю з невісткою поп’є, до онуків посюсюкає, і на тому все. Оце вся її допомога.

При цьому у Лілі до своєї мами претензій немає. А до мене є. Я повинна, а сваха – ні.

Мене так зачепило те, що невістка мені сказала, що я не маю права хотіти вдячності за роботу бабусі, що я вирішила “звільнитися” з цієї посади.

Сказала, нехай тепер невістка свою маму просить, щоб з дітьми сиділа, або нехай няню шукають, а з мене досить. Два роки – це і так багато.

Я на роботу піду. На стару мене вже не візьмуть, але я собі вже нову підшукала. Так що я сама на ремонт собі зароблю, і нічого в них просити не буду.

Син каже, що я неправа – закотила сцену на рівному місці. Та я так не вважаю. Це вони неправі, хоча і не визнають цього.

Вони не змогли оцінити того, що я для них зробила, тож тепер нехай самі справляються, з мене досить.

А яка ваша думка? Хто неправий в цій ситуації? І як би вчинили на моєму місці?

Джерело