Лежачи на дивані, Микола журився, що якби не розлучився з дружиною два роки тому, то зараз у них могли б народитися діти, і йому не довелося б проводити відпустку на самоті і нудитися від неробства.

Хоча, всім його мріям, не розлучися він, все одно не судилося збутися…

З Оксаною він розлучився з однієї простої причини – жінка воліла проводити більше часу з подругами, або у фітнес-клубі, або на йозі.

Вона любила рух і ніколи не сиділа на місці, а Микола вважав за краще тиху сімейну гавань – життя, де не буде американських гірок, де все буде тихо, розмірено, спокійно.

А вже перед самим розлученням йому стало здаватися, що у списку цінностей своєї дружини він займає чи не останнє місце.

Так як дітей чи спільно нажитого майна у сімейної пари не було, розлучили їх швидко.

Звичайно, Оксана намагалася забрати у чоловіка частину коштів з банківського рахунку, але отримати хоча б копійку їй не вдалося.

Тримаючи в руках телефон, Микола думав, чим би йому зайнятися. Ну, не згадувати ж весь час про колишню?

Тяжко зітхнувши, чоловік сів. Він почав гортати фотографії у телефоні й побачив фото свого діда, Макара.

І тут у голові промайнуло – на околиці міста стояла напіврозвалена халупа, яка дісталася Миколі від дідуся!

На його губах з’явилася усмішка – от і заняття тепер буде.

Чоловікові здалося, що було б непогано за відпустку зробити невеликий ремонт у будинку і продати його.

Хоч щось можна буде врятувати, аніж будинок стоятиме і руйнуватиметься просто так.

Дід років з десять, якщо не більше, чекав, що його будинок піде під знесення, і забудовники видадуть йому гарну квартирку.

Ось тільки будівництво стали вести зовсім в інший бік, а ця халупа так і стояла і ще сто років простоїть, нікому непотрібна.

Прийнявши душ і привівши себе в порядок, Микола вирішив спочатку поїхати туди, оцінити масштаб роботи, а потім уже думати, чи потягне він повноцінний ремонт чи ні, чи зробить косметичний, щоб просто створити ілюзію.

У будь-якому разі багато грошей з тієї розвалюхи і так не заробити, тому можна було спробувати навіть так виставити її на продаж, у вихідному, як то кажуть, стані.

Доїхавши до околиці міста і кілька разів посварившись собі під ніс, бо дороги були ніякі, Микола припаркував машину біля воріт і вийшов.

Чоловік вже сердився, що зірвався і поїхав у цю глушину. Він думав, що з його витівки нічого не вийде, що взагалі даремно все це вигадав.

Ну, навіщо комусь потрібна ця халупа? Хто їздитиме в цю глушину такою дорогою? От тільки раз уже приїхав, то й подивитися можна…

Трохи заспокоївшись, Микола поплентався до хати.

Трава біля хвіртки чомусь була прим’ятою, наче її хтось часто закривав і відкривав.

Чоловік насупився. Знизавши плечима, Микола підійшов до дверей і подивився на замок.

Начебто все нормально, цей замок він сам купував, коли діда не стало – хороший брав, міцний…

От тільки замок – одна справа, а в будинок через горище легко залізти могли, тому що сходи вели туди як зсередини будинку, так і зовні.

Чоловік похитав головою і відкрив двері. Він сподівався, що не зустрінеться з несподіваними гостями, і все пройде добре.

Зайшовши в хату, Микола відчув, як усередині почали прокидатися ностальгічні спогади.

Чоловік із теплою посмішкою згадав свого дідуся, з яким виріс.

Коли хлопець пішов вчитися в коледж і оселився у міській квартирі батьків, яка стояла пусткою після того як їх не стало, то так і залишився жити в місті. А діда переселити з передмістя не вийшло, хоч як онук не старався…

Пройшовшись по будинку, чоловік дивувався, чому ніде не осів пил.

У цьому місці вже кілька років точно нікого не було, а то й більше!

Все ж мало покритися товстим шаром пилу, а в кутках павуки мали наплести павутину.

Ось тільки нічого подібного і близько не було… Здавалося, ніби тут і справді хтось жив, і досі живе.

Раптом з підвалу почувся гуркіт і брязкіт скла, наче хтось впустив щось важке.

Серце стрепенулося. Микола повільно побрів туди.

Спустившись у підвал, він намацав у кишені телефон й увімкнув ліхтарик. У дальньому правому кутку по підлозі текло щось в’язке.

Чоловік здогадався, що хтось розбив банку варення з дідусевих запасів.

Підійшовши ближче до стелажу, на якому зазвичай стояли банки із грибами, Микола зупинився і оторопів.

У кутку стояла… Худенька дівчинка років семи!

– Агов, ти звідки тут?! – ахнув Микола, але дівчинка не поспішала з ним говорити. – Я господар цього будинку, приїхав для того, щоб перевірити, чи все гаразд, а тут такий сюрприз. Хто ти така і як давно береш запаси мого діда?

Дівчинка продовжувала дивитися на Миколу і нічого не відповідала йому.

– Гаразд… Ти взагалі мене чуєш? Розумієш мене?

Дівчинка несміливо кивнула.

– О, вже прогрес! А говорити можеш?

Знову кивок.

– Чому тоді не кажеш нічого? Я ж сваритися не стану. Ось варення розбила – це так, шкода, звісно. Дід дуже смачне варив… Але це нічого. Давай-но ми з тобою підемо в хату, а то змерзнеш тут, холодно ж!

Дівчинка з недовірою подивилася на Миколу і заперечливо похитала головою.

– Я серйозно! Ходімо зі мною.

Дівчинка насупилася, але все-таки виконала прохання Миколи.

Піднявшись нагору, вона сіла за кухонний стіл і почала з надією поглядати у вікно.

– Розкажи мені, хто ти така і чому ховалась у мене в підвалі!

– Я маму чекала, – відповіла дівчинка. – У підвалі ще є дещо їстівне. Я хотіла взяти компот, попити, а потім почула шум, злякалася і сховалася.

– А де твоя мати? – ахнув Микола. – Чому ти чекала на неї тут?!

– Вона зараз на роботі, але скоро повернеться. Ми з мамою тут живемо, нам хазяї дозволили! – сказала дівчинка, а чоловік замислився.

І хто ж міг дозволити жити у його домі?

Чекати на маму довго не довелося. Незабаром у хату зайшла якась жінка. Микола уважно подивився на неї, а в гості від несподіванки випали з рук пакети з їжею, і вона кинулася до своєї доньки.

– Здрастуйте! – почав Микола. – Я вже взагалі не розумію, що тут відбувається, тому сподіваюся, що ви поясните мені, як так вийшло, що ви живете в моєму будинку. А я все думав – звідки рахунки за електрику приходять, все грішив на сусідів, думав, що вони до мого лічильника якимось чином підключаються, а тут он воно як, виявляється! Квартиранти в мене оселилися.

– Здрастуйте! – несміливо сказала тихим голосом жінка, продовжуючи обіймати дочку.

Представившись Таїсією, молода жінка розповіла, що пішла від чоловіка-гульвіси.

– Коли він був на роботі, а у мене був вихідний, я просто зібрала речі й поїхала. На роботі попередила, що за сімейними обставинами вийти не зможу.

– А як же ви в моєму будинку опинилися? Більше не було де жити? Це ж іще треба було потрапити саме сюди! Звідки ви знали, що тут ніхто не живе? – поцікавився Микола.

– Мені адресу сестра підказала. Адже вона була єдиною людиною, до якої ми могли з донькою звернутися і попросити притулку. Оксана відмовила пожити у неї, але розповіла про це місце. Вона сказала, що поки я переказуватиму їй хоч якісь гроші, то зможу тут жити. Мені вдалося знайти роботу неподалік… Половину зарплати відправляю Оксані, а на половину ми з Тетянкою живемо.

– Зачекайте… Оксана? Максимчук? – здивувався Микола.

– Вона… А ви знайомі з нею? – запитала Таїсія.

– Це моя колишня дружина. І людина, яка казала мені, що сім’ї в неї немає…

Коли Микола познайомився з Оксаною, та розповіла йому щиру історію про те, як втратила всіх своїх близьких та рідних. Він вважав свою дружину сиріткою, а насправді он воно як вийшло – і сім’я у неї була, виявляється, і навіть сестра з племінницею…

– Нісенітниця якась! У нас і батьки живі й здорові. От тільки не можемо ми поки що до них повернутися. Переживаю я, що мій чоловік Леонід доньку спробує забрати.

– Я допоможу вам розібратися з вашим Леонідом! А Оксані більше жодної копійки не переказуйте! От же ж! Сестра ще вам називається! – обурено пробурчав Микола. – Цей будинок мій, і вона не має до нього жодного стосунку…

Того ж вечора Микола привіз Тетянці й Таїсії продуктів, а також теплі ковдри.

Микола став допомагати Таїсії. Він примудрився навіть зустрітися з чоловіком жінки.

Чоловік пообіцяв, що дасть Таїсії розлучення і обіцянку свою виконав. Однак повертатись додому жінка все одно переживала.

Разом з Миколою та донькою вони відвідували батьків Таїсії та Оксани, і ті сказали, що теж давно хотіли змінити місце проживання, і перебиратимуться ближче до міста.

Взимку в хаті стало холодно. Микола багато часу проводив з Таїсією та Тетянкою і одного разу він запропонував їм перебратися до нього.

Мама з донькою погодилися, бо встигли прив’язатися до цього доброго чоловіка і вважали його частиною своєї сім’ї.

Напередодні Нового року у квартирі пролунав дзвінок у двері. Микола дуже здивувався, адже він не чекав на гостей, а коли відкрив, то здивувався ще сильніше. Красиво вбрана і нафарбована Оксана стояла в під’їзді і широко посміхалася колишньому чоловікові.

– А я ось до тебе прийшла! Новий рік разом відзначити!

– З чого це раптом? Я на гостей не чекав! – насупився Микола. – Тебе то вже точно.

– Та годі тобі, Микольцю! Ти знаєш, я подумала і вирішила, що тепер уже готова до сімейних стосунків. Готова дитину тобі народити і взагалі… Давай спробуємо почати все спочатку?

– Ти спізнилася, Оксано! У мене тепер є і дружина, про яку я міг мріяти. І донька… А ти додому йди… . Не вийде у нас нічого більше.

– Як дружина й донька?! – Оксана дивилася на колишнього, нічого не розуміючи.

З-за плеча Миколи з’явилася Таїсія.

Оксана ахнула, а потім почала сварку, але Микола зачинив двері перед самим носом колишньої дружини.

Він поспішив на кухню, щоб допомогти своїм дівчаткам накрити на стіл, бо ж зовсім скоро почнеться новий рік…