Жінка з острахом дивилася на свою новонароджену доньку. Вагітність проходила спокійно, токсикоз її не мучив, ніхто не діставав нерви, але дитина народилася з вадою.

Санітарка, вже немолода жінка, лише похитала головою й по-материнськи зітхнула:

— Ох, нелегке життя чекає твою дівчинку! Де ж вона чоловіка собі знайде…

Наталя й сама це розуміла. Найбільше вона боялася не самої дитини, а того, що скаже чоловік.

Вона була готова залишити доньку в лікарні, якщо він скаже, що так треба. Чесно кажучи, Наталя вже зараз її ненавиділа, тож сумління її б не мучило. Вона боялася, що через каліцтво доньки чоловік вирішить з нею розлучитися. Куди вона тоді?

До батьків? Так там вже брат із дружиною живуть. У селі ж як заведено: видав дочку заміж – усе, назад її вже не приймають, хіба що на великі свята приїде в гості.

Але чоловік її здивував. На розлучення не подав. І навіть залишати дитину в лікарні не захотів. Назвав її Параскою, на честь своєї покійної бабці.

Параска росла міцною та здоровою, попри те, що мати майже не годувала її груддю – їй було огидно до неї торкатися.

Дівчинка дивилася на матір усвідомленим, дорослим поглядом, ніби розуміла, що її не люблять.

Коли через три роки Наталя народила другу доньку – Василину, то вже з неї пилинки здувала.

З двору що не день чулося:

— Параско, відійди від сестри, ти її лякаєш!
— Не чіпай вершки, це для Васі!
— Пішла з очей, мені аж настрій зіпсувала!

Параска тихо йшла у глиб саду, де мала своє сховане місце – велетенський чорний валун, на якому вона годинами сиділа й дивилася вдалечінь.

Їй було боляче й образливо, що вона не така, як усі.

Так, одна її нога була коротшою за іншу, а над верхньою губою виднівся помітний шрам – наслідок операції, яку зробили ще в дитинстві. Але ж хіба вона сама в тому винна?

Параска чудово вчилася, вчителі навіть ставили її за приклад.

А ось Василина не цікавилася навчанням. Вона годинами сиділа перед дзеркалом, заплітаючи й розплітаючи свої довгі, чорні, мов смола, коси.

По господарству Василина також не допомагала.

— Параска все одно з дому не виходить, хай вона займається хатніми справами!

Параска і мела, і прала, і воду з колодязя носила, незважаючи на хвору ногу. Навіть тісто на хліб могла замісити.

А Василина просто проходила повз і усміхалася:

— Кожному – своє!

На свята мати купувала Василині нові сукні та туфельки, а Парасці або нічого, або зношену сукню перешивала.

— Що з того? Все одно гарнішою не стане. Навіщо гроші переводити?

Сусіди шкодували Параску, бо бачили, як мати ставиться до старшої доньки.

Та хіба Наталю переконаєш? Вона навіть не соромилася казати, що хотіла відмовитися від Параски, і якби не чоловік, то так би й зробила.

— Нехай дякує, що хоч у родині росте, а не в дитбудинку!

Чоловік дітьми не займався – у його розумінні він мав лише приносити гроші.

Коли Парасці виповнилося 15, він загинув на лісозаготівлі.

Наталя трошки посумувала, але життя тривало.

Вона давно вирішила, що Василина поїде в місто, навчиться, знайде чоловіка.

А Параска лишиться вдома, доглядати матір.

Її не хвилювало, що Василина майже не вчиться – усі її домашні завдання робила Параска.

— Параску можна було б у місто відправити, — говорили сусіди.

Вона ж так смачно готує: караваї, пироги, борщі.

Їй би хоча б на кухаря вивчитися.

Але Наталя лише сміялася:

— Їй готування знадобиться, хоч борщем когось причарує. А Василині це навіщо? Її чоловік носитиме на руках і по ресторанах водитиме.

Василина теж усміхалася:

— І справді, навіщо вчитися готувати?

Вона переїхала в місто, і не для навчання, а шукати багатого чоловіка.

І таки знайшла.

Щоправда, він був одруженим, але хіба це проблема?

— Ви знаєте, скільки в нього грошей?

Навчання вона кинула – бізнесмен всюди брав її з собою.

А щоб дружина його швидше дізналася про зраду, Василина залишала на його речах помітні сліди:

Наталя раділа за доньку і навіть давала їй поради, як швидше прибрати «суперницю».

А коли Параска зауважила, що це гріх і чужу сім’ю руйнувати не можна, мати кинулася на неї.

Вона тягала її за коси і кричала:

— Ти б краще про себе подумала, каліко! Кому ти потрібна, кульгава? Заздриш Василисі?!

Саме в цей момент біля двору проходив сільський голова.

Він виховував трьох дітей сам, бо дружина померла.

Жінок остерігався – знав, що багатьом потрібен лише його добротний будинок і худоба.

А діти його нікому не потрібні.

Почувши крики, він зайшов у двір, визволив Параску з рук матері й запитав:

— Вийдеш за мене?
Скажу прямо – я не хлопець, як-не-як за сорок перевалило.
Берегтиму тебе, носитиму на руках, але ти маєш полюбити моїх дітей, як рідних.
Що скажеш?

— Так, погоджуйся вона! Погоджуйся! Чого вередуєш?! — втрутилася Наталя.

— Наталіє Степанівно, я не у вас питаю!

Параска стояла ні жива, ні мертва. Голова села просить її руки!
А за ним же жінки табунами бігали, та він взяв і її заміж кличе.
Так, він на двадцять років старший, так, у нього вже є діти, але головне – вона буде подалі від матері.
А далі – стерпиться-злюбиться.Весілля зіграли гучне, гуляли всім селом три дні, як заведено.А після почалося нове життя.

Параска пекла, варила, прибирала.
Будинок, і без того добротний і затишний, ще більше преобразився.

Діти стали доглянутими та щасливими – ще б пак, яка в них мамка з’явилася!

А ось Василиса так і не вийшла заміж.

Її бізнесмен, очевидно, не збирався одружуватися, і швиденько її покинув.

Але не минуло й місяця, як вона знайшла собі нового залицяльника.
Навчену гірким досвідом, її умова була проста:

— Або в ЗАГС, або не витрачай мій дорогоцінний час.

Той усміхнувся і повів її розписуватися.

Василиса й гадки не мала, що зв’язалася з запеклим картярем.

Спочатку він виніс усе з її квартири, потім вліз у борги, а потім змусив Василису взяти кредити.

Не минуло й пів року, як на ній уже висіли два борги, а чоловік спокійно зник за кордоном.

Щоб погасити кредити, Наталі довелося продати будинок.

— Нічого страшного, поживемо на орендованій квартирці!
— Василиска в мене красуня, вона собі знайде багатого чоловіка, і знову буде у нас і дім, і машина, і гроші!

Тільки матері не спадало на думку, що жити з нею під одним дахом Василисі зовсім не хотілося.

Як тільки кредит був сплачений, Василиса поставила її перед фактом:

— Кожна з нас тепер піде своєю дорогою.
— І взагалі, якщо ти пам’ятаєш, у тебе ще є одна донька – Параска. Ось нехай вона і доглядає тебе.

Наталя померла в той же день.

Її серце не витримало такого холодного ставлення.

Вона ж так сподівалася, що її Васечка буде їй вдячна.

Адже вона колись її любила більше за всіх.

Ховала матір Параска.

Василиса ні копійки не витратила.

Ба більше – відразу після похорону зникла, хоча Параска просила її залишитися до сороковин.

Вона не розуміла, чому Василиса так поспішала виїхати.

Залишившись наодинці з чоловіком сестри, Василиса вирішила його спокусити.

Вона була впевнена, що краща за його хромоногу дружину.

Але чоловік лише зиркнув на неї з такою злістю, що Василиса зблідла.

Він відчитав її так, що вона зі соромом зникла з села того ж дня.

Відтоді про Василису ніхто нічого не чув.

Параска час від часу навідує могили батьків.

Вона приносить квіти й розповідає їм, як щаслива у шлюбі.

Що чоловік її любить, що діти ростуть здоровими, що будинок добротний.

Тільки дитинства у неї не було.

І, тяжко зітхнувши, додає:

— Як же важко бути нелюбленою дочкою…