Я всоте перевірила повідомлення з банку. Ні, я не помилилася і не прогледіла – аліментів не було.
Близько п’яти років тому я розлучилася з чоловіком, який одразу завів нову родину.

Про дев’ятирічного сина він практично не згадував. Лише у день народження та на Новий рік передавав йому через свою матір недорогі подарунки.

Колишня свекруха теж не горіла бажанням контактувати з онуком, тому просила мене заїхати до неї й, не вітаючись, через поріг подавала мені подарунок і зачиняла двері.

Останнім часом Григорій почав ухилятися від виплати аліментів. Він прямим текстом заявив мені, щоб я не розраховувала на великі суми.

– Тепер не більше двох тисяч отримуватимеш, – посміхнувся у слухавку чоловік.
– Я? Взагалі аліменти ти платиш не мені, а своїй дитині, – зрозумівши його натяк, відповіла я.

Проте Григорій пішов набагато далі. Він узагалі розрахувався і пішов працювати у тіньову. Не отримавши другий місяць аліменти, я остаточно переконалася у цьому.

– Гришу, ти взагалі не збираєшся своєму синові допомагати? – Відразу поцікавилася я, не привітавшись з Григорієм.

– Що не так? Аліменти не отримала? – єхидно засміявся у слухавку чоловік. – Сильно засмутилася?
– Мені чого засмучуватися? Це показує саме твоє ставлення до сина, – холодно відповіла я.

– Гаразд, перекажу зараз дві тисячі, – промовив Григорій.

– Мені ласку робити не треба, та й витягувати їх з тебе щомісяця я не збираюся, – гаркнула я і кинула слухавку.

Я була дуже зла на колишнього чоловіка, якому, здавалося, не було до сина жодної справи.

Я від образи підібгала губи й насупила брови. Я посилено думала над тим, як провчити Григорія і змусити згадати, що в нього є син.

Я посадила перед собою дев’ятирічного Єгора і суворо промовила:

– Синку, оскільки твій тато не хоче платити нам аліменти, у нас складається неприємна ситуація. Загалом, я пропоную тобі пожити у нього кілька днів, чи тиждень. Думаю, на довше його не вистачить.

– З татом? Та я ж майже його не знаю, – пирхнув у відповідь хлопчик.
– От і впізнаєш, – погладила я сина по голову.

Я зібрала найнеобхідніші речі Єгора і повезла його на таксі до будинку колишнього чоловіка.
Григорій із цікавістю в очах вийшов за ворота. Йому було цікаво, кого привезло таксі.

– А ось і тато! – голосно промовила я і допомогла синові вибратися з машини.
Спіймавши розгублений погляд колишнього чоловіка, я насилу стримала посмішку.

– А ви чого приїхали? – здивовано спитав Григорій захриплим голосом.

– Привезла, щоб ти на сина подивився, а він на тебе, – стримано посміхнулася я. – Я жартую! Загалом, оскільки ти не платиш аліменти на сина, у нас склалося тяжке фінансове становище.

– Ті гроші, що ти переказував, я вкладала в оплату оренди, але, оскільки цього не відбувається, жити з сином нам стало ніде. Я переїжджаю жити до подруги, а Єгор нехай поживе в тебе.

Чоловік, почувши мої слова, мимоволі роззявив рота і з нього вирвався здавлений видих.
– Що я з ним робитиму?

– Те саме, що і я. Єгор такий же твій син, як і мій, – відповіла я і легенько штовхнула сина рукою в спину.

– Ой, мало не забула! – Додала я і плеснула себе по лобі долонькою. – Я переказала тобі дві тисячі, які ти до цього відправив мені.

– Ти зовсім з глузду з’їхала? – голосно відкашлявся Григорій, починаючи приходити до тями.

– Зовсім! Нам стало жити важко без твоїх аліментів, та й на дві тисячі особливо не розгуляєшся. Я не так багато заробляю, щоб тягнути й орендовану квартиру, і утримання сина.

– Іншого виходу, як відвезти Єгора до тебе, у мене просто не було, – жалібно промовила я. – Гаразд, мені час! Дзвонитиму!

Я поспішно цмокнула сина в обидві щоки й, засунувши Григорію в руки пакунки з речами Єгора, поспішила до таксі.

Я була впевнена, що колишній чоловік довго не протримається і рано чи пізно здасться. Григорій зателефонував мені через три дні й, попросив якнайшвидше приїхати.

– Що сталося?
– Нам треба серйозно поговорити, – нічого не пояснюючи, наполягав колишній чоловік.

– З Єгором все добре? – награно сполошилася я.
– Так, за нього не турбуйся. Приїдь сьогодні. Приїдеш? – продовжував наполягати Григорій.

– Ой, сьогодні точно не зможу. Я шукаю другу роботу. Поїду на співбесіду, може, пощастить, – важко зітхнула я.

– Не треба нікуди їхати. Приїжджай, будь ласка! – слізно попросив чоловік.
– Давай завтра чи післязавтра? – викручувалась я, змушуючи чоловіка благати мене ще більше.

– Куди мені приїхати? Я сам приїду, – запропонував інший вихід із ситуації Григорій.
Я ще хвилин десять шукала причини відмовитися, але потім погодилася.

– Добре, я сама приїду, – запевнила я, і вже о сьомій вечора прибула до будинку колишнього чоловіка.

Григорій з Єгором зустріли мене прямо біля воріт. Він відчинив дверцята таксі й допоміг мені вилізти з машини.

– Слухай, я не ходитиму кругом та навколо. Мені дуже важко виховувати сина. Не уявляю, як ти з ним справляєшся. Він просто максимально активний, – спантеличено промовив чоловік.

– Я хочу щось запропонувати тобі. Загалом, я зобов’язуюсь щомісяця особисто переводити тобі п’ять тисяч на оренду квартири. Та й гуляти сина в неділю обіцяю брати.

Я прикусила нижню губу, щоб не розсміятися. Як виявилось, колишнього чоловіка вистачило набагато менше, ніж я думала.

– Добре, – коротко відповіла я, задоволена собою. – Нагадувати не треба буде?

– Ні, ні, якщо трохи затримуватиму, заздалегідь попереджу, – пообіцяв Григорій і на моїх очах відправив мені на карту п’ять тисяч. – Наступного разу цього ж дня вишлю.

Я кивнула чоловікові на знак згоди. Щоб догодити мені, Григорій навіть пообіцяв відвезти нас із сином за адресою, яку я назву.

Своє слово колишній чоловік дотримав. Він щомісяця почав переказувати мені п’ять тисяч гривень. Оце так налякала бідненького власним сином!

Всі вони, тільки язиком молоти вміють, а як до діла доходить – в кущі! Можливо мій лайфхак по отриманню аліментів від колишніх комусь знадобиться? Користуйтеся з задоволенням – він працює!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело