Єдині конфлікти, які виникають між мною та моїм чоловіком Андрієм, пов’язані з його родиною, і це вже досягло критичної точки, яка може призвести до розриву наших стосунків.

Після весілля я переїхала у місто до Андрія, де у нього була робота. Квартиру нам виділило підприємство, тож жити було де. У нас є донька. Попри те, що ми живемо близько до родини Андрія, ми майже ніколи не отримуємо від них жодної допомоги, навіть у догляді за дитиною.

Тим часом моя родина, яка живе за чотириста кілометрів, постійно надсилає посилки, допомагає грошима та планує відвідини, щоб допомогти з донькою.

Наші непорозуміння почалися через те, що родина Андрія постійно просить у нього гроші, а ми самі маємо великі заборгованості перед банками. Ось, взяли автомобіль в кредит, щоб їздити до моїх батьків. Андрій все ж знаходить способи віддавати гроші своїй родині, а потім нам самим не вистачає.

Він не встигне ще принести зарплату додому, як перед підприємством його вже хтось із родичів чекає. То на плитку у ванну родичі просять, то кухонний гарнітур замінити, то на шпалери. А це все немаленькі суми. Ми самі живемо у чужій квартирі. Нам її надав директор підприємства. Щоб зібрати на своє житло — з цією роботою не вийде. Ще й родичі не дозволять.

Іноді так накатує, аж сльози самі котяться. Андрій старається, працює, третю частину зарплати ми віддаємо за кредит. Він родичам дає гроші, а нам залишається тільки щоб продукти купити.

Андрій не може відмовити своїм батькам, не хоче псувати з ними стосунки. Коли я намагалась свекру щось пояснити, він тільки зухвало сказав:

— Тобі взагалі гріх скаржитись. Ви живете дарма в чужій квартирі, тільки комуналку платите. Вам дорожче обійдеться оренда ніж Андрійчик нам допомагає. Якщо тобі не вистачає, виходь на роботу. Немає чого на шиї у нашого Андрійчика сидіти.

Я не можу вийти на роботу. Нашій донечці тільки сім місяців. Сиджу, плачу та чекаю ті маленькі дитячі гроші, щоб їх вистачило хоч на памперси.