Андрій уже чекав відповіді а я все не наважувалась набрати маму. Мені було ніби, аж соромно за те, що я збиралась їй повідомити, хоча, соромитись ніби й не було чого.

Ми розмовляли як завжди, про погоду в Італії. останні новини у селі. про те, як навчаються мої брати і сестра. Зрештою, я не витримала і заплющивши очі таки видала: “Мамо я маю для тебе новину радісну”.

Однак, замість радості і вітань, мама напустилась на мене так, що мені аж сльози вийшли. Востаннє в дитинстві я від неї такого тону і слів чула. По її виходило, що вийти заміж, то зрадити сім’ю.

Мене звати Рита, мені нещодавно виповнилось 28 років. Живемо ми у невеликому селі, загубленому серед степів південної України.

Останні десять я змушена була бути за старшу в нашій багатодітній родині. Коли мамин другий чоловік, батько моїх молодших братиків і сестрички, покинув її, мама вирішила поїхати на заробітки за кордон.

Грошей тоді нам усім не вистачало навіть на найнеобхідніше. Мені було на той час 18 років, і мама вирішила, що я достатньо доросла аби взяти на себе відповідальність за трьох малюків.

!0 років я за старшу у сім’ї. Ці роки промайнули у рутині і вічних справах, згадати нічого, все, як один довгий день. Прокидалася вдосвіта, готувала сніданки, збирала дітей до школи та садочка, бігла на роботу, а після неї знову займалася домашніми справами.

Я була для дітей і сестрою, і мамою, і татом. У мене не було часу на прогулянки з друзями, на побачення чи навіть просто на власні мрії. А про що мріяти, як ти знесилений. ледь голову до подушки доносиш?

Діти підростають, хоча вони для мене завжди залишатимуться “маленькими”. Сашкові і Оленці 12, а наймолодшому Миколці лише 10. Вони дуже самостійні, але я їхнє життя і побут тримаються на мені.

Андрій — моя опора і розрада. Ми познайомилися випадково, коли я поїхала у сусіднє місто за новим взуттям для братів. Він подумав що то мої діти і запитав весело у скільки ж то я мамою стала, що у свої роки маю трьох.

Я не мала наміру щось пояснювати, але Олена, наївна душа, виклала все начистоту. нічого не втаїла, навіть сказала з якого ми села. Андрій приїхав під наші ворота того ж вечора. Сказав, що то було кохання з першого погляду.

Він уважний, турботливий і розуміє мене як ніхто інший. Він не лише приймає мій досвід, а й захоплюється тим, як я все це витримала. Каже, що у нинішньому світі знайшов справжній брильянт і живучі зі мною, буде впевнений у тому, що я ніколи його не покину, хай які труднощі випадуть на нашу долю.

Нещодавно він зробив мені пропозицію, і я погодилася. Але є одне “але”. Андрій хоче, щоб я переїхала до нього в місто. Він має гарну роботу і житло, тож не чекає що ми житимемо разом.

Я довго не наважувалась розповісти мамі про свої плани. Але Андрій чекав відповіді і вже ми планували весілля, тож відкладати було нікуди. Я все розповіла мамі.

– Рито, я розумію, що ти хочеш свого життя. Але діти, вони так до тебе звикли. Без тебе їм буде важко. Ти ж розумієш, що просто напризволяще їх покинеш? Я не повернусь, за що нам жити тоді. Ти маєш усвідомити: любов пройде, і лиш родина з тобою до скону.

Вона не проти мого шлюбу, але я можу вийти заміж хоча б за кілька років. Зараз моя женячка не на часі і я своїми вигадками прирікаю на бідне життя братів сестру і маму.

А я зараз розгубилась і не знаю як мені бути і що робити. З одного боку, я хочу створити власну сім’ю, мати дітей, побудувати життя з Андрієм. Я розумію, що він чекати не буде, хай і кохає мене.

З іншого боку, у мене перед очима очі моїх братиків і сестрички. Як я скажу їм, що більше не буду поруч? Як залишити маму, аже повернувшись вона опиниться у безвиході?

Обрати Андрія, адже я не можу вічно бути нянькою? Чи все ж не брати до голови і сидіти з дітьми. адже якщо мама повернеться. то й на хліб не буде грошей їм?