— Піду трохи приляжу, — сказала Аріна Олегу. Через місяць їй мали народжувати, і вона все частіше ловила себе на думці, що дуже втомлюється навіть від найпростіших справ.

— Лягай, звісно… годинку-дві, — сказав Олег, дивлячись на дружину.

Аріна здивовано глянула на чоловіка.

— Я думала, що ляжу спати раніше. Навіщо мені вставати через годину? Якщо зголоднієш, повечеряй… на плиті сковорода, — при думці про їжу Аріна відчула нудоту. А ще пів години тому вона з величезним задоволенням повечеряла…

— Я не про себе думаю, а про твій День народження завтра!

— Що про нього думати?

— Гості прийдуть, треба б приготувати кілька салатиків…

— Ми з тобою обговорювали, що я святкувати не буду! — Аріна подарувала улюбленому невдоволений погляд.

— У тебе зараз постійно настрій змінюється. То хочу, то не хочу… — передражнив Олег. — Тому я перестрахувався і запросив до нас друзів.

— Яких друзів?! — зблідла Аріна.

— Наших.

— Світлану? Я її не звала, ми потім у кафе сходимо…

— Ні, зі Свєткою розбирайся сама. Я запросив Віталика з дружиною, Івана з Наташкою, Романа з нареченою та Семена. Ну і ще з роботи начальника. Ти знаєш, що ми з ним у гарних стосунках, це він мені зарплату підняв, — перерахував Олег.

— Як ти міг запросити своїх друзів, не порадившись зі мною?! — Аріна зробила наголос на слові «своїх», тому що хлопці, з якими спілкувався її чоловік, і їхні дружини не були Аріні близькими друзями. Вони зустрічалися в загальній компанії не так уже й часто і спільних інтересів не мали.

— Хлопці давно хочуть до нас у гості. Ми з часу переїзду нікого не запрошували, було якось соромно, а тепер у нас нормальні меблі, диван на кухні гарний, є де розміститися. Арін… ну ти ж розумієш, що треба підтримувати стосунки з людьми? Ми через твою вагітність усіх друзів розгубимо.

— Це не моя вагітність, Олеже, а наша! Наша, тому що ти теж маєш брати в цьому участь, і дитина — це відповідальність обох батьків. А друзі ці не наші, а твої! Я нічого готувати не буду. Запросив друзів — значить, накривай стіл сам. У мене токсикоз, дев’ятий місяць і свято! Хочеш влаштувати банкет — кухня у твоєму розпорядженні. Я навіть батьків не запрошую, а тут якісь люди… чужі!

Аріна була дуже розлючена. Олег був цілком нормальним чоловіком, але іноді він дивував Аріну своїми дивними, непослідовними вчинками. І найчастіше таке траплялося, коли він самостійно ухвалював рішення без відома дружини.

Якщо іноді вона мирилася з «ідеями» Олега, то цього разу Аріна відчувала, що повністю права і не хотіла поступатися.

Вона взяла із собою склянку води й пішла в кімнату. Олег чимось гримів на кухні, щось упустив, голосно вилаявся й покинув спроби щось приготувати. Можливо, він розраховував, що дружина змилується над ним, але Аріна вставила у вуха навушники й заснула під розслаблюючу музику.

Зранку все почалося добре.

— Доброго ранку, кохана! З Днем народження! — сказав він, розбудивши дружину і простягаючи їй букет троянд. Настрій у Аріни покращився. Вона почувалася чудово: відпочилою, виспаною і щасливою.

— Я приготував сніданок… — сказав Олег. «Сніданком» він назвав бутерброд і чай, але Аріні було приємно. Вона знала, що для її чоловіка навіть це було великим подвигом, адже він звик, що на кухні господарювала дружина. Втім, Аріна любила готувати, коли почувалася добре.

— У мене є для тебе ще один подарунок, але його ввечері подарую, — підморгнув Олег.

— А чому не зараз?

— Ну… — Олег почервонів. — Хочу, щоб була святкова атмосфера… друзі прийдуть…

— Отже, ти все-таки не відмовився від цієї ідеї?! — ахнула Аріна. — Я думала, що ти мене почув.

— Ну я ж не можу скасувати домовленість! Хлопці вже налаштувалися…

— Гаразд, о котрій вони приїдуть?

— К 19:00. Якраз коли я повернусь із роботи. Якщо не хочеш готувати, замов щось… піцу або роли. Загалом, ти сама знаєш, господинько, — Олег швидко чмокнув Аріну в лоб і поспішив на роботу.

— Ну ось знову… переклав відповідальність на мене, — пробурмотіла вона, прибираючи брудний посуд за чоловіком.

Аріна могла б замовити піцу або взагалі нічого не готувати і просто накрити на чай. Але вона була дуже відповідальною жінкою і гостинною господинею. Тому все ж зібралася з силами: приготувала кілька салатів і запекла м’ясо в духовці. Вона розуміла, що люди приїдуть з роботи, і всіх треба було нагодувати.

Увесь день телефон Аріни не замовкав — її вітали близькі й друзі. Усі хотіли з нею зустрітися, але Аріна тактовно переносила зустрічі на час після пологів.

— Я намагаюся зараз зайвий раз не виходити з дому, щоб не заразитися нічим. Коли народжу, тоді й святкуватимемо, — говорила вона. — Сьогодні ми з Олегом вдома посидимо, чай із тортом поїмо. Нікуди не підемо.

Те саме вона сказала батькові чоловіка і своїм батькам, коли ті зателефонували, щоб її привітати.

Було чутно, що мати трохи засмутилася, але промовчала. Звісно, Аріна не сказала, що її дорогий чоловік запросив до них додому своїх друзів. Аріна не хотіла засмучувати близьких.

Проте у родичів було своє бачення ситуації.

Друзі Олега приїхали без запізнень. Вони «увірвалися» до невеличкої квартирки подружжя великою компанією. Хтось прийшов із кашлем, хтось із нежитем. Нікого не турбувало, що іменинниця на останньому місяці вагітності й їй не можна хворіти.

Люди розсілися за столом, і господині довелося всіх обслуговувати. Вона втомилася від приготування їжі, а «подай-принеси» і зовсім забрало останні сили.

— Ну де наша іменинниця?! Арін! Ти йдеш? — гукнув Олег. Аріна не відповіла. Вона прикрила очі, сидячи на кухні, і зрозуміла, що їй нічого не хочеться. Ні їжі, ні тостів, ні подарунків. — Ну ти що? Там гості… чекають, — Олег підійшов до дружини й поклав руку їй на плече.

— Знаєш, любий, я втомилася. Якщо хтось захоче мене привітати, нехай прийде сюди.

Олег образився на дружину. А Аріна вже не знала, на кого їй слід ображатися. На себе, що пішла на поводу у чоловіка, на Олега за те, що не хотів розуміти її, чи на гостей.

Утім, гості швидко перейшли з Дня народження господині на «новосілля». Неважливо, що подружжя переїхало рік тому: друзі ще не бували в їхній квартирі й не бачили нові меблі, якими дуже пишався Олег. Він купив їх на власні гроші.

Подружжя трохи перепланувало квартиру, знісши одну з перегородок у передпокої, прибравши комору й розширивши простір, щоб облаштувати невелику дитячу зону. Незабаром там мали з’явитися спеціальний столик і шафа для дитячих речей. Ліжечко подружжя вирішило поставити в кімнаті поруч із власним ліжком. Про все це з натхненням і розповідав Олег гостям.

— Мене підвищили й підняли зарплату. Дякую начальнику. Тепер можу дозволити собі купувати багато корисних речей! — хвалився він.

— Молодець! Аріна повинна тобою пишатися.

Свято було в розпалі, коли у двері подзвонили. На порозі стояли мати Аріни з батьком… і свекор.

— З Днем народження, доню… — батько простягнув квіти.

— Дякую…

— А ми не думали, що у вас свято… ти казала, що тихо посидите удвох… — здивувалася Карина Львівна, почувши сміх із вітальні й побачивши купу взуття у передпокої.

— Чоловік зробив мені сюрприз, — Аріна опустила очі.

— Зрозуміло… ми теж вирішили зробити сюрприз.

— Арін, хто там? Ми нікого не чекали, — з кімнати виглянув Олег. — Ой… добрий вечір…

— Добрий вечір, Олег.

— Арін, там треба гаряче… організуєш?

— Мамо, проходьте до столу. А ти, Олег, іди зі мною на кухню. Будеш носити тарілки.

— Я теж можу допомогти, — запропонувала Карина Львівна.

— Так, давайте-но краще ви, жінки, самі, — не розгубився Олег. Він пішов у кімнату, захопивши із собою батька й тестя. Чоловік уже був «під градусом», і йому було цікавіше з друзями.

— Арін, а ти поїла? Чи весь день на побігеньках? — мати помітила, що в доньки нездоровий вигляд.

— Чесно? — Аріна опустилася на диван.

— Так.

— Він мене дратує! Його нахабні друзі, дружини друзів! Жодна з них навіть не запропонувала допомоги, хоча в багатьох уже є діти, і вони знають, як це… бути вагітною.

— Давай виставимо їх прямо зараз?

— Не можу. Це не моя квартира.

— Здається, Олег трохи забув, що обіцяв тобі деякий час тому…

— Я не знаю, мамо. Сваритися з ним перед пологами не хочу. Ми з ним цілком непогано живемо, він мені вранці троянди подарував, сніданок приготував.

— Ти його любиш?

Аріна кивнула.

— Люблю. Але іноді хочеться добряче струснути.

Карина Львівна не відповіла, вона взяла піднос із гарячим і пішла до гостей.

З появою батьків Аріні стало якось спокійніше. Вона сіла за стіл і змогла поїсти.

Олег подарував їй красиву підвіску з дорогоцінним каменем, справивши враження і на друзів, і на Аріну. Вона не очікувала отримати такий дорогий подарунок від чоловіка.

Настрій поступово нормалізувався, але іменинниця все частіше поглядала на годинник, очікуючи, коли гості почнуть розходитися по домівках. Аріна мріяла, нарешті, відпочити.

— Думаю, час нести торт, — сказала Аріна чоловікові.

— Та який торт, ми ще хочемо посидіти!

— Олег… час уже пізній, гості живуть далеко, а електрички вночі не ходять, — Аріна подивилася на друга чоловіка, Івана. Вони з дружиною жили за містом.

— Ходімо, я допоможу тобі з тортом, — Олег повів Аріну на кухню і заявив: — Ти що? Непристойно гостей виганяти!

— Але їм, правда, вже час виїжджати, вони ж не поїдуть на таксі до свого селища?!

— Я сказав Івану, що вони у нас переночують.

— Що?! — Аріна втупилася в чоловіка.

— Ляжуть на дивані.

— Ні.

— Чому?

— Тому що такі речі треба обговорювати зі мною. До того ж приїхали мої батьки, де їм ночувати?

— Вони приїхали машиною.

— Батько вже випив.

— Нехай мати сяде за кермо.

— Вона не любить їздити в темряві. Вони залишаться у нас.

— Арін, я вже пообіцяв Івану. Вони з дружиною займуть диван. Для тещі у нас місця немає. Або ти ляжеш на підлозі, щоб їй свою кровать поступитися, — Олег розсміявся. Йому було весело, а ось у Аріни почала боліти голова. Все, що відбувалося, було схоже на дурний фарс.

— Іноді здається, що тобі три роки, Олег. Ти зовсім мене не цінуєш і не розумієш простих речей. Мабуть, я занадто поспішила вийти за тебе заміж… — Аріна сунула торт чоловікові, а сама відвернулася до вікна. Їй було дуже прикро.

— Арін, ти йди до гостей, мені треба з сином поговорити, — на кухню зайшов свекор.

Аріна не знала, що цю розмову почув Володимир Семенович.

Вона кивнула і пішла в кімнату.

Гості продовжили веселитися, на іменинницю із заварником у руках ніхто не звернув уваги.

Карина Львівна подивилася на доньку і все зрозуміла.

— Шановні гості, хто хоче торт і чай? — голосно запитала мати Аріни.

Інтерес проявив лише начальник Олега.

— Пригощайтеся. А решта гостей візьмуть тортик із собою, — продовжила Карина Львівна. — Всім дякую за те, що прийшли. А тепер нашій іменинниці пора відпочивати.

Карина Львівна вимкнула музику і почала збирати тарілки й келихи. Друзі Олега хоч і не одразу зрозуміли, що їх прямим текстом виставляють за двері, але все ж до деяких досить швидко «дійшло», і народ став поступово розходитися. Сам же Олег все ще про щось розмовляв із батьком на кухні.

Аріна дуже хвилювалася, що намічається серйозна сварка через те, що вона дозволила матері розпоряджатися у їхньому домі. Але Олег вийшов із кухні спокійним і сам почав проводжати гостей. А коли залишилися лише «свої», він тихо сказав Аріні:

— Пробач, що раніше не вигнав усіх. Ти лягай спати, а я помию посуд і все приберу.

— Так, доню, ми впораємось. Відпочивай, — сказала Карина Львівна.

Аріна настільки втомилася, що їй не було коли з’ясовувати, про що говорив Олег зі своїм батьком. Вона подякувала батькам за допомогу і вирушила спати.

— Ви у нас залишитеся на ніч? — винувато запитав Олег у тещі.

— Не хотіли б вас обтяжувати.

— Карина Львівна, куди ви вночі? Тут гарний диван, зручний. Або, якщо хочете, ходімо до мене, я живу неподалік, — запропонував свекор сватам.

— Що ви, Володимире Семеновичу, ми краще додому. Дякуємо за турботу…

Карина Львівна допомогла Олегу навести лад у домі, і вони з чоловіком поїхали.

— Я теж піду, — сказав Олегу батько. — Ти мене зрозумів, усе усвідомив? — він строго подивився на сина.

— Зрозумів… Я сам не знаю, чому іноді роблю вчинки, не думаючи.

— А я знаю. Ти в мене вдався. Я в молодості такий же хвалькуватий був. Усе хотілося самоствердитися, показати, чого вартий. Сам гуляв, а дружина, як твоя Аріна, тільки й літала навколо мене… Ось і живу тепер один… не зберіг твою маму, — Володимир Семенович тяжко зітхнув.

Олег не знав, що сказати. Він почувався дурним розпещеним хлопчиськом і не образився на батька, коли той дав йому доброго прочухана кількома годинами раніше. Розмова з батьком на кухні була серйозною. Поки гості їли торт, батько вичитував сина:

— Господарем себе уявив?! А ти не забув, що квартира на мене оформлена? І що купували ми її не для того, щоб у ній влаштовувати вечірки?

Олег мовчав.

— Так от, якщо ти забув, то квартиру ми купували для сім’ї! Дружина носить твою дитину, а ти сам як мала дитина! Дорослішай, Олеже! Ти — чоловік, ти — захисник. Ти маєш про неї дбати, а не розважати гостей! Іди і випровадь своїх друзів, ніхто тут не залишиться, я не дозволю. А якщо побачу, що Аріна на тебе скаржиться, перепишу, не замислюючись, квартиру на неї і на онука. А ти живи де хочеш. Гуляй, якщо ще не порозумнів.

Олег кивнув. Він не тримав зла на батька, розуміючи, що, будь він на його місці, вчинив би так само. Тому, коли батько висловив йому все, що хотів, Олег не пішов продовжувати застілля, а швидко випровадив друзів.

Коли Володимир Семенович пішов, Олег сів на край ліжка і подивився на сплячу дружину. На її шиї красувалася коштовна підвіска, а сама Аріна здалася йому дуже красивою і найулюбленішою жінкою, яку він чомусь не цінував належно, вважаючи, що вона за замовчуванням має бути гарною господинею, дружиною і майбутньою матір’ю. А що мав зробити він сам? Олег не замислювався над цим питанням до розмови з батьком.

Він погладив дружину по волоссю, накрив пледом і дав собі слово більше не чинити егоїстично і берегти сім’ю, навіть якщо доведеться відмовитися від усіх приятелів і друзів.

Можливо, йому не одразу вдалося змінитися, але розмова з батьком сталася вчасно і, можливо, саме мудрість батьків знову врятувала молоду сім’ю. А що буде далі — покаже час.

Поділись з друзями…