Правду кажуть – від себе не втечеш!

Вже другий місяць Артем жив у іншому місті, винаймав там житло і працював на новій роботі.

Але вечірня туга, відчуття самотності вранці й непереборне бажання погортати сторінку Ганни в соцмережах – усе це переїхало на нове місце разом із ним.

Особливо побоювався Артем новорічних свят. Адже, як відомо, вони мають властивість у рази посилювати почуття порожнечі, відчуття непотрібності, особливо якщо святкуєш їх один.

А це буде перший Новий рік, який він святкуватиме без коханої дівчини…

Помішуючи ложечкою каву і вдихаючи її аромат, Артем перебирав варіанти.

Нових друзів, з ким можна зустріти свято, він поки що не завів. А бачитись зі старими не хотілося. Не хотілося зловити у їхньому погляді співчуття чи жалість.

А як тут не шкодувати – наречена покинула!

Як пишуть у любовних романах, втекла з-під вінця!

Востаннє поправивши перед дзеркалом краватку, Артем вийшов з квартири, закрив на ключ вхідні двері й натиснув кнопку ліфта. У ліфті вже були пасажири – молода жінка у сірій куртці й дівчинка років п’яти. З-під світлого чубчика в тон пухнастій шапочці з помпоном на Артема подивилися великі блакитні оченята.

Малеча розглядала нового пасажира і раптом широко йому посміхнулася. І це вийшло так світло і щиро, що Артем не зміг не посміхнутися у відповідь!

– А ти їдеш на роботу? – спитала дівчинка, без збентеження звертаючись до Артема.

Жінка, яка тримала дитину за руку, посміхнулася так само, як дочка, променисто, але збентежено.

– Лізо, до незнайомих людей треба звертатись на «ви»! – підказала вона дочці і знову винувато посміхнулася до Артема.

– Нічого, все гаразд! – заспокоїв він її і відповів дівчинці: – Ну, так, на роботу!

– А де ти працюєш? У офісі?

Дівчинка майже не вимовляла букву «р», і чомусь ця мила особливість ще більше привернула Артема до розмови.

– Так, в офісі!

– А ти вже написав листа Миколаю?

Артем ніколи не вірив у ці казки, навіть у дитинстві. Але говорити про це милій дівчинці не вважав за потрібне.

– Ще не написав!

– А я вже! – Ліза розпливлася в милій посмішці.

І стало зрозуміло, що всі попередні питання вона ставила лише щоб розповісти незнайомцю про свій лист.

– А це тобі! – і вона простягла Артему трохи прим’ятий картонний прямокутник.

Але розглянути його докладніше він не встиг. Ліфт зупинився і відчинив двері.

Не дивлячись, поклавши несподіваний подарунок у кишеню пальто, Артем пропустив дівчинку з мамою вперед і вийшов слідом.

Біля під’їзду Ліза помахала йому рукою і разом із мамою пішла по засніженій стежці в протилежний бік.

– Напевно, якби я мав доньку, то вона була б саме такою! – замріяно подумав Артем, прямуючи до машини.

Весь наступний день Артем навмисне завантажував себе роботою.

Чим більше справ – тим менше часу думати про проблеми.

В обідню перерву рука сама потяглася до телефону, пальці звично відкрили додаток, сторінку…

Звідти променисто посміхалася вже не йому і вже не його кохана жінка.

– Навіщо я це роблю? – картав себе Артем, виходячи із соцмереж. – Навіщо тягну за собою цей вантаж? Чому не можна просто все забути й почати жити заново? Щасливо жити? Один порятунок – поринути з головою в роботу і сподіватися, що згодом це все мине…

Але робота, якщо й допомагала, то ненадовго!

Увечері, сидячи за чашкою чаю на кухні, Артем знову відчув тугу у серці.

Знову захотілося побачити ту, яку він так любив… Почути її голос, відчути теплу м’якість її витонченої руки…

Артем вирішив прогулятися нічним містом. Накинувши пальто і закутавшись у кашеміровий шарф, він не став чекати ліфта і спустився сходами пішки.

Засипані снігом вулиці поступово пустіли. Рідкісні сніжинки пурхали у розсіяному тьмяному світлі ліхтарів.

Артем зупинився біля стовпа і простягнув руку перед собою.

Декілька сніжинок лягли на розкриту долоню і, не витримавши людського тепла, перетворилися на маленькі крапельки.

– Гарно як! – захоплено подумав Артем.

Він сховав мокрі руки в кишені пальта і несподівано відчув змерзлими пальцями щось незнайоме.

Не виходячи з кола ліхтарного світла, він дістав із кишені невеликий прямокутник прим’ятого картону.

А він уже й забув про цей ранковий подарунок сусідської дівчинки!

Серед намальованих сніжинок, ялинок, сніговиків та сердечок кострубатими дитячими літерами було написано:

«Будь завжди щасливий і ніколи не сумуй!»

Артем кілька разів прочитав напис на саморобній дитячій листівці. І з кожним разом у душі росло і ширилося щось велике, тепле і світле…

Артем, прийшовши додому, насамперед дістав з кишені листівку Лізи і поставив її на видному місці.

…А за кілька днів до Нового року Артем подзвонив до власниці своєї орендованої квартири. П’ять хвилин розмови з милою жінкою вистачило, щоб дізнатися адресу Лізи та її мами.

Про неї Наталія Василівна розповіла, що її звуть Катерина, і вона незаміжня. Виявилося, що живуть мама з донькою прямо над квартирою Артема.

Увечері того ж дня у двері Катерини подзвонили.

Яке ж було її здивування, коли на порозі вона побачила того самого молодика, з яким вони нещодавно їхали в ліфті, і якому Ліза вручила одну зі своїх численних намальованих листівок!

– Перепрошую, – ніяково посміхнувся чоловік. – Але я не зовсім до вас! Розумію, що моє прохання може здатися дивним, але я хотів би побачити вашу дочку, Лізу…

Катерина здивовано дивилася на гостя, не розуміючи, що відбувається.

– А я тут! – дівчинка визирнула з-за спини матері, яка зовсім розгубилася, і посміхнулася своєю сонячною усмішкою.

– Уявляєш, Лізо, – радісним і трошки змовницьким голосом сказав Артем. – У наш офіс тимчасово, на час зимових свят, приїхав Миколай! І він дуже просив мене, щоб я знайшов дівчинку на ім’я Ліза і взяв у неї листа, який вона йому написала!

– Незручно якось виходить… – Катерина ніяковов переминалася з ноги на ногу і смикала кінчик пояса від бузкового домашнього халату.

– Все гаразд! – заспокоїв її Артем.

– Ось, тримай! – Лізі знадобилося менше хвилини, щоб принести листа.

На великому саморобному конверті, рясно прикрашеному вже знайомими Артему сніжинками, було зазначено:

«Миколаю особисто в руки!»

– Тільки мамі не давайте! А то якщо хтось раніше Миколая лист прочитає, бажання не здійсниться!

– Обіцяю, що завтра листа буде передано адресату! – жартівливо сказав Артем і, попрощавшись із Лізою й Катею, спустився до своєї квартири.

Вдома, він акуратно розкрив конверт і прочитав:

«Любий Миколаю! Мене звуть Ліза! Весь рік я дуже гарно себе поводила! Небалувалась, неробила безлад у себе в кімнаті і допомагала мамі! Дуже прошу тебе любий Миколаю принеси мені під ялинку величезного мякого ведмедика! І нового тата! А то у мене немає нітого нііншого!»

За дві години до Нового року Артем подзвонив у двері квартири сусідів зверху.

Відчинивши двері, Катерина здивувалася – на порозі стояв знову той самий юнак, що й кілька днів тому. Але тепер він тримав у руках величезного рожевого ведмедя, майже на зріст як він сам. Таких великих іграшок Катя ніколи в житті не бачила!

– Зі святом вас! – сказав хлопець, дивлячись з-за іграшки. – Це Миколай сказав передати гарній дівчинці Лізі!

Розчулена Катя одразу навіть не знала, що й сказати! Але натомість це зробила донька.

Лізі дуже хотілося дочекатися цієї чарівної ночі. Вони з мамою ще тиждень тому прикрасили велику гарну ялинку, вирізали і приклеїли до шибок паперові сніжинки.

А найголовніше, пам’ятала дівчинка, що цієї ночі Миколай точно виконає її бажання! Адже він сам надіслав з офісу дядька, щоб той узяв у неї листа! І ось, коли Ліза вже збиралася здатися і піти спати, пролунав дзвінок у двері!

Артем не міг приховати радісної посмішки, дивлячись, як заспана дівчинка обхопила тонкими ручками м’якого ведмедя.

Вона стрибала, плескала в долоні і поперемінно обіймала то маму, то посланця Миколая.

– А як моє друге бажання? – спитала Ліза, коли вони втрьох сиділи за святковим столом біля блискучої гірлянди і ялинки.

Катя наполягла, щоб сусід залишився на Новий рік у них.

– Ну, з другим бажанням поки що труднощі… – збентежився Артем.

– А яке було друге бажання? – спитала Катя, накладаючи в тарілку гостя салати й закуски.

Від відповіді дочки вона почервоніла.

– Я попросила у Миколая для нас тата! – Катя сонно потерла очі, позіхнула і додала: – Але, коли у Миколая з татами зараз труднощі, доведеться цього в нас залишити…

Втомлена і щаслива, Ліза заснула і не побачила, як одночасно почервоніли й посміхнулися її улюблені дорослі…

джерело