https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/doky-ya-lezhala-z-hvorym-synom-v-likarni-cholovik-mij-do-kohanky-bigav-take-ya-probachyty-ne-mogla-ta-mynulo-bagato-rokiv-i-illya-povernuvsya/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

В житті мені ніколи не було просто. Та я вже звикла до цього. Вийшла за Іллю доволі рано, закохалась. Його батьки нам землю під забудову подарували. Поступово ми разом хату звели, все власними силами. Згодом донька народилась, а тоді синочок. Жили ми як і всі, багато працювали.

Та коли нашому Іванкові виповнилося чотири роки ми дізнались, що він має важку хворобу. Почалися місяці випробовувань. Я постійно їздила з ним на обстеження, лікувались в різних містах. А одного разу, коли ми були в Києві мені подзвонила знайома з села. Вона  розповіла, що доки ми в лікарні, Ілля з коханкою розважається. 

Я не могла в це повірити. Такого удару в спину від коханої людини зовсім не чекала. Приїхала і прямо спитала:

 – Чому ти це зробив? Чому саме зараз, коли мені так важко?

 – Розумієш, я стомився від цього всього. Чоловік не створений для такого. 

 – До батьківства?

Я не змогла пробачити такий вчинок. Ілля пішов, а я залишилась сама зі своїми проблемами. Допомагала лише моя мама і тітка. За кілька років мені вдалося вилікувати сина. Згодом, коли діти виросли, я вирішила поїхати на заробітки. Колишній вже давно ні копійки мені не давав, а треба було забезпечувати майбутнє, вивчити. Коли я була в Італії заміж вийшла донька. Я купила молодим квартиру. Іванко ж довго не міг знайти собі пару. Тому почав ремонт в моєму будинку. Врешті вирішив все переробити, добудував другий поверх, облаштував двір, ще й звів гарний гостьовий дім. 

Минуло чотири роки перш ніж нарешті Іван зустрів дівчину. Саме на його весілля я вирішила приїхати. Ось дісталась дому, дивлюсь такий паркан гарний. А який двір. Та раптом я побачила знайоме обличчя. Ні, не сина. А Іллі. Я його не бачила 24 роки, та впізнала. 

 – Чого це ти тут?

 – Приїхав до сина.

 – Нащо? Колись ти його покинув.

Тоді вийшов Іван.

 – Мамо, не злись. Тато живе в гостьовому будиночку. Я йому дозволив!

 – Чому? Чи забув, як він з нами вчинив?

 – Мамо, зрозумій, він помилився, не витримав напруги, зламався. Але ж він мій тато! Ми багато спілкувалися, між нами зв’язок!

 – Де ж його дружина? 

 – Вона його вигнала. Та й він хоче бути з рідними, а не з чужими.

 – Сину, ти розумієш, що якби його не вигнали – не прийшов би до тебе. В нього вибору нема!

Врешті Ілля сказав, що залишиться, адже має повне на це право, бо ж землю його батьки нам подарували. От і як мені тепер бути. Іван хоче, щоб я пробачила його татові, вимагає, аби у нас була велика сім’я, аби онуки діда знали. І що ж я маю робити?

IrynaS