Наталка сиділа на дивані і думала, як усе склалося. За вікном осінь розкинула золоте листя, і було так тихо, що можна було почути кожен звук у квартирі.

Вона розгорнула старий альбом з фотографіями. Там були знімки з її дитинства, з маминою ніжною усмішкою і татусевим серйозним поглядом. Так, він завжди був таким – трохи суворим, але справедливим. Вона завжди знала, що може на нього покластися.

Наталка згадала, як у її 16 років її батько переніс важку хворобу серця. Тоді, здається, весь світ розвалився. Вона ще досі пам’ятає, як сиділа в лікарні, тримаючи батькову руку, і шепотіла йому слова підтримки. Мама весь час плакала, а Наталка намагалася бути сильною. І як вона боялася, що не встигне сказати йому важливі слова, як хотіла, щоб він зрозумів, що вона його дуже любить і чекає.

Тоді було багато розпачу і безпорадності. Але батько зміг побороти хворобу. Вони разом з мамою підтримували одне одного, і з часом тато повернувся до життя.

Але з того часу у Наталки з’явилася нова мета: зробити все, щоб їхнє життя стало кращим. Вона почала працювати, не жаліючи сил, і витрачала кожну вільну хвилину на допомогу батькам. Вона вірно знала: якщо вони пережили такий важкий період, то тепер її обов’язок – зробити їх життя якомога більш спокійним і щасливим.

А потім вона витягнула фото, які заховала ще кілька років тому. Це були весільні фото, на яких вона така щаслива. Звідкіля ж вона знала, що її сімейне щастя не триватиме і року, бо коханий зрадить їй з найкращою подругою.

– Не плач, Наталко, твоє щастя знайде тебе навіть на печі, – підбадьорював дівчину батько, а мама в душі хвилювалася, бо теж хотіла щастя для донечки.

Однак у особистому житті Наталки було тихо – все, як завжди.

Одного разу, коли Наталка працювала в магазині, до неї підійшов новий покупець. Високий, з добрими очима, він привітався й запросив її випити кави. Наталка здивовано подивилася на нього – вона ж не звикла, щоб чоловіки так відразу починали знайомства.

Але Руслан виявився дуже приємним і, що важливо, не нав’язливим. Вони почали спілкуватися, і з кожним разом, коли він приходив до магазину, Наталка відчувала, що він не такий, як інші.

Руслан не спішив зізнаватися в своїх почуттях, він поважав її простір. Відтак, їхнє спілкування поступово переросло в справжню дружбу.

Руслан працював адвокатом, але нещодавно вирішив змінити сферу діяльності і почав працювати в ремонтній майстерні. Це здивувало Наталку, але він пояснив, що хоче працювати руками, а не тільки розумом, і йому більше подобається допомагати людям, а не працювати в офісі.

– Чому так різко змінив професію? – запитала вона.

– Мені більше подобається бачити результат роботи, ніж вічно залишатися за столом, – відповів він. – І потім, так я більше буду поряд з тобою.

Ці слова зворушили її, але Наталка залишалась обережною. Вона не хотіла, щоб її емоції знову стали пасткою, адже вона вже пережила одне гірке розчарування.

Через кілька місяців Руслан попросив познайомити його з батьками. Це було серйозно, адже Наталка завжди боялася, що її батьки не сприймуть її нового чоловіка.

Особливо батько, який після хвороби став ще більш обережним і зважаючим на кожен крок. Він завжди казав, що важливо не поспішати в житті і робити вибір серцем.

Проте Руслан не боявся цієї зустрічі. Він попросив Наталку не хвилюватися.

Зустріч відбулася. Руслан прийшов до них з квітами для матері, а для батька – з пакетом його улюблених цукерок.

В розмові він робив усе можливе і неможливе, щоб сподобатися її батьками.

– Я знаю, що ви хвилюєтеся, але я хочу вам сказати, що Наталка – це найбільше, що я маю в житті, і я готовий її любити, підтримувати і зробити все для її щастя, – сказав Руслан.

Наталка була вражена. Її батьки теж були вражені, і хоч спочатку не все було зрозуміло, вони відчули теплоту і чесність у його словах. Батько, трохи замислившись, сказав:

– Якщо любиш, то готовий гори звернути. Ти, синку, показав, що готовий.

Відтоді Руслан часто бував у їхній родині, допомагав по дому і підтримував Наталку в усіх її починаннях.

Через рік після того знайомства вони одружилися. Наталка зрозуміла, що справжнє кохання – це не тільки слова, це вчинки.

Руслан довів, що готовий підтримувати її на кожному кроці, навіть якщо їй здається, що все йде не так, як планувалося.

Мама й тато, хоч і не часто говорили про це, були щасливі за доньку. Вони бачили, як змінюється її життя, і як Руслан робить все можливе, щоб їхня родина була щасливою.

Наталка зрозуміла, що не можна закриватися від світу через страх. Потрібно відкрити серце для справжнього кохання, яке приносить не тільки радощі, а й теплоту і підтримку. І правий був батько, коли казав, що щастя твоє тебе і на печі знайде.

Вони з Русланом створили свій маленький світ, де є місце для щастя і взаємної підтримки, і це стало найкращою нагородою за всі труднощі, які вона пережила.

Їхня любов стала доказом того, що, коли любиш, можна справді звернути гори.