Галині Богданівні та Роману Васильовичу лікар сказав пройти якісь обстеження, які робляться в місті, а вони самі зі села. Ми з чоловіком без проблем прийняли їх, Навіть не думали про якісь неприємності, але сталося те, що сталося.

Як тільки згадаю, то голова боліти починає. 

Свекри родом з маленького села. До міста геть не звикли. Я не кажу, що в них там все буде погано, умови нормальні. Просто інше розуміння міських витрат.

Одразу з першого дня було зрозуміло, що свекруха геть ні на чому не економить. Після вечері вона захотіла вимити посуд і якби я знала, то нічого б їй не доручила.

Вона робила це на максимальному напорі й дуже гарячій воді, що газова колонка аж скрипіла. Ніби гасила іскру пожежним гідрантом. У моїх очах бігали лічильники.

– Мамо! Схаменіться трохи з тою водою! Та трохи економніше мийте той посуд! Він не такий брудний! Дайте краще я помию!

Ні! Мені совість не дозволяє нічого в тебе не робити.

На щастя, моє зауваження вони почули, вода вже не лилася рікою, але проблема постала в іншому. Вони так часто підіймати та опускали кран, що котел вмикався і вимикався, а моє ліве око само починало сіпатися.

Виспатися з ними в одному приміщенні – неможливо. пів ночі вони по черзі ходять в туалет, човгаючи ногами, а прокидаються на світанку. Про який здоровий сон може йти мова?

Якось прокинулась теж рано, пішла на кухню попити води. І прозріла на місці. Мама сиділа і дивилася у вікно.

– Чого ви так рано? 

– Та звикла я рано вставати, заснути не можу.

– То лягли б, полежали. 

– Що ти! Краще допоможу тобі сніданок приготувати. 

Не вдалося мені спокійно попити кави, як я робила це щоранку. свекруха почала: “Подай мені це, подай мені то”…

Ці 3 дні стали для мене справжнім нервовим випробуванням. Я навіть не приховувала своєї радості, коли вони нарешті їхали. Чоловік не був у захваті, але я переконана, що моя психіка важлива за думку свекрів про мене.

Я навіть не стала питати, які в них результати обстежень. І так зрозуміло, що в них тиск, а від тиску й інші болячки. Кажу:

– Ви б на дієту сіли і здоров’я поправили. 

– Так! Так! – покивали головами ті.

Але вишнею на торті була ситуація, через яку я просто зірвалася.Заходжу на кухню, а вони сидять за столом і шурують виделками смажену картоплю з моєї тефлонової сковорідки!

– Боже мій! Що ж робите, люди добрі! – закричала я, що ті аж підскочили.

– Ой! Ми обідали, а що? – відповіла свекруха.

– З такої сковорідки не можна їсти виделками, ви її зіпсуєте! А чого я хотіла, якщо ви ж навіть не знаєте скільки вона коштує! Для цього в нас повно дерев’яних лопаток є! 

– боже, дочко! Ми ж не зі зла! подумали, що так менше посуду мити! Хотіли як краще! 

– А виходить тільки гірше! Можете тепер забрати її собі! А гроші мені повернете! 

Чоловік почервонів як рак і вивів батьків до кімнати, а я сіла плакати на кухні. Вони нічого не доїли, а потім свекруха зайшла на кухню і поставила на стіл гроші.

– Щасливої дороги! – з нервів сказала я, але вона мені не відповіла.

 Того ж дня я пішла і купила нову сковорідку. А коли повернулась, то чоловік почав мене вичитувати за цю ситуацію.

– Почнімо з того, що я ні разу нічого не зіпсувала у їхньому домі! І ти не маєш казати, що я повелась негарно! Їм нічого не заважало спитати про те чи можна так їсти! 

– А одна нещасна сковорідка варта того, щоб так нервуватися? І псувати стосунки з батьками?

– Ця сковорідка повністю виправдовувала себе! Ти сам на ній смажиш абсолютно усе, тобі не образливо? Я не збираюся підлаштовуватись під когось у нашому домі, бо він наш, а гості – вони! Вони мали просити вибачення! Вони самі мали віддати мені гроші! 

Чоловік перестав зі мною розмовляти, свекри навіть не дзвонять тепер. Я для всіх винна у цьому! Повний абсурд, погоджуєтеся?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]