https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/sestro-zhadibno-skazav-brat-vytyrayuchy-skupi-slozy-meni-tak-soromno/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Я завжди жила бідніше за брата. Він переїхав до міста, хотів там кар’єру будувати. А я залишилась в селі у старенькому будинку.

Зі заробітками у той час було складно. Я мала город і тримала трохи живності. Важко було. Одна господарка рятувала від голоду.

Брат мене соромився. Він ніколи не приїжджав в село і ніколи не запрошував мене в гості. Та я ніколи не тримала образу на нього. Я навпаки при кожній можливості передавала його сім’ї помідори чи кабачки, малину – усе, що могла дати.

Я не просила в нього допомоги, ніколи не жалілася. Я поважала свого брата і розуміла, що це його вибір, це його життя.

Роки минали. Я дізналась, що брат втратив свій бізнес, він у боргах. Дружина пішла від нього, а син став пропащим. Мого брата вже шукали кредитори. Тоді він вперше попросив у мене допомоги. 

Я не могла відмовити! Прийняла з обіймами, а як інакше? До того ж у мене життя налагодилось. Я потрохи розширила господарство, чоловік купив машину, діти успішно закінчували виші. 

– Сідай за стіл, брате! – на кухні кажу йому, дивлюсь, а в нього очі розбігаються від кількості їжі. – Ти напевно голодний з дороги, пригощайся! 

– Сестро! – жадібно сказав брат, витираючи скупі сльози. – Мені так соромно! Я не згадував про тебе всі ці роки, а ти мене так прийняла! Вибач мені! – і кинувся обіймати.

Ми виділили йому кімнату і дали роботу. 

Ображатися чи ні – вибір кожної людини. Вона сама обирає на що витрачати свій час та сили: образи та звинувачення чи любов та підтримку. 

Мораль: не потрібно забувати звідки ви вийшли навіть якщо досягли великих вершин, пам’ятайте близьких та рідних.

А ви людина, яка тримає образи чи відпускає?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач

JuliaG