Боєць з позивним «Падре» мріяв стати до строю ще задовго до повноліття. Каже просто: друзі воюють, друзі тримають фронт — а значить, і він має бути поруч.

Історію бійця оприлюднили на сторінці 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка.

Без гучних слів. З розумінням, що це непросто. Але по-справжньому правильно.

«Хотів ще піти, коли було 17 років, тому що воюють друзі. Попав до 92-ї бригади по рекомендації від знайомих. Нульовий день виявився дуже складним, тому що до цього займався, але не так часто», — пригадує він.

За словами військового, у колективі сформувалася дружня робоча атмосфера та комунікація. Всі допомагають один одному.

«Падре» зазначив, що необхідно готуватись фізично, як мінімум, а також морально. Вчити топографію, аби не заблукати в лісі, та чітко комунікувати, щоб усе було добре.

«Найбільше запам’ятав тампонування, дійсно корисна річ. Штурми, тобто були такі нормальні бої. Коли йдеш-їдеш, і тут звідкись вийшли постріли, і не розумієш звідки. Тобто трішки, так, незвичайна ситуація. Чергування в окопах, це дійсно круто було. Тобто теж, штурмували окоп, зайняли окоп, взяли в ньому кругову оборону», — розповідає боєць.

Для себе він обрав фах оператора FPV-дронів, бо дуже подобається літати на дронах.

«До цього займався, літав на справжніх дронах, на симуляторах. Також, коли приїхав в розташування, хлопці теж навчали їх збирати. Працював на майстерні, коли чекав на проходження базової загальної військової підготовки. Збирав ці дрони та політав на них. І з кожним день все більше і більше подобалося», — каже «Падре».

Тим, хто зараз сумнівається, боєць радить не зациклюватись на страхах.

«Поспілкуйтесь із тими, хто вже служить. Подивіться їм в очі. І зробіть свій вибір серцем», — підсумував він.

Раніше АрміяInform розповідала історію Володимира з Одеси, який змінив життя біля моря на степи Донбасу і службу в розвідувальній роті 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи.