З дитинства Любомир мріяв про далекі країни, які вабили його своєю незвіданістю. Зважаючи на його захоплення технікою, не дивно, що найбільше його вабила Японія — країна високих технологій і передових винаходів.

Після закінчення школи та технічного інституту він вирішив втілити свою мрію. Зібравши всі необхідні документи та накопичивши гроші, хлопець вирушив до країни, про яку мріяв усе життя. Знання японської мови, яку він завчасно опанував, допомогло йому знайти роботу, пов’язану з новітніми технологіями.

Любомир був у захваті від своєї роботи, але навіть не здогадувався, що незабаром на нього чекатиме ще один подарунок долі — кохання.

Надія, молода дівчина, яка теж прагнула побачити світ, за порадою подруги вирушила до Японії. Їй запропонували роботу аніматора з гарними умовами та достойною оплатою. Оселившись у новій країні, Надія виявила, що живе неподалік Любомира. Їхнє знайомство сталося випадково, під час прогулянки, але з часом випадкові зустрічі переросли в теплі почуття. Уже через півтора місяця вони стали парою.

За кілька місяців вони винайняли спільне житло, а незабаром Надія повідомила Любомиру, що чекає дитину. Народження донечки стало радісною подією для обох, і невдовзі вони узаконили свої стосунки. Життя йшло своїм плином: вони працювали, Надія будувала плани на майбутнє, а Любомир із захопленням займався своєю справою.

Та раптом їхній спокій порушив дзвінок із України. Любомирові повідомили, що його мати серйозно захворіла, і нема кому за нею доглянути. Його батька давно не стало, а братів чи сестер у нього не було.

Ввечері за сімейною вечерею Любомир поділився цією новиною з Надією, заявивши, що їм потрібно повертатися в Україну. Проте Надія відреагувала несподівано. Вона запропонувала знайти людину, яка б доглядала за його матір’ю, щоб вони могли залишитися в Японії.

Ця пропозиція обурила Любомира. Він не міг зрозуміти, як дружина може пропонувати залишити його матір під чужим доглядом. Надія ж була категорична: вона не збиралася їхати. Її аргументи були прості — вона нарешті почала добре заробляти, донька вже зарахована до престижної школи, і переїзд усе це зруйнує.

Не маючи вибору, Любомир змушений був поїхати сам. Спочатку вони постійно спілкувалися, але з часом дзвінків і повідомлень ставало все менше. Навіть донька рідше хотіла говорити з батьком.

Через деякий час Надія зателефонувала Любомирові, щоб повідомити йому гірку новину:

— У мене тепер є інший чоловік. Ми з ним маємо однакові мрії та погляди на життя. Тобі нема чого повертатися до мене.

Любомир був ошелешений, адже саме збирався сказати дружині, що його матері вже не стало, і він може повернутися до Японії…

А як вважаєте Ви, Любомир заслужив на таке рішення Надії?