.Особливо в селі, де всі одне одного знають, і допомога потрібна. 

Але з недавнього часу стало важко розуміти, де межа між дружбою і чимось… іншим. Навіть не знаю, що робити в такій ситуації, тому вирішила написати сюди та почути якусь пораду. 

Куми Олена та її чоловік Микола завжди були близькими до нашої сім’ї. Грубо кажучи, ми знаємося ще з дитинства, бо росли Оленою на одній вулиці та товаришували в одній компанії.

Вона – вчителька музики, талановита й весела, всі в селі знають, бо з хати завжди долинають звуки піаніно. А Микола зараз на війні. Він приїздить додому рідко, і Олена залишилася з двома дітьми та купою господарських клопотів.

Я її розумію: в селі без чоловіка важко, а зараз і поготів. І загалом, в неї хата старенька, без ремонту – там завжди щось зламається. 

Та останнім часом Василь, здається, став її головним помічником. Щойно покличе, уже мчить до неї – чи то дрова порубати, чи води принести, чи ще щось.

– Василю, хоч раз вдома б залишився.

– Та що ти, Маріє, там же в Олени трубу прорвало, треба допомогти. Їй без мене ніяк.

– А мені, виходить, можна і ніяк? Вдома теж справи є, але ти якось не помічаєш.

Той лише зиркнув і зачинив двері. Олену ніколи раніше не підозрювала в нещирості. Але тепер кожне “Василь, допоможи” починає дратувати. А ще більше нервує те, як біжить до неї, навіть не замислившись, що вдома теж чекають.

Приготувала свіжий борщик, пампушки з часником зробила – все як любить чоловік. А він тоді прийшов, глянув у каструлю та й пробурмотів “я не голодний, у Олени поїв щойно”. 

Якось не витримала й вирішила поговорити з Василем серйозно:

– Давай чесно. Що тебе так до Олени тягне? Бо вже скоро сама дрова буду рубати і техніку ремонтувати, якщо так піде далі.

– Маріє, що, з глузду з’їхала? Просто допомагаю людині. У неї чоловік навійні, чи забула?

– А ти, виходить, уже замість нього? Бо виглядає так, що частіше там, ніж удома.

А він лише знизав плечима й пішов у двір. Але найгірше сталося минулого тижня. Олена влаштувала концерт у школі, де учні грали на піаніно. Звісно, запросила і нас. Вирішила піти, бо краще бачити, що відбувається, ніж вигадувати.

Після концерту Олена підійшла до і, не соромлячись, звернулася “Ваську, завтра зайдеш? Там треба паркан полагодити, зовсім не встигаю!”

Мовчала, але наступного дня, коли знову зібрався до неї, влаштувала справжній скандал:

– Це вже занадто! Василю, ти зрозумій: або мій чоловік, або її. Бо так більше не можу! 

Уперше за довгий час затримався вдома. Але замість відповіді лише кинув:

– Ти собі вигадуєш.

Тут ще й село почало про це гудіти. Дійшло до того, що навіть у магазині спокою нема. Заходжу купити хліба, а там – Ганна, сусідка, ледь не шепоче з продавчинею. Як мене побачила, так одразу очі блиснули:

– Ой, Маріє, привіт! Як там? Не втомлюєшся, бува, від того, що Василь постійно у Олени пропадає?

– Чого б це втомлюватися, Ганно? То в людей біда, треба допомогти.

– Та ж не проти допомоги. Просто знаєш, як воно виглядає… Люди-то різне кажуть.

Так то розлютило, що хліб випав із рук. Кинула гроші на прилавок і вийшла з магазину, ледь стримуючи сльози.

Що сказати Василю, щоб нарешті зрозумів, що ці “добрі справи” можуть зруйнувати сім’ю? І чи варто взагалі це рятувати, якщо він бачить Олену частіше, ніж мене?