Спочатку була впевнена, що він спілкується зі мною лише, аби я йому в навчанні допомагала. А тоді він на побачення покликав. Я так соромилась, що їсти десерт навіть не могла. В мене ніколи хлопця й не було. Та після того ми почали зустрічатись.Спочатку була впевнена, що він спілкується зі мною лише, аби я йому в навчанні допомагала. А тоді він на побачення покликав. Я так соромилась, що їсти десерт навіть не могла. В мене ніколи хлопця й не було. Та після того ми почали зустрічатись.

А тоді Дмитро повіз мене в село зі своєю мамою знайомити. Я Валентині Іванівні відразу не сподобалась.

 – І ти у великому місті кращої не знайшов? Що за сіра миша? – кричала вона, навіть не соромлячись моєї присутності.

Найбільше її дратувало те, що я зовсім бідна. Мене батьки покинули, виховувала бабуся. Я й справді нічого не мала. Та завжди дуже старалась в люди вибитися, старанно навчалась, відвідувала усі можливі безкоштовні курси. І хоча б в цьому почувалась найкращою. 

Я думала, що після повернення від мами Дмитро мене покине. Та все вийшло навпаки. Я дізналась, що вагітна і він зробив мені пропозицію. Ми тихенько розписалися, а напередодні цієї події Валентина Іванівна подзвонила й сказала:

 – Сину, ти робиш помилку!

 – Я вже все вирішив!

 – Ну, мене не чекайте! І благословення мого також. 

Ми почали жити разом. Квартиру винаймали. Дмитро знайшов доволі гарну роботу. Досить швидко отримав підвищення. Я народила двійню і була на сьомому небі від щастя. Обожнювала наше тихе й мирне життя. 

Згодом справи йшли вгору. Ми купили квартиру. Чоловік дуже добре заробляв. Я теж відправила дітей в садок і почала працювати. Роки минали, діти зростали, і навіть свекруха, наче й змирилася.

Потім війна почалась і Дмитро вирішив нас в село до своєї мами відвезти, там безпечніше, ніж у Хмельницькому. Пів року ми там жили та з кожним місяцем чоловік дедалі рідше до нас приїжджав. Я відчувала, що в нього хтось є. Ще й свекруха масла в вогонь підливала.

 – А ти що думала, знайде він кращу! Подивись на себе в дзеркало.

Мені дуже прикро було через ці слова. Тож врешті я повернулась в місто. Дмитро дуже змінився. З часом перестав приховувати свої походеньки. Його коханкою була колега з роботи – висока струнка брюнетка. Я не знала, що робити. Та не наважувалась на розлучення, адже самій з двома хлопцями зовсім не просто. 

А місяць тому дещо сталося. Подзвонила жінка з села і сказала, що свекруха впала і зламала стегно.

 – Ти мусиш їхати її доглядати. Я ж не покину роботу! 

Я забрала дітей і чемно поїхала. Та перед тим побачила листування чоловіка з коханкою. Він писав їй, що спекається мене і вони вирушать відпочивати в гори, готель він вже забронював.

Приїхавши в село я гірко заплакала. Було прикро розуміти, що Дмитро там розважається, доки я його маму доглядаю. І, вочевидь, свекруха все зрозуміла. Минув тиждень і якось вона мені сказала:

 – Пробач за все. Я була поганою свекрухою, може зможу ще все виправити.

Згодом я почула, як вона говорила телефоном з Дмитром. Гадки не маю, що вона йому сказала, але наступного дня чоловік приїхав до нас з квітами. 

 – Тепер все зміниться! Я дуже завинив! Пробач!

Відтоді все й справді змінилось. Дмитро залишився з нами та щодня їздив на роботу з села. З Валентиною Іванівною ми найкращі подруги. Та вона досі не зізнається, що ж тоді сказала синові. Та я їй дуже вдячна. Хоча часом я думаю, чи правильно зробила, що пробачила? Чи не зрадить чоловік знову?

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям: ❤️, 😠, 😢 чи 😄. Ваша реакція має значення!

Що ви думаєте про цю новину? ✍ Поділіться своєю думкою в коментарях та обговоріть з іншими!