Зателефонувала мені сестра двоюрідна, і серйозно так запитує:
— Як думаєш, скільки мій чоловік коштує?

Я питання взагалі не зрозуміла, що таке, з чого? Мужик адекватний завжди був, невже посварилися і він про себе загордився, корону на голову надягнув і заявив про власну цінність для сім’ї та суспільства?

Щоб у халепу не потрапити, обережненько сестрі відповідаю:
— Безцінний він у тебе. У сенсі, ціни йому немає. Ну не в сенсі, що дуже дорогий, а до того, що людям ціну призначати не заведено. А що сталося, Риммо?

І тут вона сміятися почала й історію мені повідала, яка до такого питання привела.

Римма та її Олег одружені багато років. Їй 50, йому 55. Усе життя чоловік працював, дружину балував, слова грубого їй не сказав. Дочка зʼявилася, так він на дівчинку надихатися не міг. І з малятком повозиться, і по дому дружині допоможе. При тому, що працював усе життя фізично.

В юності Олег закінчив будівельний технікум, за фахом і працює. Попутно сам освоїв усе, що з будівництвом житла пов’язано: він і з електрики, і з сантехніки, і з інших справ. Удома все блищить, ніде не скрипне. Рукатий мужик, двома словами, на таких земля тримається.

Олег же ще й ґрунтовний, із власними поняттями про честь і гідність, дуже правильними, до речі, поняттями. Перед жінкою, пропускаючи її вперед, двері притримає. Бачить, наприклад, що бабуся сходами сумку-візок волочить, обов’язково допоможе.

Жінки, навіть вельми похилого віку, від Олега без розуму. Все ж рідко зараз справжні мужики трапляються. Але Олег, що називається, ні-ні. Він у Римму досі закоханий і всі навколо це знають. Хороша сім’я, міцна.

Останні тижні Олег працював із бригадою в сусідній області, жили там же, взяли підряд на капітальний ремонт якоїсь будівлі в сільській місцевості. Чи то лікарню ремонтують, чи то ще якусь соціальну установу, не суть.

— Поселили нас у приватному будинку, – розповідав Олег дружині телефоном, – усе добре, умови нормальні, господиня нам за додаткові гроші їсти готує. Словом, за мій гастрит не переживай.

Приїжджав за цей час Олег додому кілька разів, щойно час з’являється – він на порозі. Дружину з донькою провідати. Дівчинка в них ще незаміжня, 22 роки, з батьками живе, студентка. В останньому дзвінку дня 2 тому сказав, що ще два тижні там точно пробудуть.

— Учора ввечері, – відсміявшись трохи, продовжує сестра, – сиджу в соцмережах, щоб нічого робити. Раптом блимають зірочки: повідомлення прийшло. Відкрила, дама незнайома пише:
«Я полюбила вашого чоловіка, він такий незвичайний. Ви вже багато років разом, приїлися одне одному. А я кілька років одна, і в селі живу, тут мужик потрібен, а в Олега руки золоті! Ви ж у місті живете, Вам простіше, ніж мені. Я розумію, сам він не піде від Вас, він дуже порядний чоловік. Так Ви проженіть його! А я Вам грошей заплачу».

От як на таке реагувати? Римма відреагувала одразу. Висновок зробила: загуляв мужик на чужій стороні. Через 5 хвилин думку таку від себе рішуче прогнала: маячня, Олег не з таких. Подзвонила чоловікові.

— Це як розуміти, любий?
— Риммо, та ти що? Як ти могла подумати? Хто писав? Та це ж наша господиня, у якої квартируємо. Римма, та ти що?

Коротше кажучи, клянеться чоловік, що чистий як свята вода. Сестра йому вірить, адже ні в чому ніколи помічений не був, та й здивування було щирим.

— Ось що в жінки в голові? – запитує мене, – Тирса? Придивилася, сподобався, прицінилася? А мужика запитати забула? Адже маячня!

Ну посміялися ми з нею і розмову закінчили, а наступного вечора сестра зателефонувала знову:
— Олег приїхав, залишив замість себе людину і прикотив, уявляєш? Каже, що спати не міг через те, що я його тепер підозрювати буду. Сів у машину і рвонув за 600 кілометрів, як хлопчисько прилетів.

— Ну ось, – кажу, – добре, що приїхав, та й як ти могла навіть на 5 хвилин у мужику своєму засумніватися? І що ж він тій дамі сказав, не цікавилася?

— Сказав, щоб вона дурість із голови викинула, а він сім’ю ні на кого не проміняє. Ні за які гроші, – відповіла сестра гордо, – але, знаєш, я думаю їй якісь грошики маленькі все ж переказати.

— Навіщо? За що?

Тут сестра голос понизила, мабуть, чоловік недалеко десь був:
— Розумієш, стільки років разом, а тут такий струс. У нас з Олегом такі пристрасті, такі ніжності, слова такі він мені каже… просто другий медовий місяць. Сама б не повірила, що так буває.

І захихотіла щасливим сміхом, наче вперше закохана 15-ти річна дівчина.