— Діма, я у відрядження завтра їду, – Соня акуратно наколола картоплю на вилку і відправила до рота.

— Знову? – скривився чоловік. – Ти ж нещодавно повернулася.

— Ну, Дім, я хороший фахівець і я не винна, що мене весь час відправляють кудись.

З цим Дмитро сперечатися не став, він знав, що його дружина багато та якісно працює.

— І надовго ти поїдеш?

— На три дні, – не замислюючись, відповіла дівчина. – А на вихідні можна буде разом кудись сходити.

— Гаразд, – Діма знав, що в нього немає вибору. – Куди хочеш піти?

— На виставку до галереї. Вона нещодавно відкрилася.

— Зрозумів, я куплю квитки.

— Дякую, – Софія чарівно посміхнулася чоловікові.

Вона швидко розправилася з вечерею, помила посуд і кинула погляд на Діму. Він втомився після робочого дня і дрімав на дивані перед телевізором. Дівчина похитала головою та влаштувалася на кухні з телефоном. Дзвонити з дому вона не стала, але часто переписувалася.

— Привіт, Стасю, я завтра до тебе приїду.

— Привіт, зая, а твій не здогадається?

— Я йому сказала, що у відрядження поїду. Не має здогадатися. Дімка наївний і вірить мені.

— Тоді до завтра, кохана.

Софія замріяно подивилась у вікно і посміхнулася. Зі Стасом вона познайомилася півроку тому і переспала з ним у першу ж ніч їхнього знайомства. Чарівний, високий хлопець із ямочками на щоках та синіми очима одразу запав їй у серце. Струнка й усміхнена Соня з уважним поглядом карих очей теж сподобалася хлопцеві.

Вони зіткнулися на вулиці, і дівчина виплеснула каву. Вона чекала вибуху гніву, але натомість хлопець посміявся і сказав, що цей одяг все одно йому не подобався. Так вони й познайомились. А вже наступного ранку Софія зрозуміла, що закохалася.

Вона не знала, як бути з чоловіком, якого вона теж кохала, але по-своєму. Дімка був захистом та опорою у важкі дні, і Соня цінувала його. Але вона вважала, що виросла з їхнього ставлення. Діма був старший на кілька років і не дуже любив будь-які нововведення. Йому більше подобалося повалятися на дивані та пообніматися, ніж бігати виставками. Так, він був освіченим і міг підтримати розмову в принципі будь-яку тему, але йому це було не цікаво.

А Стас був зовсім інший. З ним Соня відчула себе живою. Діма останнім часом майже перестав дарувати їй квіти, а Стас обсипав компліментами та подарунками. Дімка засинав після роботи, іноді ще на дивані, а Стас міг годинами розмовляти з нею, лежачи в ліжку. Діма не надто любив культурні заходи, а Стас сам купував квитки на всі новинки.

Єдине, що зупиняло Соню від того, щоби розповісти все чоловікові – розуміння, що тоді нічого не повернути. Дмитро любив її, але й мав свою межу. Він не простить зраду, а Софія не була певна, що хоче розлучитися з ним. Їх пов’язувало багато, і здоровий глузд зупиняв її від такого кроку.

Наступного вечора Дмитро приїхав у порожню квартиру. Він не любив, коли його дружина виїжджала у відрядження. Хоча останнім часом Дімі це було на руку. Він затримувався на роботі, щоби заробити більше і мав намір подарувати Соні на день народження новий автомобіль. Вона давно такий хотіла.

Але сьогодні, як на зло, його відпустили раніше. У начальства було якесь свято та всіх розпустили. Дмитро якийсь час полежав на дивані, потім пройшовся квартирою, і йому стало остаточно нудно.

— Привіт, Паш, – він подзвонив другу. – Не хочеш до бару сходити?

— Вибач, я дружині обіцяв провести вечір із дітьми. Давай іншим разом?

— Гаразд, здзвонимося.

Діма відклав телефон і підійшов до вікна. Там тільки починало темніти і Дмитро зрозумів, що страшенно хоче їсти, а готувати йому ліньки. Він перевдягся і вийшов із дому. Неподалік їхньої квартири був непоганий ресторан, куди любила ходити Соня. Туди-то й подався чоловік.

Він неквапливо поїв, дивлячись новини в телефоні, і вже збирався йти, коли почув знайомий сміх. Діма чудово знав сміх своєї дружини і зараз обернувся на цей звук з подивом. Соні ж немає в місті, промайнула думка, вона приїде лише за три дні.

Але його очі не обманювали. Через три столики від нього сиділа Софія спиною до нього, а навпроти неї був гарненький хлопець. Він щось весело розповідав, бурхливо жестикулюючи, а Соня заливисто сміялася.

Діма як уві сні підвівся і попрямував до їхнього столика. Йому дуже хотілося помилитись. Він сподівався, що ця дівчина – не його дружина. Але десь у глибині душі чоловік розумів, що то Софія.

— Вам чого? – хлопець покосився на чоловіка, що підійшов.

Соня підвела голову і здивовано завмерла. Вона зовсім не очікувала побачити тут чоловіка. Від несподіванки та якогось страху дівчина спалахнула і зайняла оборону.

— Ти що тут робиш?

Діма похитав головою.

— Соня, що відбувається? Як же твоє відрядження? Це хто?

— Мужик, ти б ішов звідси, – хлопець підвівся, стиснувши кулаки. Йому не сподобався тон, яким говорив Діма.

— Стасю, не лізь, – обсмикнула його Соня. – Це мій чоловік.

Стас вражено дивився на похмурого і досить міцного чоловіка. А дівчина встала з-за столика та спробувала взяти Дмитра за руку.

— Ходімо поговоримо в тихому місці.

Діма навіть не зрушив з місця, тільки заглянув їй у вічі.

— Соня, хто це?

Він знав відповідь, але мав її почути.

— Мужик, вибач, – Стас вирішив, що йому час вступити в розмову. – Ми любимо один одного.

— І давно?

— Півроку, – спокійно казав Стас, – Соня тепер моя.

Сама Софія зблідла і переводила розгублений погляд із одного чоловіка на іншого.

— Це правда? – Дмитро намагався залишатися спокійним, хоч усередині нього кипів цілий вулкан емоцій.

— Пробач… – по щоках Соні потекли сльози. Вона зовсім не так уявляла собі, і їй було боляче бачити огиду і смуток в очах чоловіка.

— Іди! – знову втрутився Стас.

Діма не витримав і вдарив його. За кілька секунд обидва були на підлозі, лякаючи інших відвідувачів. Їх змогла розтягнути і заспокоїти тільки охорона, що підбігла. Соня весь цей час стояла плачучи, і не знаючи, що їй робити далі.

Дмитро пішов, не озираючись. Він більше не хотів бачити дружину. А Софія витерла кров із губи Стаса і зазирнула йому у вічі.

— Ну навіщо ти так із ним?

— Зате він пішов! – гордо посміхнувся Стас. Він був радий, що нарешті позбавився чоловіка своєї дівчини. Він уже давно хотів це зробити.

Софія тільки сумно зітхнула. У неї було таке почуття, ніби частина її кудись зникла після відходу чоловіка. Але зараз вона не хотіла про це думати. Стас із любов’ю дивився на неї і щось говорив.

Соня підтакувала йому, а сама думала про Діму. Нині він, мабуть, поїхав додому. У порожню квартиру. Скільки разів він так повертався додому один, поки вона сама насолоджувалась спілкуванням зі Стасом.

— Гей, ти мене зовсім не слухаєш! – Стас легенько потяг її за руку. – Поїхали додому, там тобі буде краще.

Соня кивнула, їй треба було відволіктися від думок про чоловіка. Настав час починати нове життя, в якому Дімі не буде місця.

На кілька днів Софія і, щоправда, забула про Дмитра, їй було добре зі Стасом, котрий точно знав, що і коли їй потрібно. Дівчина улучила момент, коли Діма був на роботі, і з’їздила за речами, заодно залишивши Дімі записку з вибаченнями.

Дмитро навіть не став її читати, йому було боляче від її зради та обману. Він подав до суду на розлучення і з головою пішов у роботу, щоб відволіктися від думок про дружину. Якось він спробував познайомитися з іншою жінкою, але швидко зрозумів, що його тягне лише до Соні. Але її не було поряд…

Софія продовжувала їздити на роботу, а Стас часто залишався вдома. Коли Соня питала його про роботу, він зазвичай казав, що працює віддалено чи розповідав про якийсь проект і дівчина розуміюче кивала. Хоча у Стаса все частіше не виявлялося грошей, і до кінця місяця Соня навіть не помітила, як вона платить за все, включаючи оренду квартири.

Все так і йшло б, але якось Софія повернулася трохи раніше з роботи і тихо зайшла до квартири. Вона втомилася за цей день і настрій був поганий. Дівчина сподівалася, що зараз вона зайде додому, обійме Стаса і стане краще. Вона пройшла коридором і тут почула голос хлопця. Він із кимось розмовляв телефоном.

— Так, скоро мій гаманець прийде з роботи. Треба мені якось жити.

Він засміявся і додав:

— Так, із чоловіком її дуже вдало вийшло. Сам нас побачив, а то я вже хотів влаштовувати.

Соня з жахом піднесла руку до рота. Вона не вірила своїм вухам.

— Вона, звісно, ​​дівчина симпатична, але я її не люблю. Мені просто треба якийсь час пожити з нею і не працювати, щоби мене у військкомат не загребли. Так, шукають уже.

Софія повільно зайшла до кімнати і Стас змінився на обличчі. Там з’явився страх і агресивність.

— Я тобі передзвоню, – кинув він трубку і, якось розгублено посміхаючись, подивився на дівчину. – А я на тебе ще не чекав.

— Я так і зрозуміла, – на подив Софії її голос звучав спокійно.

— Сонь, ти якщо почула щось, я можу пояснити.

— Що наприклад? Те, що ти мене не любиш?

Соня бачила, як відчайдушно забігали очі хлопця, доки він вигадував чергову брехню. Несподівано вона ясно побачила його – нахабний, брехливий боягуз. Сховався за її спиною, щоб уникнути служби в армії.

— Я люблю тебе! А телефоном я з мамою говорив. Я обдурив її, щоб вона не приїхала з тобою знайомитись! Ти її просто не знаєш, вона б тобі відразу всі кістки перемила. Нехай краще думає, що ми з тобою просто так живемо!

Соня кивала, слухаючи хлопця, а сама розуміла, що сама зруйнувала своє щастя. Діма – ось хто любив її по-справжньому. А не цей надутий обманщик. У голові Софії спалахнула ідея, що їй робити, а поки що можна було й прикинутися, хоча їй і хотілося плакати.

— Гаразд, Стасю, я дуже втомилася. Є щось на вечерю?

Хлопець незрозуміло заплескав очима, він був готовий як мінімум до гнівної розмови або сльоз, а Соня так спокійно запитала про їжу.

— Так, звичайно, – не дуже впевнено сказав він. – Я приготував пасту.

— Дуже добре, – кивнула Софія. – Розігрієш? Я поки що переодягнуся.

Стас слухняно рушив на кухню, а Соня швидко попрямувала до спальні. Вона перевдягнулась і знайшла номер місцевого військкомату. Вона розуміла, що мстити погано, але вже не хотіла зупинятися.

Наступного дня, коли Стас спокійно пив каву і ні про що не підозрював, хтось зателефонував у квартиру. Соня, яка мала вихідний, кивнула йому:

— Я відкрию.

За хвилину на кухні стояли люди у формі і простягали хлопцеві повістку.

— Довго ми вас шукали! Візьміть, розпишіться.

Блідий Стас усе підписав, а як тільки люди вийшли, він похмуро глянув на Соню.

— Як вони довідалися, що я тут живу?

— Звідки я знаю? – Дівчина посміхнулася. – Може, твоя мама сказала?

— То це ти?

— А ти зібрався за мій рахунок жити?

Стас стиснув кулаки, але Софія зміряла його зневажливим поглядом.

— Вдариш мене? Краще не намагайся! Я йду від тебе.

— І куди ти підеш? – губи Стаса зневажливо скривилися. – До свого чоловіка? Він же нудний та старий! Та й не прийме він тебе назад!

— Я не говорила про нього таке!

Софія швидко зібрала речі, не звертаючи уваги на косі погляди та усмішки Стаса, і поїхала до знайомого будинку. За її розрахунком у Діми теж мав бути вихідний.

Дмитро тільки встав і робив собі каву, коли у двері пролунав дзвінок.

— Хто це? – Пробурчав чоловік, але пішов до дверей.

На порозі, на подив, стояла Соня з очима повними сліз.

— Дімо, я пішла від Стаса. Я не знаю, вибачиш ти мене чи ні, але ти мусиш знати, що я все ще люблю тебе і завжди любила!

— І що? Хочеш, щоб я тебе пустив назад? – Діма й сам цього хотів, але старанно приховував біль.

— Ні, тобто я хочу, але розумію, що ти так не вдієш. Я лише хотіла вибачитися. Житиму я в іншому місці.

— Проходь у квартиру, – несподівано кивнув Дмитро. – Чого ми на порозі говоримо.

Соня слухняно пройшла до передпокою.

— Дімо, я винна дуже сильно. Не знаю, пробачиш ти мене чи ні, але я хочу все повернути.

— Повернути ми нічого не зможемо, – Діма з жалем зітхнув, бачачи біль у очах дівчини, і зважився на відчайдушний крок. – Я тебе теж люблю. Все ще кохаю…

Вони подивилися один на одного і Соня нерішуче і тихо спитала:

— Дімо, як раніше вже не буде, але може, спробуємо ще раз?

Діма відчував, як йому легко стає на серці.

— Що скажеш, якщо ми сходимо до кафе? – Продовжувала Соня, вдивляючись в обличчя чоловіка, і коли він кивнув, вона розпливлася в посмішці.