До хатини Ніни під’їхало таксі. З машини вийшла заплакана донька, з маленьким онуком на руках. Але донька приїхала не зовсім в гості. Рік тому Ліда одружилася, Ніна не могла натішитися зятем. Сваха жила біля них поруч, обіцяла в усьому допомагати. А якось ввечері донька подзвонила Ніні, і стала плакати. Тоді Ніна вперше дізналася правду про сватів..
На подвір’я Ніни, як завжди, спокійно падало осіннє листя. Але тут, як грім серед ясного неба, під’їхало таксі. З машини вискочила донька Ліда — заплакана, з маленьким онуком на руках. Ніна, яка саме збирала яблука в кошик, мало не впустила його.
— Лідо, що сталося? — кинулася вона до доньки.
— Мамо, я до тебе назавжди! — схлипнула Ліда, але нічого більше не пояснила.
Ніна завела їх до хати, посадила онука на диван і почала розпитувати. Ліда тільки махала руками та витирала сльози.
— То ти мені скажи нарешті, що трапилося? — Ніна вже починала втрачати терпіння.
— Мамо, твій зять — це жах! — випалила Ліда.
— Як це жах? — Ніна аж присіла на стілець. — Ти ж сама казала, що він золотий чоловік!
— Ага, золотий! Тільки той “золотий” виявився фальшивкою!
І тут Ліда почала розповідати. Рік тому вона одружилася з Олегом, і здавалося, що життя буде, як у казці. Сваха Галина Петрівна ще й обіцяла допомагати молодій сім’ї: і з грошима, і з побутом. Але щойно вони переїхали до квартири Олега, почалося справжнє шоу.
— Знаєш, мамо, я думала, що сваха — це друга мама. А вона виявилася другою… ну, самі знаєте ким! — обурено пояснювала Ліда.
Сваха приходила щодня і починала “керувати”: тут пилюка не витерта, там суп пересолений, а онук неправильно лежить у ліжечку. А Олег тільки й робив, що погоджувався з мамою: “Так, мамо”, “Добре, мамо”, “Ти права, мамо”.
— Уявляєш, мамо, одного разу вона прийшла з рулеткою і почала міряти наші штори! Сказала, що вони занадто довгі і псують енергетику квартири! — Ліда театрально схопилася за голову.
Ніна слухала і не могла повірити своїм вухам.
— А твій Олег? Він що?
— А що Олег? Він сказав: “Мама краще знає”. І взагалі… він більше часу проводить з мамою, ніж зі мною! — пробурмотіла Ліда. — А нещодавно я дізналася, що він… — тут вона перейшла на шепіт, — він їй зарплату віддає!
— Що?! Зарплату? Свасі?! — Ніна аж підскочила зі стільця.
— Так! І знаєш, що вона мені сказала? Що я “неправильно готую борщ” і через це в нашій родині немає гармонії!
Ніна мовчки стиснула губи. Вона вже уявляла собі цю сваху з рулеткою та її “гармонію”.
— А сьогодні все дійшло до межі! — продовжувала Ліда. — Вона прийшла і сказала, що ми маємо… продати квартиру і переїхати до неї! Бо їй самій нудно жити!
— І що ти зробила?
— Я сказала: “До побачення!” Взяла малого і приїхала до тебе!
Ніна задумалася. Вона знала Галину Петрівну давно: ще коли та була її сусідкою по дачі. Та завжди любила “вчити життя”. Але щоб таке…
— Ну добре, доню, заспокойся. Ми щось придумаємо.
Але тут у двері постукали. Ніна відкрила і побачила… сваху Галину Петрівну! Та стояла на порозі в леопардовому пальто та з величезною сумкою в руках.
— Доброго дня, Ніно Павлівно! — голосно привіталася вона. — Я за своєю невісткою і онуком прийшла!
Ніна аж застигла від несподіванки.
— За ким це ви прийшли? — перепитала вона.
— За моєю Лідою і моїм онуком! Що це за самоуправство? Як вона могла без дозволу поїхати?
— Вибачте, Галино Петрівно, але це моя донька і мій онук! І вони тепер у мене!
Сваха зайшла до хати так впевнено, ніби була господинею дому. Вона одразу підійшла до онука і почала його обіймати.
— Ну що ти тут робиш? Ходімо додому до бабусі! Там тепліше і борщ смачніший!
Ліда схопила малого на руки.
— Нікуди ми не підемо! Мамо, скажи їй щось!
Ніна вирішила діяти рішуче. Вона стала між свахою та Лідою і сказала:
— Галино Петрівно, якщо вам так хочеться керувати життям інших людей — купіть собі собаку! А моя донька залишиться тут! І борщ у нас чудовий!
Сваха образилася і пішла геть зі словами: “Ну добре, побачимо ще!”
А Ніна обійняла доньку і сказала:
— Не хвилюйся, доню. Ми ще побачимо, хто кого перевчить борщ варити!