Ігор з Мариною та маленьким синочком Андрійком тулилися у маленькій однокімнатній квартирі, на околиці міста. Мріяли придбати побільше квартиру, і ближче до центру.

Для придбання житла не було грошей. Можна було взяти іпотеку, як багато хто робить. Але на початковий внесок також потрібні були гроші.

Марина постійно вимовляла чоловікові, скаржачись на тісноту.

– Ганна з чоловіком он переїхали нещодавно до нової квартири, євроремонт такий класний, кімнати світлі, просторі. Меблі шикарні. Не те що ми, тулимося в цій кімнатці! Набридло вже! Не можемо навіть друзів запросити у гості, кухня тісна, у кімнаті заставлено все! І син підростає, кімната окрема буде потрібна.

Ігор зітхнув. Він знав, що дружина має рацію. Квартира справді була маленькою, а грошей на іпотеку не вистачало. Але що він міг зробити?

– Давай почекаємо трохи, може, щось зміниться, — тихо відповів він.

Марина пирхнула:

– Ти завжди так кажеш! А я хочу нормальне життя, розумієш? Хочу, щоб моя дитина зростала в хороших умовах! Скажи дякую, що хоч така квартира є, бо знімали б. Ти чоловік, і ти маєш забезпечити нас гідним житлом, хіба не так?!

Настрій укотре було зіпсовано. Ще й на роботі говорили про скорочення. Треба шукати щось інше, але в їхньому маленькому містечку не так вже й багато варіантів.

Допомогти Ігорові не було кому. Батьків не було, батька не стало коли він був маленьким, а мама пішла від важкої недуги ще до весілля Ігора. Свого житла у батьків не було, жили у батьків мами. Так що після того, як їх не стало Ігореві нічого не дісталося.

Бабуся Олена продала квартиру після втрати доньки та поїхала жити до сина, у Черкаси, там купила собі житло. Ігореві вона нічим не могла допомогти, та він і не попросив би.

Адже це його сім’я та його відповідальність. Квартира, де вони жили зараз, дісталася Марині від бабусі. Вони зробили простенький ремонт та переїхали туди після весілля.

Зарплати не дозволяли щось відкладати, тому про іпотеку не йшлося.

До Нового року залишалося кілька днів, а всі думки Ігоря були про те, де і як знайти гроші на квартиру. Постійні докори дружини похитували його з колії. Одна радість — це синочок. Йому незабаром два роки, тямуща і кмітлива дитина росте.

Була ще бабуся Ганна, мама його батька. Вона жила у маленькому селищі за містом. Її чоловіка, діда Михайла, не стало рік тому. Ігор часто відвідував бабусю, Марина не любила їздити з ним. Казала, що там немає нормальних умов і нудно їй там перебувати.

Ігорю стало сумно при думці, що бабуся проведе новорічні свята на самоті.

– Може, покликати бабусю на Новий рік? – запропонував він обережно дружині.

Марина спохмурніла:

– Та навіщо це мені? Вона ж старенька, та й говорити нема про що. Навіщо я повинна її розважати тут? Навіщо їй це свято взагалі? Та й куди ми її спати покладемо, до себе в ліжко чи що?

Але Ігор був непохитний:

– Вона моя рідна бабуся. Їй теж потрібна увага та турбота. Вона ж зовсім одна! Вона дуже охайна і акуратна! Посидить із нами за столом, поспілкуємось, а спати буде на дивані на кухні, він цілком зручний.

– Ой, ну збирай усіх одиноких родичів і запрошуй до нас! Напхаємо, як кільки в банку!

– Марино, не неси нісенітниці! Май повагу до людей похилого віку, тим більше до моєї бабусі, яку я люблю! Ми теж будемо колись старими, і уяви, що про нас так відгукуватимуться онуки…

– Та роби, що хочеш! Тільки першого січня нехай додому їде, нас у гості Мельники покликали.

– Добре, мені головне, щоб вона в новорічну ніч не була одна. Я пам’ятаю, як вони з дідусем завжди вбирали ялинку і чекали нас у гості, приємні спогади. Я хочу трохи повернути їй те тепло, що вони давали…

Ігор подзвонив бабусі.

– Бабуся, привіт! Як справи як здоров’я?

– Привіт, рідненький! Та все гаразд у мене, не переживай! А як ви там? Як Мариночка, Андрійко, сам ти як? Все гаразд? Голос сумний якийсь…

– У нас все добре, бабусю… Хочемо запросити тебе на Новий рік, зустрінеш із нами?

– Та що ти, Ігоре.. Старенька я… Навіщо? Заважатиму вам!

– Бабуся, не будеш! У мене крім тебе і немає нікого, бабуся Олена не особливо спілкується з нами, у неї нове життя. А я згадую, як ви з дідом нас приймали, хоровод водили, подарунки ховали під ялинкою.

– Все пам’ятаєш, любий… Так, були часи, коли були живі твої батьки, мій Михайло, яке було щастя збиратися всім разом…

– Я все пам’ятаю, бабусю… Мені теж не вистачає батьків та діда Михайла. Одна ти лишилася. Але є я, і Марина з Андрійком. Ми твоя родина! Тому приїжджай тридцять першого, ми чекатимемо! Із правнуком пограєш, він такий артист у нас!

– Дякую, онучку! З радістю приїду, якщо вже запрошуєте. Мені одній дуже самотньо, а з вами веселіше буде! Автобус якраз поряд з вашим будинком зупиняється, дістануся сама!

Напередодні Нового року бабуся Ганна приїхала. Вона привезла з собою пакет із гостинцями для онука та його дружини, та для Андрійка. Її очі сяяли радістю.

– Дякую, онуче, що покликали мене — прошепотіла вона, ледве стримуючи сльози. — Так добре, що я не сама буду…

Марина невдоволено скривилася, але намагалася тримати себе в руках заради чоловіка. Увечері вони разом зібралися за святковим столом.

Баба Ганна грала з Андрійко, читала йому казки, хлопчик був у захваті від прабабусі.

– Глянь, а вона йому подобається! Андрійко неохоче йде на контакт з іншими людьми, а з нею прямо світиться весь, — тихо прошепотіла Марина чоловікові.

– Ну ось, а ти не хотіла… Вона весь вечір з ним, ти відпочинеш хоч.

Піднімаючи келих із ігристим, бабуся Ганна вимовила промову.

– Дорогі мої, Ігоре та Марино! Я дуже вдячна вам за запрошення! Стільки радості та позитивних емоцій! Дякую вам, рідні! Знаю, що нелегко вам доводиться, тулитеся в маленькій квартирці, тому хочу зробити вам подарунок!

Баба Ганна дістала з сумки пакет і простягла його Ігорю.

– Ось, тримай, онучку. Ці гроші вам на квартиру стануть у нагоді. Там сімсот тисяч. Все що є.

Ігор із Мариною здивовано переглянулись. Такого вони точно не очікували!

– Бабуся, звідки в тебе стільки?

– Не хвилюйтеся, все законно, — засміялася баба Ганна. — Продала щось цінне. До сусідки син приїхав, він займається скуповуванням таких речей, і я йому продала монети золоті старих часів. Від батьків мені залишилися, лежали, чекали свого часу. Ще були деякі заощадження, з дідом збирали, на рахунку тримали.

Мені ці гроші ні до чого, а вам якраз! Ось такий новорічний подарунок! Я збиралася віддати їх вам, і тут ви мене запросили, все вдало так склалося!

Ігор аж розплакався. Він обійняв бабусю.

– Дякую, бабусю! Це дуже несподівано… Не хвилюйся, ми не витратимо грошей на нісенітниці. Нам саме квартира потрібна нова. Цю продамо, додамо твої гроші і якраз вистачить на двокімнатну. Нехай не нову, але все одно це краще ніж однокімнатна.

Марина була приголомшена такому щедрому подарунку від бабусі. Дуже несподівано.

– Дякую вам, баба Ганна! Нам ці гроші дуже потрібні, прямо порятунок! Ми вам завжди будемо раді, приїжджайте частіше, і на новосілля запросимо вас потім!

Цей Новий рік став особливим для всіх трьох. Бабуся Ганна була рада побути в родинному колі улюбленого онука і подарувати необхідні для нього гроші. Принести користь. Щиро допомогти молодим.

Ігор був дуже зворушений і вдячний бабусі. Він любив її і без грошей.

А ось Марина змінила ставлення до бабусі. Виявилося, що баба Ганна не така проста, як здається, раз змогла зібрати таку суму. Нічого не вимагаючи натомість.

Марина вирішила проявляти більше уваги їй, може щось ще подарує з часом … І взагалі, треба бути розумнішою наступного разу і більше мовчати, щоб не злити Ігоря. Дивись, і ще якісь родичі з’являться з подарунками…