– Мамо, ти не можеш ось просто так сказати, що у тебе зайвих грошей нема. Хто ж нам допоможе, як не ти? – дочка прийшла до мене без попередження з самого ранку, щоб грошей у мене попросити.

– Лідо, ти бачиш десь у мене в квартирі банкомат? З чого ти взяла, що я завжди маю тобі давати гроші? – не витримала я.

– Ну навіщо ти так? Вважай, що жарт про банкомат був вдалим. Мамо, ти ж заробітчанка, і я знаю, що гроші у тебе є, а я твоя єдина дитина. Кому ти все це збираєшся залишити? – каже Ліда.

– Зачекай, доню. Я ще сама збираюся трохи пожити, тому нікому нічого поки-що не віддаю. А щодо того, що я заробітчанка, так це в минулому, а італійської пенсії, як ти сама знаєш, у мене немає.

– Не прибідняйся, мамо, я ж знаю, що ти з собою привезла кругленьку суму. Мені треба цього разу всього 500 євро, – взмолилася дочка.

– Нема навіть і 500, вибачай, – кажу.

Дочка незадоволено фиркнула, я запропонувала їй випити зі мною чаю, якщо вона вже прийшла.

Ліда взяла чашку і стала ходити з нею по квартирі і роздивлятися.

– Мамо, ти що, собі знову нову хустку купила? – питає.

– Ну так. А що? В чому проблема? – кажу.

– В тому то і проблема, що ти витрачаєш гроші на всякі дурниці. Навіщо тобі стільки хусток? В тебе повна шафа всього! Що ти все молодишся, тобі ж уже 65 років.

– То ти вважаєш, що в 65 років мені треба опустити руки і нічого собі не купувати? Так, доню?

Наш діалог поступово набирав підвищених тонів, і я зрозуміла, що якщо я зараз не зупинюся, то ми можемо посваритися, а цього я найменше хотіла.

Звичайно, що дочку свою я люблю, і коли маю таку можливість, то допомагаю. 15 років тому я саме заради дочки поїхала в Італію. Вона тоді була студенткою, а я якраз відсвяткувала свій 50-річний ювілей.

Чоловіка у мене не було, я сама дочку ростила, і розуміла, що треба буде їй на старті допомогти. У нас була невелика двокімнатна квартира, та я вирішила, що дочка має жити окремо, тому завданням номер один для мене було – заробити дочці на квартиру.

П’ять років заробітків – і я придбала двокімнатну квартиру в новобудові. Відразу ж записала все на Лідочку, сподівалася, що вона от-от вийде заміж і відразу піде собі в своє гніздечко. Ремонт і меблі теж я придбала, як то кажуть, повний комплект – заходь і живи.

В свою нову квартиру дочка заїхала, але заміж не вийшла. Я неабияк хвилювалася з цього приводу, бо ж хочу онуків ще побачити.

Після того, як я повністю забезпечила доньку, я стала і собі щось дбати. Стару квартиру я продала, додала грошей і купила дуже гарний будиночок за містом.

Пробувши в Італії 15 років, влітку я повернулася додому і вирішила, що вже більше нікуди не їду. А навіщо? Будинок в мене є, дочка забезпечена, на старість я собі щось відклала, то можна тепер трохи і для себе пожити.

Мені 65 років, але виглядаю я молодшою, ніхто і 60 не дає. Визнаю, я дуже люблю гарно яскраво одягатися, але що в цьому поганого? Так, у мене від речей шафа і справді тріщить, але я не можу собі відмовляти в таких маленьких радощах.

До того ж, я все це купую за свої гроші, у дочки нічого не прошу. Це їй постійно щось від мене треба.

Спочатку я без питань все давала, але коли зрозуміла, що у дочки нема слова “стоп”, то вирішила, що більше їй жодного євро не дам, вона достатньо доросла, щоб сама себе забезпечувати.

До того ж, зараз дочка живе з одним чоловіком, він тимчасово ніде не працює. Я все розумію, труднощі у всіх бувають, але вирішувати фінансові питання практично чужої мені людини я не збираюся.

Грошей я не дала, дочка пішла від мене ображена. Мені якось все одно. Але мене зачепили її слова про те, що я молоджуся. Невже і справді в моєму віці не прийнято купувати собі багато речей?