– Ви навіть собі не уявляєте, свахо, мені Миколай подарував нову пральну машину! Я навіть і подумати не могла, що таке можливо, – радісно повідомила мені мама зятя під час телефонної розмови.

Я знала, що моя дочка з чоловіком добре заробляють, але такий дорогий подарунок на свято для свахи здався мені надто щедрим. Стало трохи прикро, бо мої діти не дарують мені таких коштовних речей. Однак я вирішила не зациклюватися на цьому.

До того ж, наближався мій ювілей, і я подумала: можливо, свасі вони подарували пральну машину на Миколая, а для мене готують щось особливе на день народження. Адже важко робити два значущі подарунки одразу.

Проте мої очікування виявилися марними. На свято дочка вручила мені гарно запаковану коробку, але коли я її відкрила, то побачила всередині старий сервіз, який вже кілька років лежав у неї вдома.

– Мамо, я собі новий купила, а цей тільки займає місце. Але не переймайся, він у відмінному стані, – спробувала виправдатися дочка.

Мені стало сумно не через подарунок, а через ставлення. Як так – свасі на Миколая нову пральну машину, а мені на ювілей – старий сервіз?

На щастя, мій син із невісткою підняли настрій. Вони розповіли, що замовили для мене новий кухонний гарнітур. Хоч на день народження не встигли, але до Нового року меблі вже мають привезти. Вони навіть показали мені проєкт, і він мені дуже сподобався.

Дочка, замість того, щоб порадіти за мене, саркастично зауважила:
– Максим не тобі, а собі подарунок зробив, адже він теж живе у твоїй квартирі.

Частково вона мала рацію. Два роки тому я впустила сина з невісткою і їхніми дітьми до себе, що дуже не сподобалося дочці.

Ми з чоловіком жили удвох у трикімнатній квартирі. Коли діти одружилися, вони пішли жити окремо. Дочка, вийшовши заміж, переїхала до чоловіка, у якого була власна квартира. Син із дружиною не мали власного житла і довгий час орендували. Коли у нього почалися проблеми з роботою, я запропонувала їм переїхати до мене.

Мені стало легше жити разом із сином та його родиною. Ми поділили обов’язки: я оплачую комунальні послуги, а син забезпечує продукти. З невісткою ми добре ладнаємо, а онуки стали для мене справжньою радістю.

Проте дочка завжди була проти цього. Вона вважає, що я повинна поділити квартиру вже зараз.

Нещодавно вона прийшла до мене і заявила:

– Продай свою трикімнатну квартиру, купи собі однокімнатну, а решту грошей поділи між мною і братом.

Я прямо сказала їй, що продавати квартиру не збираюся. Це мій дім, у якому я почуваюся комфортно. Дочка вже влаштована, у неї все добре, тому свою частку вона отримає лише після моєї смерті. Це здається мені справедливим.

Крім того, я не можу вигнати сина з сім’єю. У нього є проблеми зі здоров’ям, і він не може працювати фізично.

Дочка жодного разу не прийшла до мене з подарунком чи навіть із цукерками. На ювілей вона принесла стару річ, показавши цим своє справжнє ставлення. Її дратує, що я допомагаю брату.

Я пояснила їй, що нічого змінювати не буду. На це вона дуже образилася.

А як би ви вчинили на моєму місці? Чи правильно я зробила?