– Дочко, тільки кажи швидше, що ти там придумала. У мене справ по горло, а ти надумала мене по кафешках ганяти! – невдоволено буркнула мати, кинувши сумку на стіл.

– Хоч кави замов матері, коли змусила в таку далечінь їхати. У мене і черевиків нормальних немає на таку погоду. Поки сюди добиралася з іншого краю міста, ноги відморозила!

Я сумно посміхнулася. Роки йдуть, а мати не змінюється. Як дбала тільки про себе, так і продовжує так само. Навіщо питати у дочки, як у неї справи?

Краще поскаржитися на особисті проблеми, та поговорити “про себе кохану”. Ах, так! Є ще одна тема, повз яку вона не пройде ніколи.

– Чого смієшся? Чи не віриш? Пожила б із моєю свекрухою-відьмою в одній квартирі, то знала б, де раки зимують!

– Добре жити з рідною бабусею, людиною найдобрішої душі, та спостерігати за чужими проблемами збоку. Легковажне дівчисько!

– Ти так кажеш, ніби шкодуєш про те, що я не маю великих неприємностей. Звучить дивно! Особливо від мами! – насправді мене анітрохи не зачіпали подібні монологи матері.

Найімовірніше, я вже звикла. Занадто добре знала вдачу рідної людини, щоб ображатись і приймати її слова близько до серця.

– Звідки тільки у твоїй голові такі дурниці беруться? Ось так ростиш дитину, виховуєш, віддаєш останнє, а вона потім сидить навпроти тебе і нісенітницю несе! Може я не завжди м’яко висловлююся, але в моїй ситуації будь-хто монстром став би.

– Свекруха знову мізки “пудрила”. Кава їй гірка, наволочка погано випрасувана, а тюфтельки надто сухі!

– Боже, дай терпіння. Молюся щодня, щоб квартира швидше звільнилася, і я змогла повернутися в рідні пенати.

Я кинула на матір злісний погляд:

– Ти про що? Ти щойно бабусі побажала…

– Нічого я не побажала! – перебила мене мати, розуміючи, що “ляпнула” зайве. – Це вже емоції та лють. Зірвалася, вибач! Звичайно, я хочу, щоб моя мати жила довго та щасливо!

– Власне про неї я й хотіла поговорити з тобою, – трохи заспокоївшись, промовила я. – Про твою матір.

– З бабусею все гаразд, так? – стривожилась вона. – Я розмовляла з нею вчора телефоном. Скарг не було.

– Це пов’язано не безпосередньо з бабусею, а скоріше зі мною.

– І? Слухаю!

– Мам, ти знаєш, що ми вже рік зустрічаємось із Денисом. Наші стосунки перебувають на досить серйозному рівні.

– Ой, як він мені подобається. Словами не передати! — широка посмішка засяяла на обличчі матері.

– Мені також. Тому коли Денис учора запропонував мені жити разом, я погодилася.

За одну секунду обличчя матері стало кам’яним.Вона суворо подивилася на мене і, сухо спитала:

– Ти хочеш залишити бабусю одну? Це неможливо! Вона не впорається! Не можна! Я забороняю! Або… хай Денис переїжджає до вас. У бабусі трикімнатна квартира. Всім місця вистачить!

– Мамо, цього ніколи не буде. По-перше, Денису далеко їхати до роботи. По-друге, він має власну двокімнатну квартиру, подаровану батьками на повноліття. Він мешкає там уже десять років! Хіба він погодиться з’їхати? Виключено!

– Тоді не вийде! Нехай забуде мою дочку. Або продовжує бігати з букетами в зубах до твоїх дверей. У нас є сім’я, свої правила та проблеми. Або він враховує наші обставини, або до побачення!

Я від подиву широко відкрила рота. Невже мама і справді настільки знахабніла, щоб заявляти подібні речі? Ще й після того, що я зробила для неї сім років тому!

– Мамо, ти знаєш, що зараз робиш? Ти зухвало намагаєшся зруйнувати моє особисте життя!

– Не перебільшуй! Ніхто і ніщо не може зруйнувати міцні стосунки. Але за будь-якого розкладу, я не дозволю кинути бабусю! Ти житимеш із нею!

– Якщо ти так дбаєш про власну матір, то чому сама її не доглядаєш, га? – крикнула я. – Тільки й умієш на словах зображати із себе велику дочку!

– Переїжджай зі своїм чоловіком до бабусі. Чому ні? Якраз позбавишся ненависної свекрухи! Ти ж так мрієш про це!

– Ти ж чудово знаєш, що у бабусі стосунки з дядьком Гєною не склалися! Вона його ніколи не пустить до своєї квартири. Як її не стане, ми обов’язково переїдемо! Не буду ж я все життя мучитися зі свекрухою!

– Тобто… доглядати бабусю мені, а квартира тобі! Ти це хочеш сказати?
– Розлютилася я на маму.

– А що таке? – здивовано спитала вона, роблячи незворушне обличчя. – Ти що на вулиці залишаєшся? У тебе майбутній чоловік із квартирою.

– Та й, судячи зі статків його батьків, за його доходами, він придбає ще не одну квартиру, а може й будинок.

– Мамо, як тобі не соромно рахувати чужі гроші! Та і яке відношення має Денис до наших сімейних проблем та питань?

– А що, ніяких? Тоді навіщо він взагалі потрібний?

– Досить! Далі мені вже гидко розмовляти. А якщо продовжимо, то я за себе не відповідаю!

– Ти головне за бабусею дивись, принцеса! Відповідальність твоя!

Я з огидою подивилася на матір і вибігла з кафе.

Від безвиході я не змогла стримати сліз. Цілі дві години я плакала, розуміючи, що доведеться відмовити коханому в переїзді. Звичайно, він не зрозуміє, образиться і… ні! Тільки не це!

Але й лишити бабусю одну я не могла. Це людина, яка дала мені у житті набагато більше, ніж мама. Починаючи від почуттів, та закінчуючи грошима.

Виходу не було, тому я зателефонувала Денису та попросила зустрітися. Він по моєму обличчю одразу запідозрив недобре.

– Викладай! Що сталося?

– Денисе, я почну з передмови сьогоднішніх подій. Щоб ти зрозумів, чому я ухвалюю саме таке рішення.

– Добре, уважно слухаю, – він спостерігав за кожним моїм жестом.

– Мене ростили мама та бабуся, – розпочала я свою історію. – Я ніколи не бачила батька. Навіть не знаю, хто він і чому вони з мамою так і не одружилися.

– Хоча за розповідями, кохали одне одного. У мами траплялися стосунки з чоловіками, але вони ніколи не доходили до весілля.

– Я і бабуся бачили, як засмучується мама, але нічим допомогти не могли. Ну, крім того, що бабуся надала нам свою квартиру, та підтримувала маму у моєму вихованні. По суті, вона мене й виховувала.

– Таке часто буває, – знизав плечима Денис.

– Коли я закінчила школу, вступила до університету, та поїхала в інше місто. Мама залишилася жити із бабусею. Саме тоді в неї почалися великі проблеми із суглобами, і вона практично перестала ходити.

– Пересувалася, але з великими труднощами. Треба віддати належне… мама її доглядала, возила по лікарях, але марно. Видимих ​​результатів лікування не давало.

– Так тривало кілька років, поки мама не зустріла… кохання всього свого життя. Саме так вона називає дядька Гєну. Я вчилася тоді на третьому курсі.

– Вперше у житті розгорілися справжні почуття?

– Можна й так сказати, – ствердно махнула я головою. – Відносини розвивалися дуже стрімко. Через пів року мама отримала пропозицію руки та серця. Вперше у житті! Вона, до речі, була по-справжньому закохана.

Але наречений мав умову. Мама має переїхати жити до нього. Тут намалювалася величезна перешкода. Бабуся.

Мама подзвонила мені, та попросила допомоги. Я не змогла відмовити, перевелася на заочне відділення, та повернулася до рідного міста.

– Чи не хотіла вчитися? – пожартував Денис.

– Дуже хотіла! Я так переживала, але іншого варіанта не було. Не могла я зрадити маму в такий важливий для неї момент життя! Тому… весілля відбулося, мама переїхала жити до чоловіка. А ми залишилися з бабусею вдвох.

– І? Що зараз?

– Коли я звернулася до мами зі схожим проханням, вона мені відмовила. Сказала, що проти мого переїзду, нічим допомогти не може. А я… не залишу бабуся одну. І річ тут не в її погрозах, а в тому, що я сама такого не дозволю.

– Що ж. Це правильно! – спокійно відповів Денис. – Бабуся заслуговує на гідний нагляд. Я гадаю, що це питання легко вирішуємо.

– Якщо ти про будинок для людей похилого віку, то…

– Ні! Навіщо кидатися в крайнощі. Я думаю, що можна найняти доглядальницю для щоденного догляду.

– Оскільки квартира залишиться вам обом, потрібно розділити витрати навпіл. Частину платитимемо ми, частину – твоя мама з чоловіком. На мою думку, це справедливо і чесно. І бабусі буде добре!

– Точно! Чому я сама про це не подумала! – Полегшено усміхнувшись, промовила я.

-Тому, що в тебе є я, щоб розв’язати проблеми та складнощі!

– Ось як? Будь обережний, бо мені це починає подобатися!

Після побачення я помчала додому, щоб швидше зателефонувати мамі, та розповісти про ідею Дениса. Я була впевнена, що мати погодиться.

Адже найголовніше питання – догляд за бабусею – було вирішено. Проте, на мій подив, вона не підтримала таку пропозицію.

– По-перше, ти так просто готова довірити чужій людині бабусю? Найдорожче, що маємо?

– Мама, бабуся, дякувати Богові, у своєму розумі, добре міркує і вміє розмовляти. Якщо хтось спробує її образити, вона одразу про це розповість.

– Крім того, Денис пообіцяв знайти професійну доглядальницю з відмінними рекомендаціями. Я йому довіряю.

– А я ні! Хто такий Денис? Поки що ніхто! По-друге, найголовніше – я не маю грошей, які б я могла легко викидати на вітер щомісяця.

– Із цього й треба було починати! Ось що тебе непокоїть! Що тобі доведеться платити! Але ж це твоя мати! Невже тобі на неї може бути грошей шкода?

– У мене їх просто немає, щоб роздавати. Напевно, твоєму Денису цього не зрозуміти. Він же намагається справити враження на всіх і намалювати образ багатого мачо!

– Мамо, що ти несеш? Він намагається допомогти!

– Що ж. Ми надаємо з тестем йому таку можливість. Нехай проявить себе! Оплачує доглядальницю сам! Доведе, що він – гідний зять!

– Тобі не здається, що догляд за бабусею маємо оплачувати ми? Ні дядько Гєна, ні Денис. А ми! Тому що бабусину спадщину отримаємо ми! Хто знає, що буде завтра? Можливо, я розлучуся з Денисом, а ти розлучишся з чоловіком. Що тоді?

– Дивись! Ти настільки сумніваєшся у своєму нареченому? Тоді навіщо він тобі взагалі потрібен? Посилай його до біса!

– Мамо! Навіщо ти перекручуєш мої слова! – Я більше не стримувала емоцій. – Що я тобі говорю, а що ти мені! До чого тут сумніви! Просто розглядаємо різні варіанти подій.

– Послухай, я не знаю, який у тебе дохід, але моя зарплата складає дванадцять тисяч гривень! Ніяких доглядальниць я не оплачуватиму!

– Доглядай бабусю і справа з кінцем. Перестань мене турбувати! Голова гуде від твоїх розмов! А кавалера іншого знайдеш! Ще молода!

Це був глухий кут! Я сіла на диван і дивилася в одну точку. Потягнути професійну доглядальницю я не зможу, а брати гроші у Дениса я не хотіла.

Раптом у дверях вітальні я побачила бабусю.

– Бабуся, що ти робиш? Чому не покликала?

– Люба моя, з Божою допомогою по квартирі я поки що ходити можу. Повільно, з паличкою, але можу. Тож не переживай. Я ось що хотіла сказати. Чула твою розмову з мамою.

Я подумки вилаялася. Зовсім забула де знаходжуся!

– Бабусю, ти не звертай уваги. Це ми із мамою без настрою.

– Так, розумію. Робота, справи, подружжя. Турбот вистачає. Але я не з цього питання. Хотіла сказати, що я згодна на доглядальницю. Чудова ідея. Але маю дві умови.

– Яких? – здивовано спитала я.

– Нехай за мною доглядає моя сусідка, Лідія Михайлівна. Їй якраз гроші потрібні. Вона мені, як сестра, хочу допомогти. І мені, і їй добре. Плюс, вона братиме невелику оплату.

– Без проблем! – Погодилася я. – Головне, щоб тобі було комфортно.

– І ще… я хочу оформити дарчу. На тебе. Хочу, щоб ти стала єдиною спадкоємицею моєї квартири.

– Але ж, бабусю, так не можна! А як же мати?

– Можна! Це моє майно, і я маю право ним розпоряджатися, як хочу. Або так, або… ти не зможеш переїхати до свого Дениса.

“Добре, – подумала про себе я. – Поки нехай буде так, а потім подивимося.”

Всі умови бабусі були виконані, і я зі спокійною душею переїхала до нареченого. Здавалося, всі неприємності залишилися позаду, але я помилилась.

Як тільки мати дізналася про дарчу, відразу ж зателефонувала мені з образами:

– Я думала, що виховала гідну дочку! Але ти виявилася настільки підлою, що уявити страшно! Розлютилася на мене за те, що я заборонила переїжджати до Дениса і вмовила бабусю віддати тобі квартиру? Не хочу навіть думати, що ти їй наговорила. А може, й погрожувала!

– Ти в своєму розумі? Не вірю, що ти це серйозно говориш!

– Так? Про мій стан подумала, коли ти цю гру розпочала? Це ж треба було додуматися! Матір залишити на вулиці!

– Я ж мешкаю в чужій квартирі на пташиних правах! А якщо в майбутньому розлучуся з Гєною? Що ж тоді? Яка ж ти підла!

Більше слухати образи я не збиралася.

– Цікаво ти заговорила! Відповім твоїми ж словами! “Ти настільки сумніваєшся у своєму нареченому? Тоді навіщо він тобі взагалі потрібен? Посилай його до біса!”

– Як ти смієш так розмовлятимемо з матір’ю!

– Не я це почала, а ти! Я намагалася тебе переконати по-доброму, але ти мене не слухала! А тепер не знаю, що тобі порадити!

– Танцюй все життя ламбаду перед чоловіком та свекрухою, щоб не викинули з квартири! Інакше тобі бути безхатьком! – Заявила я матері. – Мені час іти готувати нареченому вечерю. До побачення!

Мати хотіла ще щось сказати, але я кинула слухавку, та занесла мамин номер у “чорний список”. Більше спілкуватися з нею я не збиралася. Ніколи!

Бо я нарешті зрозуміла, що для неї я ніхто, так, як і її рідна матір! У неї є коханий Гєна, тож разом нехай і доживають – я пас! Як ви вважаєте, я маю підстави для такого рішення?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело