Боря здригнувся. Він не любив, коли його так називали. Усі колеги знали його як Борю, і повним ім’ям до нього ніхто не звертався. Той, хто зараз так його назвав, явно заглянув у паспорт.

Боря обернувся. У дверях стояла Віра Ігорівна, бухгалтерка. Вона пропрацювала в компанії лише кілька місяців і з першого дня буквально переслідувала Бориса, але навіть вона його так не називала. Чоловік постарався приховати невдоволення, але, мабуть, не дуже вдало, тому що жінка буквально кипіла від злості.

— Віро Ігорівно, щось сталося?

— А що, ні? Ви хочете сказати, що все добре?

«Напевно, вона побачила паспорт і зрозуміла, що її інтерес ні до чого не приведе», — подумав він і відповів:
— Віро Ігорівно, може, поясните? Я чогось не здав із документів?

— Які ще документи? Ви мені голову морочили весь цей час!

Борис помітив, як водії у сусідньому кабінеті притихли й потихеньку стали підходити ближче, де Віра дедалі голосніше кричала.

— Так, я взагалі нічого не розумію. Що відбувається?

— Все ви розумієте. Я, як дурна, перед вами тут розсипалася, а вас, виявляється, вдома жінка чекає.

— Ну, вибачте, звісно, але ми ніколи не обговорювали особисте життя одне одного, то чому я мав вам розповідати, хто в мене вдома?

— У вас порядності ані на гріш! У паспорті вона у вас не записана. Ви її обманюєте, мене обдурили.

— Знаєте що… Я нікого не обманював і вам нічого не обіцяв. До того ж, чому ви взагалі щось мені пред’являєте?

— Я на вас час витрачала, а ви… А у вас…

Борис вийшов із контори й попрямував до машини. До нового року залишалося небагато часу, і зустрічати свято за кермом зовсім не хотілося. Він повільно виїхав на трасу.

Борис завжди любив свою роботу. Велика машина, дорога, що миготить, села та містечка. Лише в дорозі він почувався на своєму місці. Тільки от зиму він не любив: і дорога гірша, і машина гірше слухається.

https://googleads.g.doubleclick.net/pagead/ads?gdpr=0&client=ca-pub-7150241860250819&output=html&h=280&adk=2660231862&adf=1402053253&pi=t.aa~a.1097731937~i.33~rp.4&w=730&abgtt=6&fwrn=4&fwrnh=100&lmt=1732919174&num_ads=1&rafmt=1&armr=3&sem=mc&pwprc=8872940693&ad_type=text_image&format=730×280&url=https%3A%2F%2Fhappy-world.su%2Fdalekobijnik-pidibrav-na-dorozi-babusyu-yaka-vtekla-z-budinku-dlya-litnih-lyudej-u-poshukah-sina%2F%3Ffbclid%3DIwZXh0bgNhZW0CMTAAAR3yzFtZo0hRNpBJQEcGU3mL7SdhKB6a8VpCdKTH_JYXanUFpHIrSXgi4co_aem_CWn5y96WeypMIy5gYo1mAQ&fwr=0&pra=3&rh=183&rw=730&rpe=1&resp_fmts=3&wgl=1&fa=27&uach=WyJXaW5kb3dzIiwiMTUuMC4wIiwieDg2IiwiIiwiMTMxLjAuNjc3OC44NiIsbnVsbCwwLG51bGwsIjY0IixbWyJHb29nbGUgQ2hyb21lIiwiMTMxLjAuNjc3OC44NiJdLFsiQ2hyb21pdW0iLCIxMzEuMC42Nzc4Ljg2Il0sWyJOb3RfQSBCcmFuZCIsIjI0LjAuMC4wIl1dLDBd&dt=1732919174374&bpp=1&bdt=2098&idt=-M&shv=r20241120&mjsv=m202411140101&ptt=9&saldr=aa&abxe=1&cookie=ID%3Dfce122d3332d5b46%3AT%3D1732636819%3ART%3D1732919174%3AS%3DALNI_Mb61_dDQqIdKWqQdu8ko8g1pu-nNg&gpic=UID%3D00000f5ab8daefd7%3AT%3D1732636819%3ART%3D1732919174%3AS%3DALNI_MZBlkFcAAtiW6gY10fcQcuiZxv4SQ&eo_id_str=ID%3Daa23b66fa1382204%3AT%3D1732636819%3ART%3D1732919174%3AS%3DAA-AfjaxW9lbliSgILI0OAd-HiuR&prev_fmts=0x0%2C730x280&nras=2&correlator=7505211736191&frm=20&pv=1&u_tz=120&u_his=1&u_h=1080&u_w=1920&u_ah=1032&u_aw=1920&u_cd=24&u_sd=1&dmc=8&adx=412&ady=2038&biw=1903&bih=911&scr_x=0&scr_y=1400&eid=31088129%2C31088960%2C95344787%2C95347445%2C31088458%2C95345967%2C95347432&oid=2&psts=AOrYGsla6slqte8TjOZm3G_4TRAmoEoGB0It1BDcnKOY_f8JHjSDFXarjuLXT3jlRq4U3obAciG9O6dj2rM1meKyaY_cifAA&pvsid=4092701540524714&tmod=1409553310&uas=0&nvt=1&fc=1408&brdim=0%2C0%2C0%2C0%2C1920%2C0%2C1920%2C1032%2C1920%2C911&vis=1&rsz=%7C%7Cs%7C&abl=NS&fu=128&bc=31&bz=1&td=1&tdf=2&psd=W251bGwsbnVsbCxudWxsLDNd&nt=1&ifi=6&uci=a!6&fsb=1&dtd=248

Через кілька годин стемніло, і він зупинився на великій стоянці, де, крім нього, стояло ще з десяток фур. Він прикинув, що вкладається в графік, і в нього є час відпочити й набратися сил. Борис перебрався на спальник, ліг і поринув у роздуми.

«І справді, а чому ми з Галею не розписалися?»

Борис і Галина були разом уже понад 10 років. Коли вони познайомилися, він був упевнений, що штамп у паспорті нічого не змінює. Тоді він взагалі розчарувався у жінках і в серйозних стосунках. Але Галя виявилася не такою, як ті, що траплялися йому раніше. Вона змінила його уявлення, але на шлюб він так і не зважився. Галя цього хотіла, але не вимагала. Він же був переконаний, що зі штампом втратить щось важливе, цінне, те, на чому тримався їхній союз.

«Цікаво, а якби ми розписалися, то чи прожили б разом стільки років? А якщо їй так важливий цей статус, то чому вона мовчить про весілля? Тьху ти. Напевно, старію, якщо такі філософські дурниці лізуть у голову.»

Борис зрозумів, що не може заснути, і потягнувся за телефоном. Швидко набрав номер і почув у слухавці схвильований голос Галини.

— Борю, ти як? Щось сталося?

— Привіт, ні, вибач. — Він мимохідь глянув на годинник і зрозумів, що вже майже друга ночі. — Просто давно не чув твій голос.

— Я чекаю тебе, — уже м’яким і спокійним голосом відповіла вона. — Повертайся швидше.

— Добре, спокійної ночі.

Борис поклав слухавку й миттєво заснув.

Рейс пройшов гладко. Він звільнився й із радістю зрозумів, що встигає додому до свята. До будинку залишалося всього кілька годин їзди, і хотілося швидше опинитися в теплі та затишку, тому він вирішив не відкладати. До світанку ще кілька годин, але сидіти на місці він не міг, тому рушив у дорогу.

Як завжди, села миготіли за вікном, а колеса намотували кілометр за кілометром. У передсвітанкові години на дорозі не було машин, тому він їхав без затримок. Проїхавши чергове село, через кілька хвилин Борис помітив щось на узбіччі. Він зменшив швидкість і, під’їхавши ближче, зрозумів, що це жінка. Точніше, стара бабуся. Вона не звернула уваги на фуру, що проїхала в метрі від неї, навіть не здригнулася.

https://googleads.g.doubleclick.net/pagead/ads?gdpr=0&client=ca-pub-7150241860250819&output=html&h=280&adk=2660231862&adf=2720989274&pi=t.aa~a.1097731937~i.57~rp.4&w=730&abgtt=6&fwrn=4&fwrnh=100&lmt=1732919174&num_ads=1&rafmt=1&armr=3&sem=mc&pwprc=8872940693&ad_type=text_image&format=730×280&url=https%3A%2F%2Fhappy-world.su%2Fdalekobijnik-pidibrav-na-dorozi-babusyu-yaka-vtekla-z-budinku-dlya-litnih-lyudej-u-poshukah-sina%2F%3Ffbclid%3DIwZXh0bgNhZW0CMTAAAR3yzFtZo0hRNpBJQEcGU3mL7SdhKB6a8VpCdKTH_JYXanUFpHIrSXgi4co_aem_CWn5y96WeypMIy5gYo1mAQ&fwr=0&pra=3&rh=183&rw=730&rpe=1&resp_fmts=3&wgl=1&fa=27&uach=WyJXaW5kb3dzIiwiMTUuMC4wIiwieDg2IiwiIiwiMTMxLjAuNjc3OC44NiIsbnVsbCwwLG51bGwsIjY0IixbWyJHb29nbGUgQ2hyb21lIiwiMTMxLjAuNjc3OC44NiJdLFsiQ2hyb21pdW0iLCIxMzEuMC42Nzc4Ljg2Il0sWyJOb3RfQSBCcmFuZCIsIjI0LjAuMC4wIl1dLDBd&dt=1732919174374&bpp=1&bdt=2098&idt=-M&shv=r20241120&mjsv=m202411140101&ptt=9&saldr=aa&abxe=1&cookie=ID%3Dfce122d3332d5b46%3AT%3D1732636819%3ART%3D1732919174%3AS%3DALNI_Mb61_dDQqIdKWqQdu8ko8g1pu-nNg&gpic=UID%3D00000f5ab8daefd7%3AT%3D1732636819%3ART%3D1732919174%3AS%3DALNI_MZBlkFcAAtiW6gY10fcQcuiZxv4SQ&eo_id_str=ID%3Daa23b66fa1382204%3AT%3D1732636819%3ART%3D1732919174%3AS%3DAA-AfjaxW9lbliSgILI0OAd-HiuR&prev_fmts=0x0%2C730x280%2C730x280&nras=3&correlator=7505211736191&frm=20&pv=1&u_tz=120&u_his=1&u_h=1080&u_w=1920&u_ah=1032&u_aw=1920&u_cd=24&u_sd=1&dmc=8&adx=412&ady=3271&biw=1903&bih=911&scr_x=0&scr_y=1400&eid=31088129%2C31088960%2C95344787%2C95347445%2C31088458%2C95345967%2C95347432&oid=2&psts=AOrYGsla6slqte8TjOZm3G_4TRAmoEoGB0It1BDcnKOY_f8JHjSDFXarjuLXT3jlRq4U3obAciG9O6dj2rM1meKyaY_cifAA&pvsid=4092701540524714&tmod=1409553310&uas=0&nvt=1&fc=1408&brdim=0%2C0%2C0%2C0%2C1920%2C0%2C1920%2C1032%2C1920%2C911&vis=1&rsz=%7C%7Cs%7C&abl=NS&fu=128&bc=31&bz=1&td=1&tdf=2&psd=W251bGwsbnVsbCxudWxsLDNd&nt=1&ifi=7&uci=a!7&btvi=1&fsb=1&dtd=253

Борис чув, що далекобійникам нерідко трапляються пішоходи, які випадково або навмисно потрапляють під колеса. Але в цій бабусі він не бачив ані страху, ані відчаю. Вона наче йшла по своїх справах. Сам не розуміючи чому, Борис загальмував і зупинився. За кілька хвилин бабуся порівнялася з машиною, і він вийшов.

— Добрий вечір. Що ви тут робите в такий час? Вночі ходити дорогою небезпечно. Та й холодно.

— Так, синочку, не травень місяць. Але мені треба. Дуже треба, ось і йду.

— Що ж такого важливого, що ви пішли трасою пішки? Куди ви йдете? Може, нам по дорозі? А то тут одна дорога, сідайте, підвезу, куди зможу.

— Спасибі тобі, синочку.

Бабуся проворно залізла в кабіну, а Борис повернувся за кермо й рушив із місця.

— Так звідки і куди ж ви прямуєте? — запитав він, поглядаючи, як жінка потирає замерзлі руки.

— Та я втекла і йду до сина. У нього сьогодні іменини. Думала встигнути. А якщо й не встигну, то хоча б побачу його.

— Оце так! І в мене сьогодні день народження. Я думав, що 31 грудня тільки мені не пощастило народитися. І що значить утекли? Звідки?

— Ти ж отой городочок недавно проїжджав, там будинок для літніх людей є. Звідти й утекла. Вони поснули, а я швидко зібралася й пішла.

— Так що ж ви там робили, якщо у вас син є? Як це він вас туди відправив?

Бабуся спустила пухову хустку, і Борис побачив, що її голова майже повністю сива. Зараз він зрозумів, що їй уже років 70, не менше, хоча за голосом і рухами вона здавалася молодшою.

— Я там уже не перший рік. Там як у в’язниці: гроші забирають, нікуди не випускають. А якщо посмієш поскаржитися, то й без їжі залишишся.

— Оце так… Що ж, на них управи немає? Варто б прокуратуру натравити.

— Ой, синочку, пробували, але ніхто нам, старим, не повірив. Вони такі показові виступи там влаштували, що хоч сам живи. Ніхто й розбиратися не став, а нам потім дісталося. Тож сидимо й мовчимо, аби біди не було.

— Але як же так сталося, що при живому синові ви там опинилися?

— Син-то живий, але він думає, що мене вже давно немає. Його батько так сказав і йому, і мені. От я й маялася. Я заміж молодою вийшла, народила. Він тоді тільки починав, але швидко в люди вибився, став великою людиною. Його всі боялися. І я теж. Він став дуже жорстоким. Я сиділа вдома, нікуди не виходила. А він якось прийшов і сказав, що я йому більше не потрібна. Мене вигнав, а сина забрав. Сказав, що якщо шукатиму його, то тільки гірше зроблю і собі, і дитині. А що мені залишалося?

— То що ж, ваш тиран помер?

— Так, так Ірочка сказала. Там у стардомі одна санітарка є. Хороша дівчинка, добра. Вона мені допомогла. Коли я вирішила сина знайти, до неї звернулася. Вона десь в інтернеті покопалася і сказала, що мій чоловік давно помер. От я й вирішила знайти сина й розповісти йому все. Ірочка знайшла місто, де жив мій чоловік із сином. Хоч минуло стільки років, але я сподіваюся, що знайду його. Ну або хоча б дізнаюся, куди рухатися далі.

Коли бабуся назвала місто, у якому живе її син, Борис подумав, що у долі цієї жінки дуже багато схожого з тим, що відбувалося в його житті.

Бабуся продовжувала свою розповідь:

— Ми з чоловіком спочатку добре жили. Коли чекали появи синочка, то ніяк не могли йому ім’я придумати. Усе сперечалися: він одне, а я інше. А коли народився, вирішили дати йому обидва імені. Чоловік хотів назвати його на честь свого діда Борисом, а мені дуже подобалося ім’я Слава. От і вийшов наш синочок із таким дивним ім’ям — Борислав.

Борис від цих слів мало не випустив кермо. Він різко натиснув на гальма. Перелякана бабуся дивилася на нього й трусила за руку.

— Синочку, що з тобою? Погано тобі?

https://googleads.g.doubleclick.net/pagead/ads?gdpr=0&client=ca-pub-7150241860250819&output=html&h=183&slotname=9843166702&adk=4081830853&adf=1402053253&pi=t.ma~as.9843166702&w=730&abgtt=6&fwrn=4&lmt=1732919174&rafmt=11&format=730×183&url=https%3A%2F%2Fhappy-world.su%2Fdalekobijnik-pidibrav-na-dorozi-babusyu-yaka-vtekla-z-budinku-dlya-litnih-lyudej-u-poshukah-sina%2F%3Ffbclid%3DIwZXh0bgNhZW0CMTAAAR3yzFtZo0hRNpBJQEcGU3mL7SdhKB6a8VpCdKTH_JYXanUFpHIrSXgi4co_aem_CWn5y96WeypMIy5gYo1mAQ&wgl=1&uach=WyJXaW5kb3dzIiwiMTUuMC4wIiwieDg2IiwiIiwiMTMxLjAuNjc3OC44NiIsbnVsbCwwLG51bGwsIjY0IixbWyJHb29nbGUgQ2hyb21lIiwiMTMxLjAuNjc3OC44NiJdLFsiQ2hyb21pdW0iLCIxMzEuMC42Nzc4Ljg2Il0sWyJOb3RfQSBCcmFuZCIsIjI0LjAuMC4wIl1dLDBd&dt=1732919172919&bpp=1&bdt=642&idt=71&shv=r20241120&mjsv=m202411140101&ptt=9&saldr=aa&abxe=1&cookie=ID%3Dfce122d3332d5b46%3AT%3D1732636819%3ART%3D1732919174%3AS%3DALNI_Mb61_dDQqIdKWqQdu8ko8g1pu-nNg&gpic=UID%3D00000f5ab8daefd7%3AT%3D1732636819%3ART%3D1732919174%3AS%3DALNI_MZBlkFcAAtiW6gY10fcQcuiZxv4SQ&eo_id_str=ID%3Daa23b66fa1382204%3AT%3D1732636819%3ART%3D1732919174%3AS%3DAA-AfjaxW9lbliSgILI0OAd-HiuR&prev_fmts=0x0%2C730x280%2C730x280%2C730x280%2C1903x911%2C200x600%2C200x600%2C1005x124&nras=7&correlator=7505211736191&frm=20&pv=1&rplot=4&u_tz=120&u_his=1&u_h=1080&u_w=1920&u_ah=1032&u_aw=1920&u_cd=24&u_sd=1&dmc=8&adx=412&ady=5231&biw=1903&bih=911&scr_x=0&scr_y=1617&eid=31088129%2C31088960%2C95344787%2C95347445%2C31088458%2C95345967%2C95347432&oid=2&psts=AOrYGsla6slqte8TjOZm3G_4TRAmoEoGB0It1BDcnKOY_f8JHjSDFXarjuLXT3jlRq4U3obAciG9O6dj2rM1meKyaY_cifAA&pvsid=4092701540524714&tmod=1409553310&uas=0&nvt=1&fc=1920&brdim=0%2C0%2C0%2C0%2C1920%2C0%2C1920%2C1032%2C1920%2C911&vis=1&rsz=%7C%7CeoEbr%7C&abl=CS&pfx=0&fu=128&bc=31&bz=1&td=1&tdf=2&psd=W251bGwsbnVsbCxudWxsLDNd&nt=1&ifi=3&uci=a!3&btvi=5&fsb=1&dtd=1817

— Ні, усе добре. Просто втомився. Зупинимося, перепочинемо.

Борис із труднощами зібрав сили й доїхав до найближчої стоянки.

— Ви отут поспіть, там спальник, тепло й зручно. А я тут.

Бабуся перебралася назад, лягла й швидко заснула. А Борис дивився на неї й згадував своє дитинство.

— А де мама? — запитав хлопчик, ледь стримуючи сльози.

— Синку, ти вже дорослий і маєш розуміти, що у дорослих усе складно. Твоя мама… вона покохала іншого чоловіка й більше не буде з нами жити.

— Вона тепер мене не любить? — вже не стримуючи сліз, запитав хлопчик.

Борис пам’ятав, скільки болю й розчарування тоді було в його душі. Він не міг повірити, що любляча й турботлива мама раптом залишила його й пішла. Він намагався зрозуміти, але дитяче серце відмовлялося вірити в зраду близької людини.

Батько переконував його, що й удвох вони будуть щасливі, і Борис із часом звик до того, що мами в нього більше немає. Коли він трохи подорослішав, то знову підняв цю розмову.

— Тату, я хочу побачитися з мамою.

— Ми з тобою це вже обговорювали. Вона не повернеться до нас.

— Я й не думав про це. Я просто хочу подивитися їй в очі. Хочу зрозуміти, чому вона так вчинила зі мною.

— Прости, синку, але не вийде. Вона померла нещодавно. Вона жила на іншому кінці країни й там же її поховали.

Тоді світ для нього знову зруйнувався. Він тримався лише тому, що вірив, що коли-небудь побачить матір і отримає відповідь на своє запитання. А тепер він утратив навіть цю надію. Борис озлобився на батька, на всіх навколо. Він зв’язався з поганою компанією й майже весь час проводив на вулиці, а коли повертався додому, то стикався з батьком.

https://googleads.g.doubleclick.net/pagead/ads?gdpr=0&client=ca-pub-7150241860250819&output=html&h=280&adk=2660231862&adf=432979597&pi=t.aa~a.1097731937~i.134~rp.4&w=730&abgtt=6&fwrn=4&fwrnh=100&lmt=1732919175&num_ads=1&rafmt=1&armr=3&sem=mc&pwprc=8872940693&ad_type=text_image&format=730×280&url=https%3A%2F%2Fhappy-world.su%2Fdalekobijnik-pidibrav-na-dorozi-babusyu-yaka-vtekla-z-budinku-dlya-litnih-lyudej-u-poshukah-sina%2F%3Ffbclid%3DIwZXh0bgNhZW0CMTAAAR3yzFtZo0hRNpBJQEcGU3mL7SdhKB6a8VpCdKTH_JYXanUFpHIrSXgi4co_aem_CWn5y96WeypMIy5gYo1mAQ&fwr=0&pra=3&rh=183&rw=730&rpe=1&resp_fmts=3&wgl=1&fa=27&uach=WyJXaW5kb3dzIiwiMTUuMC4wIiwieDg2IiwiIiwiMTMxLjAuNjc3OC44NiIsbnVsbCwwLG51bGwsIjY0IixbWyJHb29nbGUgQ2hyb21lIiwiMTMxLjAuNjc3OC44NiJdLFsiQ2hyb21pdW0iLCIxMzEuMC42Nzc4Ljg2Il0sWyJOb3RfQSBCcmFuZCIsIjI0LjAuMC4wIl1dLDBd&dt=1732919174356&bpp=1&bdt=2080&idt=0&shv=r20241120&mjsv=m202411140101&ptt=9&saldr=aa&abxe=1&cookie=ID%3Dfce122d3332d5b46%3AT%3D1732636819%3ART%3D1732919174%3AS%3DALNI_Mb61_dDQqIdKWqQdu8ko8g1pu-nNg&gpic=UID%3D00000f5ab8daefd7%3AT%3D1732636819%3ART%3D1732919174%3AS%3DALNI_MZBlkFcAAtiW6gY10fcQcuiZxv4SQ&eo_id_str=ID%3Daa23b66fa1382204%3AT%3D1732636819%3ART%3D1732919174%3AS%3DAA-AfjaxW9lbliSgILI0OAd-HiuR&prev_fmts=0x0%2C730x280%2C730x280%2C730x280%2C1903x911%2C200x600%2C200x600%2C1005x124%2C730x183&nras=8&correlator=7505211736191&frm=20&pv=1&u_tz=120&u_his=1&u_h=1080&u_w=1920&u_ah=1032&u_aw=1920&u_cd=24&u_sd=1&dmc=8&adx=412&ady=6329&biw=1903&bih=911&scr_x=0&scr_y=2724&eid=31088129%2C31088960%2C95344787%2C95347445%2C31088458%2C95345967%2C95347432&oid=2&psts=AOrYGsla6slqte8TjOZm3G_4TRAmoEoGB0It1BDcnKOY_f8JHjSDFXarjuLXT3jlRq4U3obAciG9O6dj2rM1meKyaY_cifAA%2CAOrYGsmyn39vOnQxpqzWnd1MUvUwO3Ip3ZNnpiNxzVCV519z2Mc-sPR7PdXlbOSnWl0Ym3agQkdJfd8BMXA8rMx8bj8TXqzHkWxd1udQB3Z72Goa-fPp6Q%2CAOrYGsmCGjZaaLD70j9EUFww7ixbF_-895qWn2MfqGmwCtmEtYoFeRIlX_aGdcRIuM-9UxQS_kNCr1lBqlsNdmoZzPRsnCwmdv7o4ysGPAzWjbwbKr5Bow%2CAOrYGsnME6_mXe96NJVZEW2t1r70Ye72ltwlDXucYq00z33Ah1TOngw8piOH1zJwMv6QmSBoQuh5bltR3diwSuVfD38M08HbEWmceLIaUu475q-rBjw7NA%2CAOrYGsmk0TH_4YhfuOQzZFVcetewsppV_n095g18-utoEKKMR12qppK4GtF210xtiU67OfB_xuXfiXPlSfyDIS1tkjUYbegB%2CAOrYGskNAnF2JaWXTCqpNbDibT8NDOfhi8wFgLCxA1kzZMp23qcsVtCUi58dYkNpvFKxMf6dKPb99RKzmqvbwfe3Wx_qS7wg%2CAOrYGsniY0T1seM8xkoz5BVuEfIkjBLsnjUGJLmp7c4jUwD78DAuKZPGVzFDo-2xp8lOfI2mKxV2e_TK10hGdRcoN9FFTy5G&pvsid=4092701540524714&tmod=1409553310&uas=0&nvt=1&fc=1408&brdim=0%2C0%2C0%2C0%2C1920%2C0%2C1920%2C1032%2C1920%2C911&vis=1&rsz=%7C%7Cs%7C&abl=NS&fu=128&bc=31&bz=1&td=1&tdf=2&psd=W251bGwsbnVsbCxudWxsLDNd&nt=1&ifi=8&uci=a!8&btvi=6&fsb=1&dtd=1480

Стосунки з ним у Бориса зіпсувалися остаточно. Хлопчик нарешті побачив його справжнє обличчя. Той бив його, жорстоко й із задоволенням. Борис бачив усмішку, коли батько дивився на його скривлене від болю обличчя. Після чергових побоїв Борис не витримав і пішов. Співробітники дитячого будинку були вражені, коли син заможного й впливового батька попросив забрати його.

Уже наступного дня батько стояв у кабінеті директора дитячого будинку й буквально вибухав від люті. Він кричав, жбурляв папери, стукав по столу, але хлопчик залишився під захистом. Минуло трохи більше року, коли Бориса покликали до кабінету директора. Той із сумним виглядом повідомив, що батько загинув. Він їхав машиною й розлютився, коли його хтось обігнав. Вирішивши довести свою перевагу, він занадто розігнався й не впорався з керуванням.

Борис закінчив дитячий будинок, отримав квартиру й залишився жити в цьому місті. Минули роки, спогади притупилися, і він майже забув, що в нього колись була мати. Але, побачивши цю стареньку, побачивши її очі, він відчув, як у ньому щось здригнулося.

— Невже це справді вона? Невже таке буває?

У спогадах і тривогах Борис не помітив, як заснув. Прокинувся, коли сонце освітило його обличчя. Він відкрив очі й побачив, що жінка сидить на спальнику й уважно на нього дивиться.

— О, не спите вже?

— Ой, та машина твоя все часом щось пищить та гуде.

— Так і має бути. Все добре. Виспалися? Тоді вип’ємо чаю й рушимо.

Зараз, дивлячись на цю жінку, він дійсно бачив свою матір. Це були ті самі очі, які він згадував у дитинстві, які так хотів побачити й отримати відповідь на головне запитання свого життя.

Коли вони під’їхали до міста, жінка почала збиратися. Натягуючи хустку, вона сказала:

— Ти мене тут десь висади. Я ж тільки місто знаю, а адреси немає. Я в адміністрацію зайду, може, щось підкажуть.

— Та хто ж вам там сьогодні підкаже? Новий рік же, святкують усі. Та й куди ви підете, попереду ж два тижні вихідних. Почекайте-но.

Він дістав телефон і зателефонував Галі. Сказав, що приїде не сам, і вона без зайвих запитань погодилася. Навіть посміялася, що буде кому доїсти все, що вона наготувала.

https://googleads.g.doubleclick.net/pagead/ads?gdpr=0&client=ca-pub-7150241860250819&output=html&h=280&adk=2660231862&adf=2838357120&pi=t.aa~a.1097731937~i.160~rp.4&w=730&abgtt=6&fwrn=4&fwrnh=100&lmt=1732919176&num_ads=1&rafmt=1&armr=3&sem=mc&pwprc=8872940693&ad_type=text_image&format=730×280&url=https%3A%2F%2Fhappy-world.su%2Fdalekobijnik-pidibrav-na-dorozi-babusyu-yaka-vtekla-z-budinku-dlya-litnih-lyudej-u-poshukah-sina%2F%3Ffbclid%3DIwZXh0bgNhZW0CMTAAAR3yzFtZo0hRNpBJQEcGU3mL7SdhKB6a8VpCdKTH_JYXanUFpHIrSXgi4co_aem_CWn5y96WeypMIy5gYo1mAQ&fwr=0&pra=3&rh=183&rw=730&rpe=1&resp_fmts=3&wgl=1&fa=27&uach=WyJXaW5kb3dzIiwiMTUuMC4wIiwieDg2IiwiIiwiMTMxLjAuNjc3OC44NiIsbnVsbCwwLG51bGwsIjY0IixbWyJHb29nbGUgQ2hyb21lIiwiMTMxLjAuNjc3OC44NiJdLFsiQ2hyb21pdW0iLCIxMzEuMC42Nzc4Ljg2Il0sWyJOb3RfQSBCcmFuZCIsIjI0LjAuMC4wIl1dLDBd&dt=1732919174359&bpp=1&bdt=2083&idt=0&shv=r20241120&mjsv=m202411140101&ptt=9&saldr=aa&abxe=1&cookie=ID%3Dfce122d3332d5b46%3AT%3D1732636819%3ART%3D1732919174%3AS%3DALNI_Mb61_dDQqIdKWqQdu8ko8g1pu-nNg&gpic=UID%3D00000f5ab8daefd7%3AT%3D1732636819%3ART%3D1732919174%3AS%3DALNI_MZBlkFcAAtiW6gY10fcQcuiZxv4SQ&eo_id_str=ID%3Daa23b66fa1382204%3AT%3D1732636819%3ART%3D1732919174%3AS%3DAA-AfjaxW9lbliSgILI0OAd-HiuR&prev_fmts=0x0%2C730x280%2C730x280%2C730x280%2C1903x911%2C200x600%2C200x600%2C1005x124%2C730x183%2C730x280&nras=9&correlator=7505211736191&frm=20&pv=1&u_tz=120&u_his=1&u_h=1080&u_w=1920&u_ah=1032&u_aw=1920&u_cd=24&u_sd=1&dmc=8&adx=412&ady=7541&biw=1903&bih=911&scr_x=0&scr_y=3958&eid=31088129%2C31088960%2C95344787%2C95347445%2C31088458%2C95345967%2C95347432&oid=2&psts=AOrYGsla6slqte8TjOZm3G_4TRAmoEoGB0It1BDcnKOY_f8JHjSDFXarjuLXT3jlRq4U3obAciG9O6dj2rM1meKyaY_cifAA%2CAOrYGsmyn39vOnQxpqzWnd1MUvUwO3Ip3ZNnpiNxzVCV519z2Mc-sPR7PdXlbOSnWl0Ym3agQkdJfd8BMXA8rMx8bj8TXqzHkWxd1udQB3Z72Goa-fPp6Q%2CAOrYGsmCGjZaaLD70j9EUFww7ixbF_-895qWn2MfqGmwCtmEtYoFeRIlX_aGdcRIuM-9UxQS_kNCr1lBqlsNdmoZzPRsnCwmdv7o4ysGPAzWjbwbKr5Bow%2CAOrYGsnME6_mXe96NJVZEW2t1r70Ye72ltwlDXucYq00z33Ah1TOngw8piOH1zJwMv6QmSBoQuh5bltR3diwSuVfD38M08HbEWmceLIaUu475q-rBjw7NA%2CAOrYGsmk0TH_4YhfuOQzZFVcetewsppV_n095g18-utoEKKMR12qppK4GtF210xtiU67OfB_xuXfiXPlSfyDIS1tkjUYbegB%2CAOrYGskNAnF2JaWXTCqpNbDibT8NDOfhi8wFgLCxA1kzZMp23qcsVtCUi58dYkNpvFKxMf6dKPb99RKzmqvbwfe3Wx_qS7wg%2CAOrYGsniY0T1seM8xkoz5BVuEfIkjBLsnjUGJLmp7c4jUwD78DAuKZPGVzFDo-2xp8lOfI2mKxV2e_TK10hGdRcoN9FFTy5G%2CAOrYGslB1HTWtmkZP8esyzhXoyUNn8PX_oT2-xFTxkol24z1rKo0i1LgHxl1ASL4NAH0WRv-E_yGAI3nUUAGxHdE3iPSmgjc&pvsid=4092701540524714&tmod=1409553310&uas=0&nvt=1&fc=1408&brdim=0%2C0%2C0%2C0%2C1920%2C0%2C1920%2C1032%2C1920%2C911&vis=1&rsz=%7C%7Cs%7C&abl=NS&fu=128&bc=31&bz=1&td=1&tdf=2&psd=W251bGwsbnVsbCxudWxsLDNd&nt=1&ifi=9&uci=a!9&btvi=7&fsb=1&dtd=2422

— Я ще хотів сказати, що ти в мене найкраща. Сказати, що я люблю тебе. А ще, що одразу після свят ми одружимося, якщо ти хочеш.

Вона мовчала, і Борис почув, як вона схлипує.

— Галь, ти чого? Не хочеш? Я ж не змушую.

— Хочу, Борь. І я теж тебе дуже люблю.

Борис поклав слухавку й повернувся до машини. Через кілька хвилин він під’їхав до будинку.

— Ой, а куди це ми приїхали? — запитала старенька.

— Додому. Ми вдома. Свято ж усе-таки. Куди ви підете?

— Та ні, що ти, — похитала головою жінка. — Та й дружина твоя буде проти, — заперечувала вона, киваючи на Галю, яка вийшла на ганок.

— Не буде. Вона в мене найкраща. Вам сподобається.

Жінка здивовано дивилася на нього, а Борис відвертався. Він розумів, що має сказати їй усе. Ще тоді, як тільки зрозумів, що саме його вона шукає. Але не міг. Боявся. Почувався тим самим маленьким і наляканим хлопчиком, який стільки років забороняв собі говорити вголос найважливіше для дитини слово.

«Дома скажу. Там спокійніше, там Галя поруч. Там зможу це сказати», — думав він, заводячи жінку в дім.

Галя, побачивши гостю, відступила назад. Вона якось дивно всміхалася й із подивом дивилася на Бориса. Жінка пройшла до кімнати.

— У вас тут гарно. Так затишно. Видно, що в домі добро й любов.

— Борь, ти нас не представиш? — запитала Галя.

— Так, звісно. Це Галя, моя дружина. Галь, а це моя мама.

Жінка ахнула, глянула на нього й повільно стала осідати. Він устиг підхопити її. За кілька хвилин вона опритомніла. Галя й Борис стояли поруч.

— Синочку, рідненький мій. А я вірила, що побачу тебе. Я все не могла зрозуміти, чому мені твої очі такими знайомими здалися. Не помилилося моє серце.

— Так, я вас, як тільки побачила, одразу все зрозуміла, — сказала Галя. — У вас очі однакові, та й взагалі він на вас дуже схожий.

— От і добре, синочку. От і побачила я тебе. Тепер і вмирати можна.

— Що ти таке кажеш? Навпаки, тепер ми заживемо, як я завжди мріяв.

— Та що ти, синочку, ти мене назад відвези. Я там буду, уже звикла. Я ж тільки побачитися хотіла. Не буду вас обтяжувати. У вас своя сім’я, а я…

— Ти теж моя сім’я. Нікуди ти не поїдеш, із нами залишишся, — сказав Борис, глянувши на Галю.

— Звісно. Вам іще на весіллі погуляти треба, — усміхалася Галя. — Та й на онуків подивитися.

Борис здригнувся й подивився на Галю. Вона стояла й усміхалася йому.

— Так, Галь, народи мені донечку! — сказав він і підхопив її на руки.

Загадаючи бажання за новорічним столом, кожен із них довго думав, адже все, чого кожен із них так прагнув, уже здійснилося.