– То батько рідний, а то вітчим, – пояснює мені донька, в надії, що я її зрозумію і підтримаю.

Вона приїхала додому з радісною новиною – наречений зробив їй пропозицію, будуть одружуватися. Весілля великого вони не хочуть, але зберуть найрідніших, і підуть після вінчання в ресторан.

Юля категорично проти того, щоб я на її весілля приходила з своїм чоловіком.

– Мамо, сама подумай, це гарно буде. Там буде тато. До чого тут дядько Ярослав? – виправдовується вона.

В мене від несподіванки слів забракло, щоб пояснити їй, настільки вона не права в цьому випадку. Мій другий чоловік ростив її з 9-ти років, саме він оплачував їй усі гуртки і секції, а потім ще й навчання в університеті.

Ярослав завжди ставився до неї, як до рідної доньки, ніколи слова кривого не сказав, не втручався в її особисте життя, підтримував фінансово, бо він завжди заробляв більше, ніж я. І тепер донька ось так просто відхрестилася від нього тільки тому, що він їй не рідний.

З батьком моєї доньки ми прожили майже 10 років. В сімейному житті він завжди був байдужим до усього, чим мене неабияк дратував. Ні мої справи, ні справи нашої дитини його не цікавили.

Я б змирилася навіть з цим, але сталося те, чого я таки пробачити не змогла. Я дізналася, що мій чоловік мені зрадив.

Ярослав не відпирався, зізнався, що саме так і було. А я була просто ошелешена, бо навіть не сподівалася, що він на таке здатний.

– З сім’ї я не планував іти, то ж даремно ти все це підняла, – як завжди, байдуже проінформував мене чоловік.

Та на мене це не подіяло, я вирішила, що після зради не може бути і мови про якусь сімейну довіру чи любов, тому я сама подала на розлучення.

Що тут почалося! Відразу включилася свекруха, яка спробувала мене “нарозумити”.

– Ти геть з глузду з’їхала – через свої емоції хочеш дитину без батька залишити? Славчик мій швидко гарну дружину собі знайде, а от що ти робитимеш? – намагалася вона зробити мене винною.

А коли зрозуміла, що я не жартую, то переключилася на дитину. 8-річній дівчинці вона нав’язала думку, що мама погана, бо не хоче з татом жити, і що через мене у неї батька не буде, а він її так любить!

Бабуся так накрутила дитину, що потім, коли я надумала другий раз заміж виходити, Юля таке мені влаштувала, що я ледве все це пережила. Вітчима вона ніяк не сприймала, влаштовувала сцени, казала, щоб не хоче, щоб він жив з нами.

Але Ярослав мужньо, з розумінням це все пережив, і навіть через якийсь час йому вдалося налагодити з нею стосунки.

Я жодного такого разу не пригадую, коли мій чоловік відмовився б щось купити для Юлі. Навіть коли мова йшла про дорогі гаджети чи іншу техніку, нехай не відразу, але Ярослав все купував.

А які шикарні подарунки він робив їй на день народження! Завжди якісь веселощі, сюрпризи, і так було завжди, поки вона з дому не поїхала вчитися в університет.

Батько ж рідний обходився весь цей час скромними аліментами. На день народження він дитину жодного разу не привітав, хоча вона дуже чекала його дзвінка. Мені в такі моменти шкода було на на неї дивитися.

В університеті Юля познайомилася з гарним хлопцем, стали зустрічатися, до нас приїжджали кілька разів. Та я навіть не думала, що все йде до весілля, адже вони ще надто молоді.

Та вони собі захотіли вже зараз одружуватися. Ну що ж, справа їхня. Я не мала нічого проти, навпаки, кажу чоловікові, що треба грошей.

Ярослав мене запевнив, щоб я не хвилювалася, бо він приберіг певну суму саме для такого випадку.

І можете собі уявити, що я відчула, коли донька заявила, що я маю одна на її весілля приїхати, бо вітчима вона не кличе, оскільки не хоче створювати незручну ситуацію для рідного батька, який, до речі, теж прийде без дружини.

От як вона собі це уявляє? Своїх грошей у мене нема, я домогосподарка. Прийду я до чоловіка, скажу, щоб дав мені грошей, але на весілля з собою його не візьму?

Ситуація хоч плач. Донька вперлася, що весілля має бути без вітчима, інакше рідний тато не прийде. А вона хоче, щоб саме він вів її до вівтаря.

А я сказала, що подумаю. Вона мені хоч і дитина, але мені через неї щось зовсім не хочеться псувати стосунки з чоловіком, який весь час проявляв тільки своє найкраще ставлення і до мене, і до неї.

Зараз я поведуся на її примху, з чоловіком посварюся, а вона вже будучи заміжньою про мене і не згадає. Тому в цій ситуації напевно треба вибирати чоловіка.

Як гадаєте? Яка ваша думка?

Спеціально для Українці Сьогодні.