– Ти повинна приїхати на Різдво, у нас до тебе справа є, – заявила мені нещодавно донька по телефону.

Сказала вона це таким беззаперечним тоном, що я не могла збагнути, що сталося, передумала вже всяку всячину з переляку.

Я якраз в цьому році і не планувала їхати додому, на це є кілька причин, та дочка так наполягала, що я таки була змушена погодитися.

Тут, в Італії, я нарешті знайшла хорошу роботу, дуже доброго синьйора зараз маю. Я практично біля нього нічого не роблю, бо він ходячий, і сам справляється з усім, але отримую щомісяця 1100 євро.

В мої обов’язки входить лише прибрати і їжу приготувати, ночами мене ніхто не будить – це напевно найважливіше в заробітчанській роботі. Таку добру роботу не хочеться залишати навіть на час відпустки.

Друга причина, чого я не хочу додому їхати – я останнім часом стала не дуже добре себе почувати. Не хочу, щоб діти про це знали. Сподіваюся, що мине. Синьйор Федеріко, у якого я зараз працюю, мені дуже допомагає, навіть платить за візити до лікарів.

В Італії я вже давно, 16 років минуло. Заробітчанкою я стала не від доброго життя. Діти росли, були потрібні гроші, от я і подалася за довгим євро.

В мене є старший син і молодша донька, різниця між ними 10 років. Першим одружився син, у мене вже на той час була складена певна сума, і я йому подарувала квартиру.

Потім був час, коли я кілька років вкладала в свій будинок, бо розуміла, що заробітчанкою я вічно не буду, а зараз у мене є шанс подбати про своє майбутнє, щоб в старості у дітей нічого не просити.

Нещодавно вийшла заміж і моя дочка. Живуть вони з чоловіком дуже добре, мають дитину.

Я розумію, що тепер настала черга дочці допомогти, бо ж сину я квартиру купила, а треба, щоб було обом однаково. Тому і стараюся з усіх сил, працюю, щоб дочці тепер підсобити.

Мій зять став будинок будувати, він і сам непогано заробляє, але ж звести дім – це шалені гроші потрібні, от я їм щомісяця по тисячі євро і висилаю.

– Мамо, не сперечайся, бери відпустку і на Різдво додому, – каже донька.

Виявляється, вона дізналася про те, що моє здоров’я погіршилося, тому і стала наполягати на тому, щоб я поверталася. У зятя є багато знайомих лікарів, він особисто займеться мною.

Я про свій стан лише рідній сестрі якось в телефонній розмові обмовилася, а вона сказала це моїй доньці, хоч я і просила її не робити цього.

Дочка мені зателефонувала в неділю з самого ранку. Спочатку вона мене запитала, як я себе почуваю, а потім прямо сказала, що я мушу приїхати додому на Різдво, вони мене чекають.

Я таки погодилася, збираюся, буду їхати додому на місяць мінімум. Синьйор Федеріко навіть зрадів за мене, сказав, що дасть мені тисячу за грудень, щоб я не хвилювалася – це такий собі Різдвяний подарунок від нього.

– Доню, а може не час мені їздити туди-сюди, коли є можливість заробити? – кажу.

Я ж знаю, що дочка з зятем кредит великий в банку взяла, тому хочеться їм допомогти.

Та донька мене приємно вразила. Вона сказала мені слова, які я ніколи не забуду.

“Мамочко, ти найважливіше, що у мене є. Твоє здоров’я цінніше за будь-які гроші”.

Якби хто знав, як приємно мені було це чути. Та я наче одужала від цих лише слів.

Дочка мене запевнила, щоб я не хвилювалася через гроші, головне зараз, щоб я стала краще себе почувати. А гроші вони з чоловіком зароблять, і з часом впораються з усім.

Стала я додому валізи збирати, Різдвяних подарунків різних накупила, хочеться зробити гарне свято своїм найріднішим. Знаєте, мати добрих дітей – то велике щастя для матері.

Як же приємно усвідомлювати, що дітям потрібна ти, а не твої гроші. Дай Бог кожному мати таких добрих дітей!