Помилка, яку я зробила, коли їхала в Італію, далася мені дуже дорого. Вирішила я їхати на заробітки шість років тому, на той час вдома я залишила двох своїх дорослих доньок – 30-річну Ірину і 28-річну Софію.

Жили ми всі в нашій трикімнатній квартирі, яку мені ще до весілля подарували мої батьки. Квартира стара, але в добротному будинку в хорошому районі, простояла б ще точно кілька десятків років.

Коли я зібралася їхати, дочки попросили мене оформити квартиру на них двох, пояснили, що поки мене не буде, простіше буде їм будучи власниками і комуналку оплачувати, і інші поточні проблеми вирішувати. І щоб мене зайвий раз не смикати, то краще віддати всі повноваження їм.

Донькам я довіряла, тому без проблем пішла до нотаріуса і переписала квартиру на них. Сама ж поїхала в Італію, тоді мені якраз виповнилося 50 років. Я стала заробляти по-тихенько, добре, що мені хоч вистачило розуму не відправляти гроші додому.

Три роки тому мої дівчата мене дуже засмутили і розчарували, вони продали нашу квартиру, а гроші поділили між собою. Звичайно, дозволу у мене вони не питали, а просто вже після всього поставили мене перед фактом. Я через це на чужині так сплакалася, що мене моя синьйора, у якої я працювала, заспокоювала.

Мої дочки майже одночасно зібралися заміж, а оскільки не могли порозумітися між собою, хто ж має вдома залишитися, вони вирішили квартиру продати, мовляв, будинок і так старий, а я приїду з Італії з грошима і куплю собі нове житло.

Грошей, які отримали від продажу нашої квартири дочки, на покупку великих квартир не вистачило, тому вони пішли спочатку жити до своїх чоловіків, і полегенько витратили всі свої гроші, вкладаючи їх в майно свекрів. А далі почалося те, чого і слід було очікувати – дочки розлучилися з своїми чоловіками і залишилися ні з чим.

Першою пішла від чоловіка молодша Софія, а потім, буквально через кілька місяців, розпався шлюб і у Ірини. Всі ці роки я з ними не розмовляла, бо була ображена за те, що вони так зі мною вчинили. А тепер доньки мені першими зателефонували, попросили вибачення і запитали, чи назбирала я вже гроші на нову квартиру.

Вони погоджуються, що оформлене житло буде на мене, просять лише щоб я дозволила їм там пожити, поки вони стануть на ноги. Я їм відмовила, сказала, що нічого купувати не збираюся, раніше треба було думати. Але мене гризе сумління, чи правильно я роблю, адже гроші на квартиру у мене вже є, а це, все-таки, мої рідні діти.