Мешканець Франківської громади Сергій Ляшенко розповідає, як дорога із Запорізької області на останньому перепускному пункті по обидва боки завалена валізами, порваними сумками, домашніми речами, продуктами в пакетах і дитячими іграшками.

Тут, у Крихівцях неподалік Івано-Франківська, він нарешті зі своїми рідними: дружиною, дітьми та внуками. Займається улюбленою справою — виноградником. І про два попередні роки життя в окупації згадує як про страшний сон. 

Під окупацією

«Я поїхав до хворого батька в Кам’янку-Дніпровську Запорізької області ще у травні 2021 року, — розповідає Ляшенко. — Довелося там залишатися й після повномасштабного російського  вторгнення, бо став невиїзним, і тато був не  транспортабельний після інсульту». 

Сергій пригадує, що ще до 24 лютого 2022-го відчувалася неминучість війни. Російські окупанти зайшли в місто 2 березня з двох сторін: з Енергодару та автодорогою із селища Велика Білозерка.

О 19:00 на будинку мерії Кам’янки-Дніпровської вже повісили прапор окупантів. І пішов відлік окупації.

«Місцева влада на початку самоусунулася від процесу, — додає Сергій Ляшенко. — А потім певні особи пішли на співпрацю з ворогом. Містом ходили  військові патрулі з комендатури, зупиняли та перевіряли документи на автовокзалі, в міському парку, на ринку. Ввели комендантську годину з 21:00 до  5:00 ранку. Зразу почали працювати спецслужби: шукати людей, які були в АТО,  та місцевих поліцейських. Вони мали навіть списки тих людей».

Продукти на початку окупації ще завозили із запорізьких гуртових баз, а через  3-4 місяці заблокували виїзд із міста Василівки до Запоріжжя. Далі всі продукти — лише кримські та російського виробництва. Наша гривня була в обігу до 1  січня 2023-го, а потім тільки їхні гроші.

У 2019 році населення Кам’янки-Дніпровської становило 39 тисяч осіб. Місто розташоване в західній частині Запорізької області. Колишній райцентр. На півночі — колишнє Каховське водосховище.

Поруч проходить автодорога, що з’єднує Запоріжжя, Херсон, Одесу та Бердянськ. Тут є річковий порт, і поромом можна було добратися до Нікополя на Дніпропетровщині. За 15 км від Кам’янки-Дніпровської — місто атомників Енергодар. 

«Які там були настрої перед війною? Я відчував, що переважна більшість населення вагається, — акцентує Сергій. — Край спеціалізується на вирощуванні ранніх овочів, з цього й живуть, що возять вирощене на продаж. Місцеві ще до 2022-го бідкалися, що то колись був потужний райцентр при союзі». 

За Вікіпедією станом на 2001 рік у Кам’янці-Дніпровській українці становили 57,3 % населення, росіяни — 40,1 %. Діяли 15 шкіл та гімназія «Скіфія».

Цей Таврійський край знаменитий ботанічним заказником «Мамай-гора» та ентомологічним заказником «Цілинна балка». Серед історико-культурних та археологічних пам’яток — уже згадуваний курганний могильник «Мамай-гора», а ще могильники «Кам’янське городище» та «Солоха».

Коли вже батька не стало, нічого Сергія Ляшенка там не тримало. Каже, що без російського паспорта, їхнього податкового номера та страхового медичного полісу ти там наче не людина. Ніби лікування й безкоштовне, але з українськими документами хіба що у приватних клініках приймуть. За виїзд із окупованої території треба було заплатити 250 доларів, або 25 000 рублів. 

Важливо ретельно підготуватися до виїзду

“Процедура  виїзду з окупованої території дуже складна, — зазначає Сергій. — Хто хоче виїхати, то насамперед шукає надійного  перевізника. Важливо налаштувати себе на проходження співбесіди з їхніми спецслужбами. Сам я готувався до виїзду приблизно місяць. Постійно консультувався з диспетчером перевізника, який мене потім супроводжував у телефонному режимі до перепускного пункту Колотилівка Білгородської  області. З тими людьми, що мали український і російський паспорти, спецслужби розмовляли по-різному: одних – пресували, аж до повернення назад, іншим – могли дозволити перехід». 

Хто з пасажирів показував тільки орківський паспорт — проходив контроль набагато швидше. Сергій їхав тільки з українським… 

«Коли їхав на Мелітополь, то перетинав багато блок-постів: на 4-х перевіряли мої особисті речі, а на останньому забрали й український паспорт та протримали 4 години, — мовить Ляшенко. — Добре, що бус, який нас перевозив із Мелітополя до Колотилівки, чекав, поки я доїду. З Мелітополя нас уже не зупиняли, бо бус на російських номерах, а перевізник мав їхні документи. Так  ми проїхали Бердянськ, а в Новоазові — митниця. Наші особисті речі пропустили через «телевізор», заповнили анкети. А ми чекали співбесіди та внесення даних в їхню базу. Мені це вартувало 6 годин нервів від «бесіди», й назад до буса мене випустили останнім. Перевіряли всю інформацію про мене досконало: від шкільних років — до отримання вищої освіти та подальшої моєї діяльності».

Фільтрація

Митниця в Новоазові — це перехід із Запорізької області в Донецьку область. Там було заповнення особистих анкет: мусиш писати так, щоб випустили. Опісля з Мелітополя поїхали через Бердянськ, Маріуполь, Ростов-на-Дону, Таганрог, Белгород, й аж до Колотилівки. 

«Після  Новоазова наш бус поїхав через блок-пости російською територією вже без перевірок, аж до перепускного пункту Колотилівка, — продовжує співрозмовник. — До  Колотилівки ми приїхали десь о 15.00 7 лютого, а перед  нами був ще один бус. Загалом приблизно 18-20 чоловік. Перехід працював до  18.00. Приблизно в 16.00 ми зайшли на той пункт перетину. Почали запускати по 6-8 чоловік і проводити ретельну перевірку: огляд особистих речей, паспортів, телефонів, оргтехніки. Телефони зразу забирали на перевірку бази твоїх номерів телефонів та контактів з  Атовцями». 

Після перевірки речей та документів — знову психологічна бесіда зі  спецслужбами та перехресний допит: куди їдемо, навіщо… Одне й те ж питання можуть задати 3-4 варіантами. Головне — чітко відповідати і стояти на тому, що вже раніше казав. Якщо відчують у відповідях, що ти «плаваєш», почнуть психологічно та морально давити. Кожна така бесіда проходить від півгодини до двох-трьох годин: кому як пощастить. 

Як  пройшли 3-5 людей фільтрації, співробітники спецслужб формують групу і  ретельно дивляться, щоб інші нічого не передали тим, хто вже буде переходити. Дорога, що йде  на українську  територію — це Дорога життя. Вона по обидва боки завалена валізами, порваними сумками, домашніми речами, продуктами в пакетах і дитячими іграшками…

Слава вільній Україні!

Нарешті, коли на пункті перетину в Колотилівці відпустили, а то було десь о 6-й вечора 7 лютого, Сергій потихеньку рушив дорогою в суцільній ожеледиці в сторону вільної України. І перші слова, що почули від наших захисників, то слова «Слава Україні!!!». «Героям Слава!!!» — лунало у відповідь.

«А там, на вільному українському боці, наші хлопці тепло зустріли, записали, хто прибув. Поцікавилися, чи потрібна допомога, пригостили. Десь о 8-й вечора нас посадили в автобус та відвезли до Сум, там нагодували-напоїли, дали два пакети з продуктами харчування та засобами гігієни. Наступного ранку 8 лютого нас посадили в потяг до Києва, а там уже ми роз’їздилися, куди кому треба», — підсумовує Сергій Ляшенко.

 Тепер Сергій Ляшенко нарешті разом зі своєю сім’єю. Живе тут із 1984 року, коли опинився в Івано-Франківську за призначенням молодим офіцером. Тут служив у військовій частині. Як мовиться, пустив корені: одружився, з дружиною народили дітей. Про переїзд на Запоріжжя не могло бути й мови.

У Крихівцях має невелику присадибну ділянку, де займається улюбленою справою. Учасник клубу «Виноградарі Прикарпаття» від початку його заснування, з 2012 року. Має в цьому занятті неабиякі заслуги та відзнаки. 

«Поки батьки жили, то часто їздив до Кам’янки-Дніпровської, — каже Сергій. — Промисловість знищена, повний занепад. Тепер це аграрне місто. Люди озлоблені. Осередок «Партії регіонів» верховодив до останнього. Навіть останній міський голова до окупації був в опозиції до державної влади. Роботи немає, наркоманія поширена. Десь перед війною стали наводити порядок. Орки, як прийшли, підкупили місцеве населення збільшеними пенсіями, соціальними пільгами. Пенсіонери могли купити собі навіть червону рибу. Окупаційна влада свідомо промиває мізки місцевому населенню, використовуючи різні засоби. Однак розчарування багатьох уже наступило. Зрештою, і там є свідомі українські патріоти. Тож вірю, що моя мала батьківщина так само буде вільною від окупантів». 

До теми: Історична справедливість має перемогти

У першій половині IV століття до н. е. одному зі скіфських царів Атею вдалося зосередити в своїх руках верховну владу й утворити на західних кордонах Великої Скіфії у Північному Причорномор’ї велику державу, — читаємо у Вікіпедії. — Столицею царства Атея, очевидно, було поселення біля міста Кам’янка-Дніпровська і села Велика Знам’янка у Запорізькій області — Кам’янське городище.

Раніше, до спорудження Каховського водоймища, гранітні масиви Приазовської височини поблизу Кам’янки-Дніпровської виходили на поверхню, утворюючи кам’янистий берег. Звідси виникла назва місцевості — Кам’яний Затон і поселення — Кам’янка, яке виникло в останній чверті XVIII століття.

А 1696 року з ініціативи Івана Мазепи на лівому березі Дніпра була збудована Кам’янозатонська фортеця. Вона повинна була стати опорним пунктом для боротьби проти Османської імперії.

Курганний могильник Мамай-Гора є пам’яткою світового значення. Тут розташовані комплекс археологічних пам’яток, три поселення скіфського часу. Щороку ця територія дає нові археологічні знахідки. Виявлені стародавні матеріали датуються епохою неоліту.

На курганному могильнику досліджено 180 насипів. Загальна кількість поховань — понад 500. Встановлено, що могильник був створений в епоху ранньої бронзи та продовжував функціонувати майже до епохи середньовіччя.

Місто Кам’янка-Дніпровська було до 18 жовтня 1921 року у складі Таврійської губернії, з адміністративним центром Сімферополь. Губернія охоплювала весь Кримський півострів (5-ть повітів: Євпаторійський, Перекопський, Сімферопольський, Феодосійський та Ялтинський) та частину Степової України (Бердянський, Дніпровський, Мелітопольський повіти — разом 35 060 км², 1,76 млн мешканців з українською більшістю. Отож історична справедливість має перемогти. 

Людмила Стражник. Фото надані Сергієм Ляшенком

Читайте також:

Читайте нас у тг