Досі не розумію, як я могла так сліпо довіряти людині. Річ у тім, що я змалку була щирою і доброю. Зростала і селі, мала брата і сестру. Нас

з раннього дитинства привчили до роботи. Усе ми

вміли, і корову подоїти, і кіз пасти, і на городі поратися. Жили не бідно, усе мали і ні на що не

скаржились.

Після школи я поїхала до Одеси і оселилась в гуртожитку. Це були найщасливіші роки мого

життя. Згодом я влаштувалась на роботу,

офіціанткою в клуб. Хотіла мати власні гроші, а там гарно платили. Цовечора я спостерігала, як заможні місцеві хлопці розважаються і витрачають шалені гроші. Мене від них

вивертало.

І ось якось на роботі до мене підійшов один парубок. Він був не схожий на решту. Вдягнений просто, не танцював і не випивав.

— І що ж ви тут робите, якщо не розважаєтесь?

— Почуваюсь зайвим. Мене просто друг на день

народження запросив. А так я ніколи не їжджу по

клубах.

Я повірила йому, адже ніколи раніше не бачила.

Ми розговорились. І врешті він запропонував мене провести додому. Виявилось він нещодавно закінчив університет і вже працював програмістом, дуже розумний і начитаний. Саме тому врешті я дала йому свій телефон. Ми почали зустрічатися. Денис відразу сказав, що має серйозні наміри щодо мене. А тоді якось

запросив до себе, аби я познайомилась з його батьками.

І ось він взяв таксі, ми їхали доволі довго, за місто, я вже подумала, що він також із села. Та

раптом ми завернули на вулицю з панськими будинками. Та не було жодного нижче двох

поверхів. Ми зупинились біля триповерхового. Я почувалась ніяково. Зустріла нас Антоніна

Вікторівна, мама мого коханого. Жінка зверхня, в дорогому одязі, з гарними прикрасами. Я не

знала, як поводитись.

Щойно ми сіли вечеряти – почався допит. Було

видно, що я розчарувала маму Дениса. Я страшенно переймалась через це. А ми вже

йшли геть, я помітила, як вона щось сказала синові, те, що його засмутило.

Та ми продовжували зустрічатися. І врешті

Денис зробив мені пропозицію.

• Але ж я не сподобалась твоїм батькам?
• То й що, ми живемо не в Середньовіччі і я достатньо заробляю, щоб не питати їхнього

дозволу.

Ми влаштували маленьке молодіжне весілля, батьків на ньому не було. А тоді поїхали до моїх в село. Так вони полюбили зятя і це було взаємно.

— Розумієш, вони в тебе справжні та дуже добрі!

Відтоді ми кожен тиждень іздили в село, а от у свекрів бували вкрай рідко.

Ми саме почали планувати дітей, коли почалась війна. Денис відразу став допомагати війську, чим міг. А тоді йому запропонували роботу в ЗСУ, був потрібен тямущий програміст. Він підписав контракт. Я дуже переймалась, та вірила, що все буде добре.

Мене підтримували батьки, а от свекруха ніколине дзвонила. І ось нещодавно в неї був день

Я все ж приїхала привітати. І ось просто на святі до мене підійшов якийсь хлопець.

Почав активно залицятися. Мені було вкрай не зручно, та я відразу пояснила, що це мене не цікавить.

Та вже наступного дня зателефонував

незнайомий номер. Я відповіла, подумала, що то Денис. Та це був той хлопець зі свята. Він почав кликати мене на побачення. Я відмовила. А вже на вечір він чекав мене з квітами біля підʼїзду.

• Хто вам дав мою адресу? І номер також?
• Як хто, Антоніна Вікторівна.
• Нащо моїй свекрусі це?
• Вона сказала, що Денис вас покинув і ви дуже сумуєте. Тож треба розрадити!

Я не повірила своїм вухам. Щойно змогла – розповіла все чоловікові.

• Скажи, може я щось не знаю! Головне, не обманюй!
• Ти що? Навіть не думай, то все мама. Не

звертай уваги!— Ти знаєш, вона, мабуть, ніколи мене не прийме. І від тебе не відстане!

Я в розпачі, не знаю. що робити. Можливо, єдиний вихід – просто піти. Та чи правильно

буде це щодо Дениса? Як нам бути?

Порадьте! Ви б пробачили такий вчинок?

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим

почуттям:

V, 2, 2）

ЧИ

. Ваша реакція має

значення!