– Оленко, прийми мої співчуття, – свекруха Галина Павлівна обняла мене і притиснула до себе.

– Дякую, – відповіла я крізь сльози.

Відхід матері став для мене справжнім ударом. Я ніколи не знала батька, він покинув сім’ю ще до того, як почала ходити. Тож саме мама стала моїм центром світу. Разом із нею я переживала всі труднощі, вчилася бути самостійною. Одна жахлива аварія залишила мене сиротою.

– Якщо що, я завжди поряд, люба, – шепнула мені свекруха.

Я кивнула.

Чоловік Вітя та Галина Павлівна стали моєю опорою у цей непростий час. Звичайно, свекруха більше мене підтримувала. Вона завжди була поблизу, допомагаючи мені з паперовими питаннями, проблемами, просто вислуховуючи мене.

Зрештою, церемонія закінчилася. Люди почали розходитися. Я озирнулась у пошуках Віті, але згадала, що його зі мною не було. Якісь проблеми на роботі не дали чоловікові відлучитися. Я викликала таксі та поїхала додому.

Хотілося проспати найближчий рік, а потім прокинутися у будинку, де жива мама. Щоб вона спекла свій фірмовий пиріг, погладила по голові та пообіцяла, що все буде гаразд. Але розумом я розуміла, що це недосяжна мрія.

Я тихо відчинила двері у квартиру і ввійшла. По вухах одразу вдарила гучна музика.

– Що відбувається?

Вдома не повинно було бути нікого. Вітя на роботі, ключів більше ні в кого не було. Я схопила парасольку, що стояла в передпокої, і пішла на звук. Він долинав із вітальні.

Там на дивані, на який я чекала кілька місяців, цілувалися Вітя та його подруга Надя. На обох майже не було одягу. Неправильно витлумачити картину, що відкрилася, було неможливо. Вони не помічали нічого довкола.

Я відкинула парасольку убік і перемістилася до спальні. Розгорнута постіль «жирно» натякала, що тут сталося. У витягнуті з шафи валізи полетіли речі Віті. Благо, квартира була моєю, викинути його звідси не складало труднощів. Я була досить м’якою людиною, багато що могла пробачити. Але не зраду, це переходило всі межі. Особливо у такий день.

Музика трохи вщухла. Я почула голос чоловіка.

– З тобою так добре, Надя. Оленка останнім часом нестерпною стала. Так, я розумію, що не стало її матері. Ну а я тут до чого? Я молодий та здоровий чоловік. Мені потрібна турбота та увага. А вона ходить вічно пригнічена і в’яла!

“Ось як? Схоже, мій чоловік не мав навіть зачатку емпатії».

Надя лише підлила олії у вогонь:

– Так, я її теж бачила днями. Вся сіра та похмура. Не розумію, як ти з нею під одним дахом живеш.

– Я й сам не знаю. Одружені ми лише рік, ще не пізно все поміняти. Я думаю, що варто з нею…

Вітя обірвав себе на півслові. Він увійшов до спальні і застиг на місці, здивовано дивлячись на мене.

– Розлучитися? – підказала я Віті. – Чудова ідея. Сьогодні ж заповню усі папери. Якщо ти тут, збирай свої речі сам.

– Олено… Я не… Що ти тут робиш?

– У себе вдома? Навіть не знаю. Варто свою коханку в інше місце привести, милий. Тут вас так легко застукати.

Поплескавши чоловіка по плечу, я вийшла з кімнати. У коридорі на мене дивилась Надя. Вона намагалася прикритись і злитися зі стіною.

– Привіт, Надя. Добре виглядаєш, у спортзал пішла? – Буденно поцікавилася я.

Дівчина на автоматі кивнула, а потім переключила всю свою увагу на підлогу.

На кухні я заварила собі чай і вийшла на балкон. Незабаром сюди вискочив Вітя.

– Олено, ти не так все зрозуміла. Я просто…

– У тебе є свої потреби. Я зараз їх задовольнити не можу. Ти знайшов “доступне тіло”. Що тут незрозумілого, Вітю? Я – адвокат, забув? Таких ситуацій у моїй практиці було море. Збирай речі, Вітю, і закочуй до Наді, яка тебе підтримує та розуміє. І дай мені спокійно журитися по мамі, добре? Давай не скандалитимемо і з’ясовуватимемо стосунки. Я не маю на це сил.

Вітя дивно дивився на мене, ніби не міг повірити, що я ось так просто його відпустила.

Звичайно, він звик до мого запального характеру. Мені доводилося виплескувати емоції поза межами роботи. Я часто лаялася на клієнтів, злилася через їхні дурні вчинки. А тут спокійно повідомила про розлучення, не видерши коси його коханці.

Я зробила ковток чаю, спостерігаючи, як спішно одягається Надя. Вітя гасав по хаті, збираючи свої речі. Раз у раз він кидав на мене погляди, ніби чекаючи, що я розлючусь. Але всередині мене було порожньо. Остання втрата емоційно виснажила мене. Хотілося просто звернутися в клубок і закритися від усього світу.

За годину, коли я вже перемістилася на кухню, Вітя викотив валізи до дверей і підійшов до мене.

– Олено, ти впевнена, що…

– Просто йди, Вітю. Все, закінчилася наша родина. Я сьогодні заповню всі папери та подам на розлучення.

– Пробач, – перед відходом шепнув майже колишній чоловік.

Наступні кілька тижнів пройшли для мене непомітно. Я намагалася рухатися далі, виходило не завжди. Але зате я розлучилася з Вітею. Мені вдалося довести, що ділити нам нічого, крім невеликого рахунку у банку.

Півроку я жила спокійно. Але будинок матері сидів вантажем на моїх плечах. За порадою подруги я виставила його на продаж. Жити в ньому я не змогла б.

Одного суботнього ранку мене розбудив телефонний дзвінок. Потенційний покупець просив показати будинок. Я зібралася та виїхала на місце. Чоловік здався мені незнайомим, але я не стала на цьому акцентувати увагу.

Коли ми ходили ділянкою, я почула крик з боку головних воріт.

– Оленка! Ану йди сюди!

За голосом я впізнала колишню свекруху. Покупець якось стиснувся і швидко розпрощався. Ось тут я вже й запідозрила недобре.

– Галино Павлівно, і вам добрий день. Що ви тут робите? – Спокійно поцікавилася я в неї.

– Думала, що зможеш нас обдурити? Ах, ти, невдячна! Ні, мене не проведеш! Коля тільки підтвердив мої припущення!

Тепер зрозуміло, чому чоловік здавався знайомим. Я насупилась, не зовсім розуміючи, до чого веде Галина Павлівна.

– Про що ви взагалі?

– Не прикидайся! Я бачила оголошення! Ти продаєш будинок за 3 мільйони!

– І? Які у вас претензії до мене?

– Ти не маєш права! – продовжувала обурюватися колишня свекруха.

– Галино Павлівно, у вас все гаразд? Ви якусь нісенітницю несете.

– Не смій так зі мною розмовляти! Цей будинок належить моєму синові. Ти обманом віджала його у Віті!

Ось тут мені довелося зробити крок назад і озирнутися. Я була біля будинку, який належав моїй мамі. Що це за претензії?

– Думали, що дім вам дістанеться? – Запитала я колишню свекруху, пред’явивши заповіт. – У вашого сина тут немає нічого і не було.

– Це нажите у шлюбі майно! Тобі дісталася квартира. Будинок мав відійти моєму Віті. Але ти обдурила нас у суді! Я тепер це точно знаю, підключила свої зв’язки, щоб лишити Вітю без гроша в кишені.

Мені хотілося розсміятися Галині Павлівні в обличчя.

– Ви серйозно думаєте, що мені довелося б підключати зв’язки, щоб не дати вам накласти лапи на будинок моєї матері? Ви серйозно? Вітя до цього будинку не має взагалі жодного стосунку. Я його отримала у спадок. Таке майно не ділиться у разі розлучення. Та й мою квартиру купили до шлюбу. Там ваш син теж у прольоті.

– Гадюка, – продовжувала кричати Галина Павлівна, – я одразу розкусила твою натуру! Ти хотіла сісти Віті на шию, вичавити з нього всі гроші. А коли не вийшло, то розлучилася з ним!

– Про що ви кажете взагалі? Які гроші? Я нічого у Віті не брала і не просила. Ви забули, що він у моїй квартирі жив? Та й заробляла більше Віті! Мені не треба було просити, своїх грошей вистачало. Заспокойтесь і йдіть з моєї території, Галино Павлівно. Я не хочу викликати поліцію.

Я розвернулась і попрямувала до будинку. Але на півдорозі в мене прилетів грудок бруду: вологий, липкий, сирий. Ком’я залишилося в моєму волоссі, осіло на пальті, забруднено сумку.

– Не думай, що зможеш так просто піти. Ти такий же бруд, як і той, що зараз на тобі. Ти покинула мого сина! Зруйнувала його мрії про сім’ю! Та ще й усе майно прихопила. Я не дозволю тобі обкрадати Вітю. Подам на тебе до суду, зрозуміла? Все відсуджу, та ще й у в’язницю запроторю. Тільки мріятимеш про свободу.

Я зробила глибокий вдих, дорахувавши до десять, а потім і до двадцяти. Я зло подивилася на колишню свекруху. Емоції вирували всередині, і я вирішила виплеснути їх на Галину Павлівну.

– Зараз ви вже порушили закон. Завдали мені навмисної шкоди. Плюс проникли на мою територію без дозволу. І я покинула вашого сина, бо він мені зрадив! Вітька не зміг підтримати дружину, яка втратила матір. Він знайшов утіху в компанії Наді, ви її знаєте.

Свекруха спохмурніла. У мене вперше з’явилася думка, що Вітя розповів мамі далеко не всю правду.

– Він би так не вчинив. Я його добре виховала!

– Ви просто сліпі до його недоліків. Можете подавати на мене до суду, робіть що хочете. Але і будинок, і квартира мої. Ваш син від мене жодної зайвої копійки не отримає. Скажіть спасибі, що я дозволила йому отримати половину нашого загального рахунку. Я ж могла довести, що понад вісімдесят відсотків накопичень належать мені. Або використовувати зв’язки та залишити його без гроша.

Колишня свекруха почервоніла від злості і почала рухатися до мене.

– Я тобі покажу, як ображати мого Вітю. Якщо він тобі зрадив, значить ти це заслужила. Подумаєш, горе в сім’ї, чи варто заради цього кидати чоловіка напризволяще?

– Тепер я розумію, у кого такий Вітя.

Я дістала та розблокувала телефон. Набрала номер поліції. Мій палець завис над кнопкою виклику.

– Дивіться, ви і ваш син мені набридли, у печінці сидите вже. Ідіть, поки я не викликала поліцію. І забудьте про моє існування. Все одно вам нічого не дістанеться. Заощаджуйте час і гроші, – порадила я з усмішкою на обличчі.

Галина Павлівна задихнулася від обурення, але позадкувала до хвіртки.

– Це ще не кінець, – пообіцяла вона.

Ось тільки ні через місяць, ні через півроку вона не з’явилася. Я спокійно продала будинок та квартиру. А потім і зовсім переїхала до більшого міста. Там було простіше будувати життя із чистого обличчя. План Галини Павлівни провалився.

Джерело