Олеся перша помітила, що з бабусею щось недобре. Двічі на місяць вона приїжджала до неї, щоб помити кахель, зняти чи повісити штори, з’їздити на ринок за м’ясом. У бабусі були хворі ноги, і далі за магазин за вікном вона не ходила.

Олеся любила бабусю і виконувала цей обов’язок якщо не із задоволенням, то хоча б без особливих проблем. Батьки жили в іншому місті, а більше у бабусі нікого і не було — кому ще їй допомагати, як не Олесі?

Єдине, чого вона не виносила, це пиріжки з киркою. Щоразу, коли Олеся їхала на ринок, бабуся просила її купити рубець, а потім вимочувала його і варила, поки Олеся мила вікна чи прала штори у ванній кімнаті.

Запах був жахливий, дуже сильно тхнуло! А наступного дня бабуся ще й смажила пиріжки з цією киркою і годувала ними Олесю.

Якщо Олеся відмовлялася залишатися з ночівлею, пиріжки на неї чекали в інший раз. Сперечатись із бабусею було марно, і Олеся придумала єдиний спосіб, як позбутися цієї гидоти — почала брехати бабусі, що рубець зник із продажу.

Бабуся зітхала, щоразу просила питати, але робити нічого — замість пиріжків з киркою смажила з картоплею. Їх Олеся любила.

Тож останній рік поїздки до бабусі проходили взагалі без проблем. Але поступово Олеся помітила, що з бабусею щось не те. Схудла, очі згасли, квартира запущена.

— Бабусю, давай вікна помию, он, дивись якісь брудні, — пропонувала Олеся.
— Ой, не треба — нормальні вони.

І так із усім. Востаннє Олеся взагалі здивувалася — плита, що зазвичай сяяла білизною, забризкана, відро для сміття дня три стоїть, не менше… А через тиждень їй зателефонувала сусідка — бабусю відвезли швидкою до лікарні.

Олеся одразу ж поїхала туди, поговорила з лікарем, викликала матір — справа погана, пухлина, треба видаляти, але операцію бабуся може не перенести. Мама плакала, Олеся поки що трималася — не треба бабусі розуміти, що все так погано.

Напередодні операції Олеся сиділа біля ліжка бабусі й розмовляв із нею, не допускаючи навіть думок про те, що щось може піти не так.
— Чого хочеш, бабусю? — запитала вона.

Джерело