Україна увійшла в зимовий сезон 2024-2025 років з надзвичайно складною ситуацією в енергетичній сфері. Без кількох місяців три роки російської агресії спричинили руйнування понад 50% енергетичної інфраструктури країни, включно з тепловими електростанціями, мережами передачі електроенергії та відновлюваними джерелами енергії.

Майже вся енергетика на окупованих територіях, а також критично важливі об’єкти на контрольованих територіях зазнали ударів або повністю зруйновані. Що казати, якщо безповоротно втраченими є 87% усіх вугільних ТЕЦ. А близько 70% встановлених вітрових потужностей та значна частина сонячних станцій наразі недоступні через військові дії, пошкодження та непідходящі погодні умови​.

Зараз енергетична система України працює під перманентною загрозою російських обстрілів, які спрямовані на дестабілізацію її функціонування. У грудні 2024 року масовані ракетні атаки знову поставили країну перед необхідністю застосовувати графіки відключень, що зачіпають мільйони громадян.

Перед Україною виникають питання: як забезпечити стабільне постачання електроенергії та тепла в умовах війни? Які альтернативи можуть допомогти уникнути гуманітарної кризи? Чи є якийсь релевантний досвід інших країн? Агентство UA.News розбиралося в питанні.

 

Від кризи до кризи: реалії української енергосистеми

Одним із ключових викликів для нашої енергетики (окрім, авжеж, ворожих обстрілів) є зменшення доступних потужностей атомної генерації. Багато в чому причина у втраті Запорізької АЕС. До війни ця станція забезпечувала близько 25% всього виробництва електроенергії в мирний час, а її окупація створила дефіцит, який складно компенсувати. Наразі в Україні працюють лише три атомні електростанції, які дають приблизно 7,8-7,9 ГВт потужностей, що покриває десь 50-55% зимового попиту.​

Гідроелектростанції також зазнали суттєвих втрат через руйнування дамб та станцій, зокрема Каховської ГЕС. Загалом втрачено близько 30% гідропотужностей. Крім того, низький рівень води у водосховищах Дніпровського каскаду ускладнює їх роботу, особливо під час пікових навантажень​. Балансувати подібні речі вкрай складно, і в тому числі через це українцям так часто вимикають світло.

Ситуація з відновлюваними джерелами енергії теж критична. Більшість вітрових електростанцій знаходяться або на окупованих територіях, або не працюють через пошкодження. Діючі об’єкти забезпечують лише близько 370 МВт із наявних 1,9 ГВт встановленої потужності​.

Загалом ситуація в енергосистемі залишається стабільно поганою, з невеликими періодами короткочасного покращення ситуації. Масштаби руйнувань занадто великі, аби проходити зиму без відключень, навіть якби раптом настав би мир та припинилися обстріли – захист від яких, як виявилося, переважно існував лише у заявах чиновників, а не в реальності.

А в умовах регулярних ударів РФ по об’єктах енергетичної інфраструктури все ускладнюється ще більше. Адже хоч енергетика і має певний запас стійкості, він вже майже вичерпаний, а кумулятивний (накопичувальний) ефект від атак може призвести до ще більших руйнувань та навіть, у перспективі, колапсу.

 

Альтернативні джерела енергії та імпорт

У відповідь на всі виклики часу Україна намагається компенсувати дефіцит: перш за все за рахунок імпорту електроенергії з Європейського Союзу. Наразі обсяги імпорту становлять близько 2-2,1 ГВт на максимумі, але цього недостатньо для повного покриття потреб, особливо під час пікових навантажень​.

Крім того, розглядається варіант більш активного використання мобільних газотурбінних установок, автономних котельних у районах міст та інших альтернативних рішень. Такі установки можуть допомогти в забезпеченні енергетичного балансу в регіонах, які зазнають найбільш тривалих відключень. Однак їх впровадження ускладнюється досить високою вартістю та необхідністю додаткового захисту від обстрілів.

Значну роль відіграє і модернізація системи розподілу електроенергії. Інтеграція з європейською енергосистемою ENTSO-E дає можливість отримувати екстрену допомогу у вигляді додаткового імпорту, але для цього потрібна подальша адаптація українських мереж до європейських стандартів​. Зараз на заході України вже будують додаткові лінії, які мають на меті забезпечити ще більшу кількість імпорту з Євросоюзу.

Досвід інших країн як орієнтир для України

Досвід інших країн, які стикалися з кризовими умовами, такими як війни, обстріли критичної інфраструктури або просто тривалі відключення електроенергії через внутрішні причини, може слугувати певним орієнтиром для України. Ці приклади демонструють, як національні уряди, громади та міжнародні партнери здатні знаходити рішення в надзвичайних умовах.

При цьому варто розуміти, що з викликами такого масштабу, як у нас, жодна з нижченаведених держав у своїй новітній історії не стикалася. Тим не менш, їхні практики та досвід все ж можуть бути цінними для України.

Наприклад, Фінляндія, яка хоч давно і не воює, при цьому має суворі кліматичні умови та дуже холодні зими. Ця країна розробила ефективну систему централізованого теплопостачання. Фінські теплоелектроцентралі одночасно виробляють електроенергію та тепло, що дозволяє оптимізувати використання ресурсів і зменшити втрати. Це особливо важливо, коли доступ до зовнішніх джерел енергії обмежений. В умовах можливих пошкоджень мереж фінські муніципалітети мають резервні автономні джерела енергії, такі як міні-ТЕЦ або дизельні генератори.

Крім того, Фінляндія активно розвиває систему теплових акумуляторів. Це спеціальні установки, які зберігають надлишкову теплову енергію для використання у пікові періоди. У кризових ситуаціях такий підхід допомагає забезпечити базові потреби населення навіть за умов дефіциту енергії – наприклад, у випадку перебоїв через складні погодні умови.

Дещо ближчим по контексту для нас є приклад Ізраїлю. Через постійні загрози безпеці ця країна приділяє велику увагу децентралізованій енергетиці. Кожен житловий район або об’єкт стратегічної інфраструктури оснащений локальними системами генерації, такими як сонячні панелі та акумулятори. В умовах бойових дій це мінімізує залежність від магістральних електромереж, які можуть бути пошкоджені.

Ізраїль також впроваджує так звані «розумні мережі» (smart grids), які дозволяють автоматично перенаправляти потоки енергії до пріоритетних об’єктів — лікарень, водоканалів, військових об’єктів, пансіонатів з літніми людьми, тощо — у разі пошкодження інших частин мережі. Втім, не дивлячись на близькість умов (війна та постійні безпекові загрози), Ізраїль може бути не дуже релевантним прикладом для України через різницю в кліматі: там немає холодних зим, а на стовпчику термометра завжди плюсова температура.

Ще одним цікавим прикладом є Велика Британія. У період Другої світової війни Сполучене Королівство стикалося з частими бомбардуваннями нацистів, які знищували критичну інфраструктуру країни – зокрема й електростанції. Основною відповіддю стала національна кампанія з раціонування енергоресурсів. Громадянам пояснювали, як економити тепло, світло та пальне, водночас заохочуючи їх долучатися до локальних ініціатив із відновлення інфраструктури.

Також уряд створював спеціальні ремонтні бригади, які швидко відновлювали пошкоджені об’єкти. Сучасний еквівалент цього підходу в Україні — мобільні енергетичні групи, які займаються оперативним ремонтом пошкоджених мереж.

Нарешті, корисним може бути й кейс Південної Кореї. Ця країна також давно не воює, але регулярно стикається як з природними катастрофами, так і з екзистенційною геополітичною загрозою з боку північного сусіда.

Сеул приділяє значну увагу інвестиціям у резервні потужності. У країні створені величезні підземні резервуари для зберігання нафти та газу, які забезпечують стабільність енергопостачання у разі кризи. Крім того, уряд держави розробив національні плани реагування на енергетичні кризи, включаючи моделювання ситуацій, де великі об’єкти інфраструктури виведені з ладу. Цей підхід включає навчання населення дій у надзвичайних ситуаціях, зокрема використанню альтернативних джерел енергії.

Застосування цих прикладів в українських реаліях може включати:

• Широкомасштабне впровадження децентралізованих рішень: від домашніх сонячних панелей до міні-ТЕЦ та мобільних модульних котельних;
• Розробку програм підтримки громадян із придбання генераторів (для бізнесу та приватних будинків), обігрівачів або акумуляторів енергії;
• Підвищення стійкості ключових об’єктів через захист інфраструктури, резервні потужності та енергетичну диверсифікацію.

Ключовою в цьому питанні залишається міжнародна підтримка та адаптація передових практик під місцеві потреби. Лише через ефективну координацію на державному та локальному рівнях Україна зможе більш-менш успішно пройти зиму в умовах третього року війни.

В якості висновків можна стверджувати, що Україна стикається з надзвичайно складними умовами проходження зимового періоду. Попри масовані обстріли, енергосистема все ще демонструє певний запас стійкості, але її ресурси вкрай обмежені.

У короткостроковій перспективі критично важливо посилити інтеграцію з європейськими енергоринками, а також мобілізувати внутрішні резерви для стабілізації ситуації. Водночас, довгострокова енергетична незалежність можлива лише за умови реалізації системних реформ, інвестицій у відновлювані джерела енергії та розвиток децентралізованої генерації.

Микита Трачук