Довіра до іноземних політиків серед українців завжди була важливим індикатором суспільних настроїв, адже вона відображає сподівання громадян на зовнішню допомогу у вирішенні внутрішніх проблем. Проте останнє опитування, проведене Центром «Нова Європа», виявило неочікуваний феномен: 44,6% українців довіряють Дональду Трампу, що значно перевищує аналогічні показники в європейських країнах. Наприклад, у Великій Британії цей показник становить 30%, а у Франції — лише 16%. Навіть у дуже лояльній до Трампа Угорщині менше, ніж у нас – лише 37%.

Щобільше: за рік рейтинги Трампа в очах українців виросли в 4,5 (!) рази. А до деяких інших іноземних лідерів, як той же президент Польщі Анджей Дуда чи прем’єр Канади Джастін Трюдо, довіра навіть більша, ніж до власного голови держави: у Зеленського 59%, у Трюдо 60%, а у Дуди взагалі 64%. Але якщо очільники Польщі чи Канади не мають аж настільки прямого впливу на Україну, то про президента США так сказати точно не можна.

Чому ж українці так високо оцінили Трампа? Про що це свідчить і які потенційні проблеми може створювати для країни? Агентство UA.News розбиралося в питанні.

 

Причини високого рівня довіри до Трампа

Роздумуючи про те, чому ж Дональд Трамп має такий високий рівень підтримки серед українців (44% – це навіть більше, ніж у деяких штатах США), на думку спадає як мінімум декілька причин. Це складний комплекс із суб’єктивних очікувань, розчарування у вітчизняних політиках, яскравого медійного образу самого Трампа та навіть деяких ментальних особливостей українського народу.Перш за все, такі цифри можна пояснити очікуванням рішучої політики щодо війни України та Росії. Багато українців сприймають Дональда Трампа як людину, яка здатна здійснювати радикальні дії. Його риторика під час передвиборчої кампанії часто відрізнялася прямолінійністю та обіцянками «швидких рішень» – згадати хоча б обіцянку зупинити війну за добу.

У контексті агресії, яку Росія здійснює щодо України, це підсвідомо створює образ лідера, який може допомогти «швидко закінчити війну». На тлі розчарування в політиці Джо Байдена та європейських союзників, які часто обирають обережний та поміркований підхід, Трамп може виглядати привабливішим.

Другий фактор – перманентне розчарування в українських політиках. Криза довіри до української політичної еліти є одним із ключових факторів та причин високої довіри до іноземних лідерів. Згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), рівень довіри до українських політиків залишається низьким — менше 20% українців позитивно оцінюють діяльність влади загалом. Парламенту довіряють лише 29% респондентів. До інших органів довіра ще нижча. У такій ситуації люди психологічно схильні шукати «рятівника» ззовні.

Третій фактор – особливості менталітету українців, їхнього способу мислення та погляду на світ. Українська ментальність, сформована століттями зовнішнього управління та відсутності політичної незалежності, часто демонструє схильність до віри у «всесильного лідера». Дональд Трамп, з його іміджом успішного бізнесмена, який «знає, як досягати результатів», відповідає цій психологічній моделі. Відчуття власної безпорадності в умовах війни, економічних проблем та політичної кризи підсилює віру в те, що іноземний лідер може «зробити більше».

Четвертий фактор – медійна популярність та контроверсійність Дональд Трамп є дуже медійно впізнаваною фігурою, що грає на його користь. Його неоднозначність, прямі висловлювання без огляду на думку інших та активна діяльність у соціальних мережах зробили його одним із найбільш одіозних та обговорюваних світових лідерів. Для частини українців це може створювати відчуття близькості й зрозумілості його дій.

П’ятий фактор – скепсис до Європи. Не дивлячись на те, що загалом рівень довіри до ЄС як інституції достатньо високий (близько 59%), частина українського суспільства сприймає європейських лідерів як занадто поміркованих та недостатньо активних у питаннях підтримки України. На цьому тлі США, незалежно від президента, залишаються основним гарантом військової допомоги. Проте саме риторика Трампа, спрямована на «жорсткішу» політику, могла створити додатковий кредит довіри серед українців.

 

Криза довіри до української влади

Проблема довіри до іноземних лідерів, коли вона є більшою, ніж до власних, відображає значно глибші виклики, з якими стикається українське суспільство. Низька довіра до політичних інституцій є проблемою для стабільності демократичної системи та призводить до кризових явищ у державному управлінні – особливо в умовах воєнного стану, коли вибори не проводяться через законодавчі обмеження.

Коли значна частина населення покладає надії на зовнішніх лідерів, це фактично означає делегування відповідальності за майбутнє країни. Українці вірять, що хтось із-за кордону — чи то США, чи ЄС — допоможе вирішити їхні внутрішні проблеми. Проте це створює ризик втрати суб’єктності в міжнародних відносинах.

Окрім цього, низька довіра до українських політиків та інститутів української держави ставить під загрозу ідею демократії як такої. Якщо громадяни вважають, що власна влада є неефективною, а її слова нічого не варті (при цьому поки немає можливостей владу змінити), вони стають схильними до популістських рішень та авторитарних моделей правління.

Нарешті, надмірні очікування від іноземних лідерів можуть потім призвести до розчарування, якщо ці сподівання не виправдаються. Це створює додаткове соціальне напруження, посилює фрустрацію та недовіру до всього, що пов’язано з політикою, загалом.

 

Що з цим можна зробити

Українському суспільству може бути корисно переосмислити свої очікування від іноземних партнерів та від власної влади. Адже навіть психологи стверджують, що ніхто в світі не зробить для нас більше, аніж ми самі. Для цього потрібні системні зміни:

1. Зміцнення українських інституцій. Демократичні інституції повинні працювати на підвищення довіри громадян через прозорість, ефективність та підзвітність. Політична відповідальність, боротьба з корупцією та професійна діяльність державних органів — ключ до відновлення втраченої довіри.
2. Просвітництво та громадянська освіта. Важливо формувати у громадян розуміння, що відповідальність за майбутнє країни лежить передусім на них. Громадянська освіта та інформування про реальні можливості міжнародної підтримки можуть зменшити нереалістичні очікування.
3. Більша відповідальність ЗМІ. Українські медіа мають відповідально висвітлювати діяльність іноземних лідерів, уникаючи створення образу «рятівника». Збалансована інформація допоможе уникнути міфологізації зовнішньої політики.
4. Посилення ролі громадянського суспільства. Активізація громадських організацій, які працюють в сфері публічної політики та можуть стати «містком» між владою та суспільством, сприятиме підвищенню довіри до демократичних механізмів.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що феномен високої довіри українців до Дональда Трампа є багатогранним явищем, яке відображає не лише розчарування в українській політиці, але й психологічні, історичні та навіть культурно-ментальні особливості суспільства. Водночас це є сигналом про необхідність змін: відновлення довіри до власних інституцій і відповідального ставлення громадян до майбутнього країни замість покладання надій на іноземних лідерів.

Микита Трачук