Галя приїхала в село у бабусин будиночок. У неї була відпустка і вона хотіла відпочити на самоті на природі. Вона взяла свої дві сумки, рюкзак, діловито відкрила стареньку хвіртку і зайшла у двір.

-Оце так, – подумала вона глянувши на заросле бурʼяном подвірʼя і старезну бабусину хатину.

-Зате тут тиша і спокій, ніхто не набридатиме! – вирішила вона і весело зайшла в хатину.

Вона закрила двері і взялась розбирати речі. Раптом вона почула звук ключа у замку. Галина застигла від здивування…

…-Мамо, привіт, ну що ж ти мені не сказала, що в бабусиному будинку ремонт починається, ну мамо! – дзвонила Галя матері через пів години. – Я приїхала, хотіла відпочити сама, від усіх сховатись, і раптом цей хлопець з’явився!

Каже, що це ти його сюди направила, попросила щось полагодити. Це правда? Якби ти мені сказала, я б сюди не поїхала! Ну, що за життя, нікуди від вас не сховаєшся!

-Галочка! Я ж хотіла, як краще! Будинок пустий, ремонту хоче. А ти ніби до подруги на дачу поїхала, хто ж знав, що ти там? А де він зараз, хлопець той?

-За хвірткою стоїть, чекає! Я його виставила! Ось завжди так. Я хотіла сама побути… Як звуть хоч цього працівника? Сергій? Твій колишній учень? Ти вже своїх учнів наймаєш? Так, так, все погано. Та добре мамо, я зрозуміла!

Лариса Максимівна, поговоривши з дочкою, дуже засмутилася. Ну що з нею коїться, ось завжди у неї проблеми якісь. Слово їй не скажи. Ображається на все! З дитинства така. Ну гаразд мала була. Але ж тридцять уже скоро. А все, як дитина!

Взяла на два тижні відпустку, сказала, що до подруги на дачу поїдуть. Я зраділа, її подруга теж незаміжня. Може… А Галя взяла і одна в порожній будинок у село погнала. У бабусин… Земля їй пухом, царство небесне тобі, свекрушечко моя… А я ще Сергійка туди відправила! Та хто ж знав…

Галя вийшла до хвіртки і зміряла поглядом хлопця – молоденький якийсь. Видно тільки нещодавно мамин коледж закінчив. І що він тут робить? Головне, щоб не надто довго.

-Ну привіт, проходь, Лариса Максимівна підтвердила, що ти її знайомий. Оцінки відпрацьовувати, чи що приїхав?

-Привіт, – хлопець весело привітався, наче й не помітив Галіного єхидства. – Мене Сергій звуть. Я Ларисі Максимівні паркан пообіцяв полагодити, ґанок. Ти вибач, може я тебе налякав, коли намагався будинок ключем відімкнути.

-От діловий, на «ти» ще до мене, теж мені, хлопчик, – подумала Галя.

-Ясно. Я Галина. Цікаво, і скільки ж часу це все займе? – Галя, наче перегородивши йому вхід у будинок, стояла на ґанку, тримаючись за хиткі перильця і ​​похитувала ногою в шльопанці.

-Ну не знаю, як піде, дня три думаю. Або чотири. Я поспішати не збирався, тут місця дуже гарні, думав поєднати відпочинок із роботою. Мені Лариса Максимівна сказала, що будинок порожній. А в лісі гриби пішли, – вигляд у Сергія був веселий і незворушний.

-Не поспішати? Сказала? – Галя від обурення сильніше хитнула ногою, і…

-Обережніше, – крикнув Сергій, але стара дошка на ґанку тріснула і Галя… Майже опинилася прямо в нього в руках!

-Ну, ти!.. – від обурення вона не знайшла слів.

Але Сергій спокійно допоміг їй сісти на сходинку.

-Давай гляну… Завтра все пройде…

-Ти ж наче не лікар, мамин коледж закінчив.

-Так, життя навчило, все може знадобитися, тим більше під час ремонту.

-І коли це цікаво життя його встигло навчити? Дитсадок – штани на лямках! Добре я худа і легка, а то й не втримав би мене. Хоча… Начебто міцний такий хлопець, руки надійні. Про що я взагалі думаю? Ну ти даєш, Галя, стара, і на молодих хлопців уже задивляєшся…

-Спатимеш у літній кухні, там у бабусі тапчан стоїть у коридорі. І раніше дев’ятої не стукай, я взагалі відіспатися сюди приїхала, одна хотіла побути, а тут ти!

-Я можу й поїхати, – дружелюбно посміхнувся Сергій. – мене Лариса Максимівна попросила до осені зробити, тож не спішно.

Але Галі здалося, що він з неї трохи посміюється.

Так, вона смішна. Худа, волосся тонке. Мама завжди так прикро говорила:

«Галочка, тобі краще коротка стрижка, у тебе волосся не дуже густе», або «не носи балетки, носи підбори, вони на око применшують ногу!» І виглядає вона молодшою, ось він видно і вирішив, що вона ровесниця.

-Галю, ходімо я тебе в дім проведу, – Сергій подав їй руку.

Вона знову зміряла його поглядом.

-І звідки ти взявся на мою голову! – думала вона.

-Ходімо, що з тобою робити. Чаєм тебе напою з дороги, – Галя сперлася на його простягнуту руку. – Але спати все одно будеш у кухні!

-Зрозумів, зрозумів, не галасуй, – і Сергій повів Галю в будинок…

…За столом, як завжди в них бувало цього дня, зібралися всі. Вони мали вже багаторічну традицію – свято при свічках. Діти Тетянка та Андрій у дитинстві найбільше любили, коли задували свічки та розрізали торт.

При свічках тому, що тоді, п’ятнадцять років тому, у бабусиному будинку не було електрики.

-Сергійку, а пам’ятаєш, як ти грубку вночі грів, бо я замерзла? І на гітарі мені грав.

-Пам’ятаю, ще б пак. І ще пам’ятаю, що здивувався, як Лариса Максимівна таку юну дочку одну відпустила. А виявилося – ми ровесники! Ось ми тоді сміялися, коли ти зрозуміла, що я коледж давно закінчив і мені не двадцять!

-Ага! Поглянь на себе. Ти ж мені не сказав, що мати з тобою безкоштовно займалася, допомагала. Ти працював і заочно у вузі навчався. А ти тоді на подяку їй допомогу запропонував. Вона у розмові згадала, що чоловіка вже немає, дачі теж немає, не заробили. Є будинок у селі від свекрухи, і той розвалюється!

-Будинок, який нас з’єднав! Це була моя найпрекрасніша у житті відпустка, – Галя посміхаючись дивилася на чоловіка.

-Так, сьогодні ми зібралися, щоб відзначити п’ятнадцять років вашого спільного життя! – Галя навіть здригнулася. – Мамо, ну ти як завжди!

-Не ображай мою улюблену тещу, Галинко! Ларисо Максимівно, дякую вам за все! За вашу чарівну дочку, за ту хату, за щастя, що прийшло до мене!

-Гасіть свічки, – закричали хором Тетянка та Андрій, як маленькі.

-Ну, я ж хотіла, як краще! – запізно відповіла Лариса Максимівна.

-Мамо, та ти взагалі найкраща, – обняла її Галя. – Так, все, де торт? Свічки разом задуємо. За день народження нашої родини всі загадують бажання на наступний рік. І вони обов’язково здійсняться!