— Господи, Олеже, ти що, навіть таксі не викликав? — зітхнула Галина. — Ми спізнюємося вже просто непристойно! Я сподівалася, що ти бодай машину викликати здогадаєшся!

Жінка кидалася по квартирі, кидаючи докірливі погляди на чоловіка.

— Та що ти так метушишся? – Спокійно відповів чоловік. – Зараз вийдемо і спокійно зловимо машину.

Чоловік щойно оббризкав себе парфумами і з задоволенням принюхувався до запаху дорого парфуму.

— Ти що таке кажеш?! На вулиці снігопад та вітер, автобуси майже не ходять!

— Ну, тоді, запізнимося трохи…

— Олеже, ми вже запізнюємося, ти що, не розумієш? Цей корпоратив дуже важливий для нас, там будуть нові партнери, ми повинні…

— Галю, це твої партнери і твій корпоратив, тож якщо їм хтось щось і винен, то точно не я.

Чоловік вкотре окинув себе поглядом у дзеркалі. У дорогому костюмі з модною стрижкою виглядав він чудово. Доповнювали образ дорогий годинник — щедрий подарунок дружини на Новий рік.

— А ти від цього нічого не отримуєш? Зовсім? – ображалася дружина, натягуючи чоботи. — Рівень життя в нашій сім’ї залежить від моєї роботи, ти про це не думав?

— Це що, ти зараз мене дорікаєш грішми? – округлив очі чоловік.

– Господи, як з тобою важко! — вигукнула жінка, виходячи на сходовий майданчик і жестом запрошуючи чоловіка йти за нею. — Я нічим тебе не дорікаю, я просто кажу, що тобі слід було б допомагати мені в кар’єрному зростанні, а не палиці в колеса ставити!

– Ну так я допомагаю як можу, – знизав плечима чоловік, натискаючи на кнопку ліфта. — От іду з тобою на безглуздий корпоратив, наприклад.

— Цей безглуздий корпоратив нас годуватиме весь наступний рік. Він же дозволить нам поїхати у відпустку. Куди там ти хотів?

— І це означає, що я маю стрибати перед твоїм начальством і вашими партнерами, як дресирований пудель? – огризнувся чоловік, коли ліфт зупинився на першому поверсі.

— Так-так, зараз…

Галина тицяла в кнопки телефону, намагаючись викликати таксі, і відповідала неуважно.

– Чудово! — сплеснув руками Олег. — Тобто ти мене одягаєш і годуєш, щоби демонструвати своїм колегам!

— Олеже, годі, прошу тебе… — простогнала жінка.

Чоловікові якимось чином завжди вдавалося переконати її відчути провину за їхнє безбідне життя та комфорт, який дружина йому забезпечувала.

— Та ні, ти продовжуй! Мою скромну роботу з твоєю не порівняти, звичайно, але не треба вдавати, ніби я зовсім нікчемний! Це, знаєш, не найкращим чином впливає на наші стосунки!

Говорячи відверто, робота Олега жодних помітних сум у доход сім’ї не приносила, але Галина ніколи не акцентувала на цьому увагу. Вона любила чоловіка і завжди намагалася робити подарунки та забезпечувати побут, не зачіпаючи його гідності.

— Слухай, давай просто постоїмо тут у під’їзді ще кілька хвилин, дочекаємось приїзду таксі та спокійно доїдемо до офісу? – Примирливо запропонувала дружина. — Я зовсім не хочу сваритись. І дякую тобі, що погодився поїхати зі мною на цю вечірку. Це правда дуже важлива для мене.

Олег усе ще дувся, коли під’їхало таксі.

– О, привіт! — радісно привіталася симпатична жінка, яка сиділа за кермом автомобіля.

Олег відсахнувся від дверцят так, що його хитнуло назад, і він мало не опинився на засніженому тротуарі.

— Ну що там, Олеже? – поквапила дружина. – Давай сідай, у мене ж зачіска зіпсується!

Вітер гнав по двору снігові хмари, кидав їх у обличчя і за комір перехожим, і чоловікові довелося підкоритися.

– Куди їдемо? — весело продовжувала жінка-водій, коли пасажири посідали ззаду.

Галина назвала адресу.

— А мене, до речі, Олена звуть, — представилася таксистка і дивилася на Галину в дзеркало заднього виду.

— Галина, — відповіла ввічлива пасажирка, трохи дивуючись такій балакучості.

Вона спробувала розглянути краще таксистку. Дзеркало на лобовому склі відображало миловидне обличчя, яскраву помаду, довге темне волосся, розкидане по плечах, і червоний новорічний ковпак, одягнений набік.

— Галина Романівна, — поправила жінка, не знайшовши в таксистці знайомих рис і переконавшись, що ніколи раніше вони не зустрічалися.

— Олег, — похмуро представився чоловік.

Таксика хмикнула, і Галина вловила у дзеркалі її погляд, кинутий на чоловіка. Було в ньому щось дивне.

— А ви, я дивлюсь, у костюмі. Як завжди, бездоганні, Олеже, — з посмішкою продовжувала Олена.

Чоловік прокашлявся.

— Ми їдемо на вечірку з колегами з нагоди Нового року, — докладно пояснив він. — Дрес-код, знаєте…

Чоловік ніяково розсміявся. Галина з здивуванням спостерігала цю сцену, не розуміючи, навіщо чоловік так дивно поводиться. Зрештою, вони взагалі можуть не розмовляти з водієм, то до чого ці докладні пояснення та змучений сміх?

– Корпоратив – це нудно, – зморщила носик жінка-водій. — Так принаймні кажуть мої пасажири.

— Ну, чому? — раптом заговорила Галина. – Це дивлячись чого ви хочете від корпоративу. Якщо відпочити і повеселитися, то тут залежить від колективу, чи хтось підтримає ваш настрій чи ні. А якщо новорічна вечірка — привід обговорити важливі справи з потрібними людьми у неформаліній обстановці, то це зовсім інша справа.

– Ого! У вас, певно, успішна кар’єра, так, Галино? Ви, мабуть, важлива людина у вашій компанії, раз навіть на корпоратив їдете з діловим настроєм. Впевнена, за це добре платять, — Олена усміхалася, провадячи світську бесіду.

— Великі гроші потребують серйозного підходу до роботи, — згодилася Галина. — Доводиться пам’ятати про роботу навіть у свята.

— А коли відпочивати? – підняла брови таксистка.

— Відпочивати можна у відпустці, — хмикнула Галина, даючи зрозуміти, що їй самій це не дуже виходить.

Олег сидів, не подаючи голосу і навіть не рухаючись, здавалося, він з усіх сил намагається бути непомітним.

— А ви, Олеже? – звернулася до нього Олена, і той напружився.

Галина відчула боком, як чоловік напружився. Жінка знову здивувалася такій реакції, але виду не подала.

– Що? — похмуро запитав чоловік.

— Ну, ви навіщо на вечірку їдете, повеселитися чи обговорювати важливі справи?

— Як вийде, — буркнув чоловік не дуже чемно і відвернувся до вікна, даючи зрозуміти, що розмова йому нецікава.

— І що, не підтримаєш колегу? – раптом перейшла на «ти» Олена. — Не прийдеш їй на допомогу? Не врятуєш від настирливих та нудних інвесторів? Чи хто там у вас? Партнери?

– Яку колегу? — зацікавилась Галина.

— Ну, кого ж ще? — блиснула білими зубами жінка. — Адже ви колеги, раз на один корпоратив їдете.

Галина застигла від здогаду. За звуками, що долинали збоку, де сидів Олег, жінка зрозуміла, що той дуже обурився.

— Взагалі, я його дружина! – З викликом промовила жінка.

Таксистка дивилася в дзеркало заднього виду, округливши очі. На мить машина втратила керування і завиляла на слизькій дорозі.

– Обережніше! — вигукнув Олег, потираючи спітніле чоло.

— Вибачте, — промимрив жінка-водій, беручи автомобіль під контроль. — Дорога слизька, у снігу нічого не видно.

У салоні запанувала тиша, яку за пару хвилин порушила Галина. Жінка швидко прийшла в себе, далася взнаки багаторічна звичка швидко орієнтуватися в мінливих обставинах і приймати чіткі рішення.

— Судячи з усього, ви знайомі з моїм чоловіком, — сказала вона.

– Ну так … – Невпевнено пробурмотіла Олена. — Ми просто приятелі… Зустрічаємось іноді…

— Коли Олена приїжджає на виклик, — підхопив Олег. — Мені доводиться іноді викликати машину, коли мені потрібно працювати.

— Ти ж маєш машину, — нагадала дружина.

— Ну, так буває, що на парковці хтось встане так, що до машини не підійти, не те що виїхати! — чоловік починав сердитись. — Та що таке? Це якийсь злочин? Чи що?

— Чому ти сердишся, Олеже? — спокійно спитала дружина, вдивляючись у обличчя чоловіка. — Якщо ви знайомі просто тому, що Олена тебе возить на своєму таксі, у цьому немає нічого такого, через що слід виправдовуватися.

— Але ти кажеш так, ніби я в чомусь винен! У кожному питанні претензія! Я вже не можу таксі викликати без твого схвалення!

Олега несло.

— Та нічого такого я не говорю, заспокойся, будь ласка, — примирливо сказала Галина. — Ти сьогодні цілий день якийсь нервовий.

— Це через твій корпоратив, напевно… Я хвилююся, таки там будуть твої колеги, твоє начальство, я маю показати нашу сім’ю з кращого боку, — плутано заговорив чоловік, намагаючись заспокоїтися.

Він поклав руку на руку дружини і стиснув її долоню у своїй. Галина швидко здивувалася такому прояву ніжності, але виду не подала, переживаючи викликати чергову бурю емоцій.

— То, може, не варто було йти на вечірку, коли від неї стільки нервів? – намагаючись розрядити обстановку, весело заговорила Олена. — Втекли б разом, а потім сказали б, що труба вдома потекла!

Олег хмикнув. Галина усміхнулася краєчком губ, уявивши собі, що буде, якщо піднесе своєму начальству таке виправдання.

— Або як минулого разу, пам’ятаєш? Коли ти ніби застряг на вокзалі… — сказала таксистка.

У дзеркалі заднього виду відбилися її скорботна гримаса і міцно заплющені очі, жінка явно сказала зайве і дуже шкодувала.

– Це про що вона каже? — насторожилася Галина й обернулася до Олега всім корпусом. — Це не той випадок, коли ти на минулий Новий рік не приїхав додому через дуже погану погоду?

— Та ні, це я так просто сказала, приклад навела… — пролепетала Олена, намагаючись відвернути увагу пасажирки. – О, а давайте я вам анекдот розповім? Сидить, значить, чоловік в аеропорту, на виліт чекає, а по гучному зв’язку оголошують…

— Стривайте, стривайте, — жестом зупинила водія Галина. — Анекдоти потім, а зараз я хочу знати, яке відношення ви, Олено, маєте до мого чоловіка та його затримки щодо повернення додому минулого року?

Олег зам’явся, не знаючи, що відповісти.

— Так, усе, станція кінцева, — раптом заявила таксистка, зупиняючись на узбіччі. — Ти вибач мені, Олеже, але я на таке не підписувалася. Далі без мене.

– Але ми ще не приїхали, – подав глосс винуватець непорозуміння.

– Приїхали, – відрізала водій. — Ти мені не казав, що одружений. Я думала, що ти вільний чоловік а, і в нас складаються серйозні стосунки, а виявляється, що в тебе вже є сім’я.

Галина мовчки спостерігала за тим, як Олег намагається вигадати виправдання своєму вчинку. Олена тим часом продовжувала:

— Якби я знала, що ти одружений, я б ніколи в житті не стала зустрічатися з тобою! Тож вибачте, але поїздка закінчена. Можете не оплачувати проїзд та викликати інше таксі.

— Ну, чому ж? – заперечила пасажирка. – Я оплачу поїздку. Тільки поїдемо ми вдвох, я й ви. Олено, що скажете?

Олег округлив очі, Олена кинула в дзеркало заднього виду незрозумілий погляд.

— Ми підемо з вами на мій корпоратив. Я представлю вас як найкращу подругу, а ви відведете мене в потрібний момент від нудних інвесторів! — усміхнулася Галина.

– А я? – подав глосс ошуканець.

— А ти… Твоя подорож закінчилася. Ти виходиш тут і можеш іти, куди очі дивляться. Тільки адресу мені скинь, куди твої речі надіслати.

Олегові довелося залишити автомобіль. Він улаштувався в невеликому готелі неподалік місця незапланованої зупинки, благо всі документи в нього були з собою.

Галина швидко розлучилася з чоловіком, бо дітей не мали, і залишила його ні з чим. Втративши дружину та її доходи, чоловік швидко втратив свій блиск.

Галина потоваришувала з таксисткою, номер Олени значиться у її телефоні як «Найкращий водій»

Джерело