Ганна витерла руки об фартух і стомлено присіла на стілець у кутку кухні. Робочий день у кафе добігав кінця, і вона нарешті могла перевести дух. Останні відвідувачі вже розплатилися, а офіціантки закінчували прибирання зали. Телефон у кишені завібрував – дзвонила свекруха.

– Ганно, як справи? – голос Валентини Петрівни звучав підозріло лагідно.

– Здрастуйте, Валентино Петрівно. Втомилася трохи, день був завантажений, – відповіла Ганна, передчуваючи, що розмова не просто піде про здоров’я.

– Ти ж знаєш, що наша Катя виходить заміж, – продовжила свекруха. – Ми тут із Вітею подумали, було б дуже добре, якби ти допомогла організувати весілля у твоєму кафе. По-родинному, так би мовити.

Ганна напружилася. Вона чудово пам’ятала, чим закінчилася історія з ювілеєм свекра півроку тому.

– Валентино Петрівно, я не впевнена, що це гарна ідея. Минулого разу я мала проблеми з директором через знижки.

– Ганно, ну, ти чого! – заперечила свекруха. – Ти ж шеф-кухар! Невже не можеш домовитись? Донька так мріє про гарне весілля, а грошей у них із Павликом зовсім мало. Ти б ще й приготувала сама, щоб дешевше вийшло.

Ганна заплющила очі і глибоко зітхнула. Перед очима постала картина ювілею свекра: як вона просила директора кафе знижку в сорок відсотків, як потім сама стояла біля плити до пізньої ночі, готуючи на тридцять чоловік, як ледве трималася на ногах під час самого свята.

– Я поговорю з директором, але нічого не обіцяю, – нарешті сказала вона.

– От і розумниця! – зраділа Валентина Петрівна. – Я в тебе вірю!

Увечері Ганна розповіла чоловікові про розмову з його матір’ю.

– Сергію, я не хочу знову проходити через це. Минулого разу я мало роботу не втратила через ці знижки, – сказала вона.

Сергій знизав плечима:

– Ганно, ну що тобі це варте? Ти ж там працюєш, тобі неважко домовитись. Катя моя сестра, у неї весілля раз у житті.

– Мені це вартує нервів, сил і репутації! – заперечила Ганна. – Директор після ювілею твого батька прямо сказав, що більше таких знижок не буде. А твоя мати хоче, щоб я ще й готувала сама!

– Ну то й що? Ти ж кухар, – здивовано глянув на неї чоловік.

– Я кухар, а не благодійна організація! – Ганна відчула, як усередині закипає гнів. – Я не можу використати своє робоче місце для сімейних свят за непрямими цінами!

– Ти просто не хочеш допомагати моїй родині, – насупився Сергій. – Завжди так було.

– Неправда! – вигукнула Ганна. – Я завжди допомагала. І на День народження твоєї мами торт робила, і на Новий рік стіл накривала. Але одна справа – домашні посиденьки, а інша – професійний захід у кафе!

Сергій підвівся з-за столу:

– Знаєш що, вирішуй сама. Але мама буде дуже засмучена.

Наступного дня Ганна все ж таки зважилася поговорити з директором.

– Ганно Сергіївно, ви жартуєте? – директор зняв окуляри. – Після того ювілею ми ледве вийшли у нуль. А ви знову просите знижку?

– Я розумію, Михайле Борисовичу, – Ганна опустила очі. – Просто родичі так просять.

– Родичі! – пирхнув директор. – Усі мають родичів. Якщо кожен співробітник влаштовуватиме тут сімейні урочистості за півціни, ми збанкрутуємо.

– Я так і сказала свекрусі, – зітхнула Ганна.

– От і правильно, – кивнув Михайло Борисович. – Максимум, що я можу запропонувати знижку десять відсотків. І то тільки тому, що ви добрий працівник.

– Дякую, – подякувала Ганна. – Я передам.

Реакція свекрухи на новину про десятивідсоткову знижку була передбачуваною.

– Десять відсотків? – обурилася Валентина Петрівна телефоном. – Це ж смішно! Ти просто не хочеш допомогти!

– Валентино Петрівно, це максимум, що зміг запропонувати директор, – спробувала пояснити жінка.

– А ти наполягла? Ти пояснила, що для сім’ї? – не вгамовувала свекруха.

– Пояснила. Але ж у кафе свої витрати, своя економіка.

– Економіка! – передражнила Валентина Петрівна. – А як сімейні цінності? Ти хоч розумієш, що Каті потрібна допомога?

– Розумію, – зітхнула Ганна. – Але ж я не можу ризикувати роботою.

– Гаразд, – свекруха змінила тон. – А як ти сама приготуєш? Без цих націнок кафе?

– Валентино Петрівно, – терпляче почала Ганна, – Я не можу використовувати кухню кафе для приготування страв з метою. Це порушення правил. До того ж, після ювілею я була безсила, ледве на ногах стояла.

– Ой, не перебільшуй! – відмахнулася свекруха. – Подумаєш, трохи приготувала. Для тебе це звичайна справа.

– Для мене звичайна справа – готувати за зарплату в робочий час, – не витримала Ганна. – А не безплатно на сімейні свята!

– Ось як, – голос свекрухи став крижаним. – Я все зрозуміла. Передай Сергію, хай мені передзвонить.

Увечері відбулася справжня сварка. Сергій повернувся з роботи похмуріше за хмару.

– Мама дзвонила, – сказав він з порога. – Розповіла, як ти відмовилася допомагати з весіллям Каті.

– Я не відмовлялася! – заперечила Ганна. – Я запропонувала знижку, яку дозволив директор!

– Десять відсотків – це не знижка, а сміх, – заявив Сергій. – І ти могла б приготувати сама, якщо і захотіла б.

– І втратити роботу? – Ганна сплеснула руками. – Сергію, ти не розумієш! Я не можу використати ресурси кафе просто так!

– Ти просто не хочеш допомагати моїй родині, – уперто повторив Сергій. – Зізнайся чесно.

– Я хочу допомагати в розумних межах! – вигукнула Ганна. – Але не ціною своєї роботи та здоров’я.

Чоловік, розлютившись, почав одягати куртку в коридорі.

– Сергію! – Ганна спробувала зупинити чоловіка, але він уже гримнув дверима.

Наступного дня, коли Ганна була на роботі, їй зателефонувала Катя, сестра Сергія і попросила вийти з кухні до зали.

– Привіт, – зніяковіла вона. – Можна з тобою поговорити?

– Звичайно, – здивувалася Ганна. – Сідай.

– Я все знаю про цю історію з весіллям, – сказала Катя. – Мама мені розповіла. І я хотіла сказати, що не прошу тебе про це.

Ганна здивовано підняла брови.

– Правда?

– Так, – кивнула Катя. – Я бачила, як ти вимотувалась на татовому ювілеї. Це несправедливо – просити від тебе такого. Ми з Павлом самі назбираємо на весілля. Або взагалі тоді нічого не влаштовуватимемо.

– Дякую, Катю, – зворушено сказала Ганна. – Ти не уявляєш, як ти полегшуєш мені життя.

– Я поговорю з мамою та Сергієм, – пообіцяла Катя. – Вони мають зрозуміти, що не можна тебе так використати.

Увечері Сергій повернувся додому. Мовчки пройшов на кухню, де Ганна готувала вечерю.

– Катя приходила до тебе? – спитав він.

– Так, – відповіла Ганна, не повертаючись.

– Вона і до мене заїжджала. І до мами, – Сергій помовчав. – Влаштувала нам гарну прочуханку.

Ганна здивовано обернулася.

– Серйозно?

– Так, – кивнув Сергій. – Сказала, що ми егоїсти.

– І що ти думаєш? – обережно спитала Ганна.

– Думаю, що вона має рацію, – неохоче визнав Сергій. – Я не подумав, що для тебе це може спричинити проблеми. Вибач.

Ганна полегшено зітхнула.

– А твоя мама?

– Мама… – Сергій посміхнувся. – Мама сказала, що якщо так, то вони з батьком сплатять половину весілля. За нормальною ціною без знижок.

– Оце поворот, – усміхнулася Ганна.

– Так, – погодився Сергій. – Катя вміє переконувати.

– Розумна дівчинка, – зауважила Ганна.

– Загалом, – Сергій підійшов і обійняв дружину, – пробач мені за вчорашнє. Я був неправий.

– Прощаю, – Ганна притулилася до чоловіка. – Але наступного разу, будь ласка, пам’ятай, що я не тільки кухар, а й людина.

– Обіцяю, – серйозно сказав Сергій. – Більше жодних маніпуляцій.

Ганна посміхнулася. Здається, з цієї історії всі здобули важливий урок.