– У сенсі? – Ганна часто закліпала очима і стиснула телефон у руці.

– Я обов’язково схожу з тобою в театр, але тільки не в ті вихідні. Не ображайся, – відповів чоловічий голос на тому кінці.

– Чому не у вихідні? Ми планували це місяць тому, я квитки і взяла.

– Е-е-е, справи зʼявилися. Сімейні. Я приїду після січневих свят і ми обов’язково кудись сходимо, – Ігор явно намагався знайти причину, але вигадував на ходу.

Ганна все ж таки образилася. У них з Ігорем тільки-но почався цукерково-букетний період, а побути разом часу зовсім не вистачало.

---

Він приїжджав у її місто у відрядження. Жив тиждень-два на квартирі, яку винаймала компанія для персоналу, а потім їхав до себе в невелике сусіднє містечко. Усього три години їзди у будь-який бік, не завантажена траса.

Ігор Ганну одразу підкорив своєю харизмою. Вони зустрілися на вулиці. Ганна намагалася припаркувати автомобіль, але виходило погано. Вона крутила кермо, метушливо визирала з відкритого вікна на проїжджу частину і сильно хвилювалася.

– Допомогти? – Ганна навіть не зрозуміла, звідки виник цей усміхнений чоловік біля її дверей.

– Ой. Так. Я тільки місяць за кермом, не виходить запаркуватися.

– Зараз.

Він усміхнувся і почав говорити, що робити. Спокійно та дуже переконливо.

Ганна нарешті видихнула.

– Дякую вам велике. Без вас я б ще тут годину паркувалася.

Ігор відмахнувся і відразу розповів веселу історію, що трапилася з його знайомим на автомобілі.

– Ви, мабуть, поспішаєте, а я вас затримую, – раптом зауважив він.

Ганна замотала головою, все ще посміхаючись.

– Ні, що ви. Я вирішила зупинитися на обід, тут є хороше кафе недалеко.

– За рогом яке?

– Так, воно, – радісно відповіла Ганна.

– Я теж на обід ішов.

– А ходімо разом, – запропонувала вона і він одразу погодився.

Ганна була гарна, молода, явно молодша за Ігоря. Різниця була не надто велика, не більше п’яти-семи років. Але Ігор виглядав старшим, серйознішим. А вік тільки додавав йому чарівності.

За обідом вони добре провели час. Він був галантний, та й взагалі залицявся чудово. Ганна вперше зустріла такого чоловіка. Її однолітки не відрізнялися добрими манерами, не вважали за потрібне пропустити жінку вперед, відчинивши її двері, або запросити до столу, відсунувши стілець.

Усі ці дрібниці навішували на Ігоря ярлички: прекрасний, добре вихований, уважний. До кінця обіду Ганна була зачарована чоловіком навпроти і з задоволенням відповіла на прохання обмінятися телефонами.

За два тижні частих зустрічей Ігор поїхав додому, а коли повернувся, то залишився ночувати у Ганни. Він з легкістю переїхав з відрядження в квартиру Ганни і анітрохи не почував себе некомфортно.

– Скучила, – шепотіла йому на вухо вона, він кивав, усміхався у відповідь.

Новий рік наближався з неймовірною швидкістю, як і відрядження Ігоря.

Вони не обговорювали це, але Ганна чомусь була певна, що новорічні свята вони проведуть разом. Цілих два тижні! Ганна будувала плани, думала, куди вони поїдуть. Але Ігор зібрав сумку й поїхав, як тільки закінчилося відрядження.

Ганна подзвонила йому одразу, як повернулася додому.

– Ти поїхав?

– Так. У мене ж відрядження закінчилося. Мені потрібно здати всі звіти на роботі.

– Коли повернешся? – тихо спитала вона, вирішивши, що кілька днів розлуки її цілком влаштує.

– Числа п’ятнадцятого.

– Як п’ятнадцятого. А театр?

– У мене вдома справи. Сходимо потім. Кицю, сходи з подругою, обставини в мене такі.

Ганна засмутилася. Ігор міг подзвонити й розповісти їй, а не просто ось так поїхати.

– А як же ж Новий рік? Ти не приїдеш? – тільки зараз зрозуміла вона.

– Ні. Я ж тобі говорю, що не зможу.

– Так-так, я зрозуміла, заспокоювала сама себе вона. Стільки планів і все нанівець.

Ганна навіть образилася на Ігоря. Вона поклала телефон на стіл.

– Які можуть бути в нього справи, крім мене? Хм…

Дзвонити не стала. Подруги давно кликали її відзначати Новий рік за місто, і Ганна вирішила, що саме час погодитися, щоб не стирчати всю ніч біля телевізора, поки всі веселяться.

Ігор навіть подзвонив новорічної ночі, привітав. Ганна погано чула, що він каже на тлі шуму, але відповідала. Мимохідь запитала, чи не приїде він. Не приїде. Стало зовсім сумно. Але подруги не дали нудьгувати.

– Олено, а ти вільна?

– А що ти хотіла? – запитала подруга.

– У мене два квитки в театр, я ще у грудні брала, Ігор не може.

– Звісно! Чому питаєш? Піду! Я не твій Ігорчик. До речі, а чого ти сама до нього не поїдеш. Адреси не знаєш? Він не може, а ти вільна. Чи не запрошував? – трохи піднявши куточки губ, запитала подруга.

– Ось сходимо з тобою в театр і з’їжджу.

Тринадцятого числа Ганна чекала з нетерпінням. У суботу вони з подругою сходили в театр, а рано-вранці Ганна вже була на ногах. Вона записалася на стрижку, укладку. Сюрприз мав бути приголомшливим. У шафі висів новий костюм. Ганна берегла його на особливий випадок, і, схоже, він настав.

Із салону краси Ганна прямо летіла. Потім ледь себе стримувала, щоб не перевищувати швидкість на трасі, так їй хотілося якомога швидше опинитися в його місті.

Адресу прописки Ганна запам’ятала. Якось на очі їй потрапив його паспорт, і Ганна його добре вивчила.

Навігатор вів впевнено: прямо головною вулицею, потім ліворуч і через двісті метрів знову поворот ліворуч.

Ганна припаркувала свій автомобіль біля невеликої крамнички і перейшла дорогу до потрібного під’їзду.

Тієї ж миті, коли вони опинилися біля дверей, з під’їзду вискочила дітлахи і Ганна без проблем опинилась у під’їзді.

Третій поверх. Квартира 28. Ганна видихнула і натиснула на кнопку дзвінка.

За дверима почулася метушня, замок весело пискнув три рази і двері відчинилися. Перед Ганною стояла дівчинка років десять і хлопчик мабуть удвічі за неї молодший.

Дівчинка була в красивій білій сукні з безладними завитками на голові. На хлопчику були шортики й блакитна сорочка з короткими рукавами.

– Мамо, тут тітка чужа, не бабуся.

Ганна подивилася на номер, вказаний над дзвінком, а потім знову на дітей.

– Ігор Сергійович тут живе? – спитала Ганна зніяковіло.

– Тату, тату, це тебе! До тебе якась тітка!

З кімнати тут же ж з’явилася жінка. На її голові красувалися бігуді, які вона поспіхом знімала з волосся.

Ігор теж вийшов у коридор з кухні.

Ганна перевела погляд на нього і застигла від несподіванки.

Вона не впізнала його. Точніше, це обличчя було Ігоря. Але ось зовнішній вигляд – безглузда майка і заношені штани з витягнутими колінами…

– Це мені подарунок на день народження привезли, ходімо Артемчику, – дівчинка потягла брата за рукав сорочки до кімнати, але хлопчикові було так цікаво, що він упирався.

– Ти щось замовив? – голос дружини стрепенувся.

У цій ситуації вона була не вперше.

Ганна зрозуміла це по куточках її губ, по нервовому перебиранню пальцями рукава сукні.

– Я залишила пакет у машині, не стала піднімати у квартиру, зійдіть зі мною, – Ганна показала рукою з ключами у бік паркування. – Оплата, якщо можна, готівкою.

Ігор видихнув, взяв з вішалки куртку, взув черевики і поспішив вийти на сходовий майданчик.

Він щільно зачинив двері і пішов уперед. Він поспішав спуститись. У його ході не було нічого від колишнього впевненого у собі Ігоря. Там, з нею, весь цей час він ніби грався. Але добре, надто добре.

Зупинився Ігор аж біля машини.

Ганна не стрималася і виказала йому все, що думала.

– Виходить, ти одружений.

Він зніяковів.

– Ну, як одружений, трохи…

– Що? – Ганна навіть розгубилася від такого нахабства. – У тебе діти! Двоє! А ти вважаєш, що «трохи» одружений?

– Ну, так. Ми офіційно не одружені. А що таке?

Ганна відкрила багажник.

– Твоя дружина все чудово розуміє. Дружина вона тобі, мати твоїх дітей. І терпить тебе, бо не хоче позбавляти дітей батька. Нехай так неофіційно, але ти в них є. Та й дах над головою є. Ось, на, дівчинка подарунок чекає.

Ганна простягла Ігореві пакет. Подруги подарували їй іграшку-плед у вигляді рожевого кролика, але застосування вона йому так і не знайшла, хотіла комусь передарувати. Зараз був саме цей момент.

Ігор мовчки розвернувся з пакетом у руці й пішов назад до під’їзду.

Ганні так хотілося щось гукнути йому вслід, але вона стрималася, пощулилася від холоду і відвернулася. Вивіска над магазином переливалася всіма кольорами веселки. Окрема табличка “Кава” кинулася в очі відразу. Тоді Ганна, не довго думаючи, зайшла в магазин.

Її не було хвилин п’ять чи сім. Вона вийшла, зробила ковток гарячого напою зі стаканчика і мало не поперхнулась. Біля її машини ходив якийсь чоловік, він раз у раз сідав навпочіпки і зазирав під автомобіль.

– Щось загубили? – спитала вона, намагаючись бути чемною.

– Ваша машина? Вибачте. Ви ж нещодавно припаркувалися. Телефон випустив десь.

– Я жодного телефону не бачила.

– Та я без претензій до вас. Просто до друга приїхав, вийшов із магазину, до того будинку дійшов, а телефону нема в кишені.

Ганна знизала плечима. Але потім дістала свій телефон і сказала:

– Номер свій назвіть.

– Що? – перепитав молодик, продовжуючи ворушити сніг черевиком.

– Номер свого телефону кажіть, наберу вам. Дзвінок не на беззвучному?

– А. Ні, – він назвав свій номер.

Ганна відразу набрала його номер і обоє почали чекати. Звук пролунав майже одразу, недалеко від машини в кучугурі.

Незнайомець дістав телефон і посміхнувся.

– Як ви швидко зрозуміли! Дякую велике.

Він почав обтирати телефон від вологи, а Ганна сіла в машину. Наразі вона змогла розглянути цього чоловіка. Невисокий брюнет, одягнений пристойно.

– Можна було відразу здогадатися, що не пройдисвіт, – подумала про себе Ганна.

Кава була несмачна. Вона скривилася, зробивши ковток.

Це місто її більше не тримало, тепер хотілося додому. Ганна згадала, що у ванній стоїть зубна щітка Ігоря, стало так неприємно, що здригнулися плечі.

Дорогою додому, Ганна багато думала, думала про те, як таке з нею могло статися. Де вона прогледіла найголовніше? Як так просто довірилася Ігореві.

До рідного міста залишалася рівно половина колії. Ганна зосереджено дивилася на дорогу, як раптом автомобіль затих. Ганна встигла звернути на узбіччя.

– Ну, що ще?! – сердито вигукнула вона. – Бензин!

Як вона не звернула уваги на стрілку.

Ганна щільно стиснула зуби:

– А-а, про що ти думала, коли поїхала так далеко! Зачіска, стрижка. Потрібно було залити повний бак!

Ганна дістала телефон, щоб переглянути, де знаходиться заправка. Найближчу вона давно проїхала. У такій ситуації вона опинилася вперше. Перше, що спало на думку – зателефонувати Ігорю. Вона набрала номер. Він скинув дзвінок, вона знову набрала телефон. Але він знову не відповів. Втретє зателефонувати вона йому навіть не змогла, дзвінок одразу ж скидався.

– Заблокував…

Ганна не відступала і вирішила зателефонувати знову, вона не дивлячись натиснула на рядок вихідного виклику і почала чекати.

– Так, – відповів їй чоловічий голос.

– Ігоря можна почути?

– Ви помилилися.

– Я не помилилася, покличте до телефону Ігоря!

Чоловік не відступав.

– Я Олександр, а-а, ви мені телефон допомогли знайти, пам’ятаєте, у снігу. Ви набрали останній номер, а це я.

– Вибачте. Так, мабуть, – Ганна подивилася на номер. – А ви випадково не знаєте, що робити, якщо бензин закінчився на трасі?

Він мовчав кілька секунд.

– Алло, – сказала Ганна.

– На якому кілометрі зупинилися? Прямо на трасі чи з’їхали?

– З’їхала на узбіччя.

– Це добре. Тут два варіанти. Виходьте на трасу та зупиняйте всі машини підряд. Хтось допоможе. Або чекайте на мене. Я можу приїхати.

– Ви, правда, можете приїхати?

– Так. Можу.

– Тоді я на вас чекаю. Мені страшно зупиняти когось.

– Добре. Будьте на зв’язку. Увімкніть аварійку.

За півтори години перед її автомобілем зупинилася якась машина. Ганна застигла, вдивляючись уперед. Потім видихнула. З автомобіля вийшов Олександр і водій. Ганна теж вийшла зі своєї машини.

Літній водій мимоволі посміхався, переливаючи з каністри в бензиновий бак. Ганна бачила цю посмішку і відверталася.

– Що я вам винна? – спитала Ганна, коли літній чоловік закінчив.

– Нічого. Ви мене врятували, а я вас. Тільки якщо підкинете в місто, буду радий, – відповів Олександр і попрощався з водієм.

– Звісно, ​​– усміхнулася вона.

Всю дорогу, що залишилася, вони розмовляли. Говорили про все. Ганні було комфортно з людиною на сидінні поруч, їй зненацька захотілося більше дізнатися про нього. І вона питала, він відповідав і теж питав. Само собою проходило порівняння Ігоря та Олександра. Тепер Ганна бачила ці відмінності. Починала розуміти, як вона була зачарована, і що означає “перше враження оманливе”. Тільки зараз Ганна зрозуміла, якого чоловіка вона хоче бачити поряд із собою, з ким хоче будувати стосунки та заводити сім’ю. Тільки зараз.

Коли в’їхали до міста, Олександр спитав:

– Готелі тут пристойні?

Ганна замислилась.

– Моя подруга здає подобово, можна зупинитись у неї, зараз дізнаюся, вільна квартира чи ні. Це в сусідньому з моїм будинком.

– Було б чудово. А ще я не проти перекусити.

– У мене є улюблене кафе, якщо встигнемо, то запрошую.

– Добре, Ганно. З тебе запрошення, з мене оплата чека.

Вона засміялася.

Квартира в Олени була без мешканців, і вона погодилася.

– Де ти відхопила такого красеня? – Олена зателефонувала, як тільки розмістила гостя у квартирі.

– Ой, Олено, на тому самому місці, де відшила Ігоря. Рівно там же ж.

– Та ти що! Ну, ти даєш. А я вже думала, що він вільний.

– Ні, Олено, він уже трохи одружений.

– Як це?

– А ось так, – Ганна весело засміялася, хитро поглядаючи на подругу…