Ганна вже приготувала вечерю. Сьогодні вона дуже постаралася: запекла м’ясо, відварила картоплю, зробила смачний салат з крабових паличок. Настрій був хороший, та й перестала працювати вона сьогодні рано. Чому б не порадувати свого коханого чоловіка?

Але Андрій затримувався. Зазвичай, у цей час він уже вдома.

Ганна підняла кришку каструлі, розуміючи, що картопля вже остигає. А розігріта їжа не така смачна. Тому вона взяла свій телефон та зателефонувала чоловіку.

– Так, привіт, – відповів він.

– Андрійку, а ти скоро? А то вечеря вже готова, все ж охолоне.

– А я затримаюсь, вечеряй без мене. До того ж, я не голодний.

На задньому плані почувся сміх і голоси. Було ясно, що Андрій перебуває в якомусь закладі, і явно не поспішає додому.

– А ти де? – Запитала Ганна. Настрій вже зіпсувався, адже вона так старалася. А чоловік навіть не попередив, що затримається. Та й вочевидь десь поїв.

– Та я тут у кафе неподалік. Зустрів знайому, вирішили посидіти, побалакати. Скоро буду.

– Знайому?

Ганна присіла на стілець, відчуваючи, як у душі здіймається неприємне почуття. Мабуть, ревнощі.

– Так, знайому. Гаразд, давай, скоро буду.

Андрій поклав слухавку, а Ганна здивовано дивилася на свій телефон.

Це що зараз було? Ні, Ганна не з тих, хто ревнує до кожного стовпа, але навіть їй здалося дивним, що її чоловік вечеряє з якоюсь жінкою, коли його дружина приготувала йому вечерю і чекає вдома. І мало того, що це дивно, так це ще й неприємно.

Ганна все ж таки сіла їсти, але їй навіть шматок не ліз. Хотілося зателефонувати до Андрія і попросити пояснень. Або сказати йому, щоб швидко йшов додому.

Але вона знала, що так не варто робити. Окрім сварки, це нічого не дасть.

Чоловік з’явився за кілька годин. Від нього пахло якимось жіночим парфумом. Злегка вловимий шлейф, але Ганна його все ж таки відчула.

– І де ти був? – зустріла вона його у коридорі. – І, головне, з ким?

– Ганно, ну ти чого? – усміхнувся Андрій. – Ішов додому, зустрів знайому. Сто років не бачились. Зайшли до одного закладу, посиділи, побалакали. Нічого такого!

– А мене ти до вас покликати не хотів?

– То ти її не знаєш, тобі нецікаво було б слухати наші історії, – знайшовся чоловік.

– А ім’я у цієї знайомої є?

– Ти що, ревнуєш? – хмикнув Андрій. – Не варто! Я тебе кохаю! Ти б не обурювалася, якби це була не жінка, а чоловік. Ну, так і це просто знайома! Яка різниця, хто вона.

– Скажи мені її ім’я, – вкрадливо попросила Ганна.

– Гаразд, Олена.

Очі чоловіка забігали, а в Ганни відразу спливло в пам’яті це ім’я.

– Це ж твоя колишня, чи що?

– Ну, так, – розвів руками Андрій. – Ганно, але ми давно розлучилися! У нашій зустрічі нічого такого нема! До того ж вона випадкова! Посиділи, поспілкувалися та й розійшлися!

– Зрозуміло, – сказала Ганна. – І тобі не здається, що це мені неприємно?

– Ой, не починай, – буркнув чоловік і зник у ванній. Він постійно так робив: коли йому не було чого сказати, просто уникав розмови.

Ганна знала, що чоловіка не переконає. І йому не пояснити, що ця зустріч Ганні здається підозрілою, що вона її ображає. І що про такі речі треба ставити другу половинку до відома. А коли б Ганна не спитала, Андрій, напевно, навіть не розповів би їй про це.

Можливо, тут нічого такого немає. Але почуття Ганни були зачеплені, а Андрій зовсім не хотів визнавати, що він був не правий. І тоді Ганна вирішила йому показати, що вона відчувала. Так, у її ідеї була й крапелька бажання поквитатися, але все це вона вирішила влаштувати не заради того, щоб поквитатися. А заради того, щоб Андрій зрозумів, що відчуває Ганна зараз.

Вона вдала, що забула про цей інцидент. Більше цю тему не порушувала, а Андрій був і радий.

Минув тиждень після того випадку. Був вечір п’ятниці, і подружжя будувало плани на вихідні.

– Може, на дачу до друзів завтра ввечері поїдемо? – спитав Андрій. – Вони нас звали. Посмажимо шашлик, поспіваємо пісні під гітару.

– А я завтра не можу, – заплескала Ганна очима. – Але ти їдь один.

Андрій на мить замовк, перетравлюючи цю інформацію. А Ганна терпляче чекала на резонне питання.

– А чому ти не можеш? У тебе плани? – нарешті спитав він.

– Так, плани.

Ганна, як ні в чому не бувало, почала прибирати посуд зі столу.

– А що за плани?

Ганна посміхнулася, відвернувшись від Андрія. Поки що все йде за планом.

– Так, уявляєш, мені тут один знайомий написав. Сто років не бачились. А він проїздом у нашому місті. Ось і запропонував мені зустрітись. Домовилися завтра в кафе посидіти. Чаю?

Андрій за інерцією похитав головою, відповідаючи на останнє запитання. А далі настало обурення.

– Це який ще знайомий?!

– Та ти його не знаєш, Андрію. Так що, чай будеш?

– Який чай, Ганно?!

– Чорний. Можна й зелений, але ти його не любиш.

– Не заговорюй мені зуби! Це що ще за побачення з якимсь знайомим? І чому ти сама йдеш? Ні, я тобі не дозволяю!

Ганна хмикнула. Он як він заговорив.

– Вибач, звичайно, але я твого дозволу і не питала.

– Це що означає? Ти вважаєш, що можеш зустрічатися із якимись чоловіками? Ти заміжня, Ганно! І жодних зустрічей!

– Почекай, тобто тобі неприємно, що я хочу зустрітися зі своїм знайомим? Так би мовити, тет-а-тет?

– Звісно! Ти ще питаєш! Я взагалі не розумію, як тобі це на думку спало!

– Я нічого не розумію, – посміхнулася Ганна, – якщо ти вважаєш це неприйнятним, то чому ти сам того тижня зустрівся зі своєю колишньою?

Андрій на мить заціпенів. А потім широко посміхнувся.

– Ах, он воно що… Ти просто вирішила зі мною поквитатися!

– Та Бог із тобою! Не збираюся я з тобою квитатися. Просто ти ясно дав зрозуміти, що нічого страшного в такій зустрічі нема. Нема, правда? А між вами нічого не сталося? Ви ж просто поспілкувалися?

– Так, звичайно!

– Так ось! – радісно вигукнула Ганна. – І між нами нічого не станеться! Ми просто поспілкуємось!

А потім зробила так, як любив робити її коханий чоловік: пішла.

Перед сном Андрій знову порушив цю тему.

– Ганно, але ж це інше. Я її випадково зустрів, а ти планомірно збираєшся на побачення!

– Ну, по-перше, не побачення, а просто зустріч. А по-друге, коли він мені запропонував, я збиралася відмовитись. Думала, що тобі це буде неприємно. Але ти сам сказав, що в цьому нема нічого поганого. Чи все ж таки це погано?

– Так! Тобто ні! Тобто… Ганно, ти мене заплутала!

– Ну, коли розплутаєшся, повідом. А я спатиму.

Наступного ранку Андрій сподівався, що Ганна пожартувала. Що просто вирішила його провчити. Але ні, вона й справді не збиралася їхати до друзів на дачу, а натомість збиралася піти на зустріч з якимсь таємничим знайомим.

Андрія долали ревнощі. Він сердився, бурчав, ходив з кутка в куток. А ближче до обіду заявив, що Ганна нікуди не піде.

– Це ще чому? – Запитала вона.

– Просто тому, що я так сказав!

– Слухай, але раніше треба було говорити, коли твоя колишня запропонувала тобі посидіти у кафе. Треба було впевнено сказати, що ти одружений, і твоїй дружині це не сподобається. Але ти вирішив, що в цьому нема нічого страшного. Так що, будь ласка, не заважай мені збиратися.

Звісно, ​​ніякого знайомого й близько не було. Ганна вирішила, що якщо все ж таки дійде до того, що вона вийде з дому, то вона просто вирушити до своєї подружки. Вона вже з нею навіть домовилася.

А взагалі вона чекала лише одного, щоб Андрій вибачився. Щоб визнав, що це було неправильним рішенням і пообіцяв, що цього більше не повторитися. Але якщо він цього не зробить, то Ганна готова йти до кінця.

Вона вже встигла нафарбуватися, вбратися. Нанесла свої улюблені парфуми і почала взутися. І тут із кімнати вийшов похмурий Андрій, який теж не поїхав на дачу.

– Ганно, ну, вибач! Я не подумав про твої почуття! Вирішив, що в цьому нічого страшного нема! Але тепер розумію, що тобі було дуже неприємно! Не ходи нікуди, будь ласка.

Ганна посміхнулася. Вона стягнула туфлі, які вже встигла взути і підійшла до свого чоловіка.

– Я прощаю тебе. Але якщо таке ще раз повторитися, ти так легко не відбудешся.

Потім пішла у ванну, змила макіяж, переодягнулась у улюблену піжаму і прийшла до свого чоловіка. Вони разом увімкнули фільм, а трохи пізніше замовили піцу.

Але в тому, що жодного знайомого й не було, Ганна не зізналася. Сказала, що просто скасувала зустріч. Адже чоловіка треба тримати в тонусі, бо він знову забуде про почуття дружини.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело