Ганна стала навшпиньки і зазирнула у старовинне дзеркало в батьківській спальні.

У його масивній рамі відображалася її схвильована посмішка.

– Скоро, дуже скоро, я вийду заміж! – подумала вона, тримаючи в руках кілька весільних запрошень, які ще не встигла роздати своїм подругам.

Дата весілля давно була призначена, і в голові Ганни весело кружляли мрії про щастя й кохання.

У цей момент в кімнату зайшла її мама Наталя. Жінка була в квітчастому сарафані, а в руках тримала пакет із рукоділлям.

– Ганнусю, ти знову перед дзеркалом крутишся? – з усмішкою запитала Наталя. – Невже ти вирішила стати Міс Світу?!

– Може й так, – підморгнула Ганна. – Але в першу чергу я збираюся стати місіс Марчук!

Сміх наповнив кімнату теплом, але швидко стих, бо раптом пролунав несподіваний дзвінок у двері.

В квартиру зайшла майбутня свекруха Ганни – Людмила Петрівна.

Ця жінка була відома своєю строгою вдачею і безглуздим характером. Ганна одразу відчула себе якось незручно.

– Так, дорогенька! – діловито сказала Людмила Петрівна. – Нам треба негайно поговорити.

Свекруха поклала на стіл якийсь великий пакунок.

– Про що? І що це ви таке принесли? – здивовано запитала Ганна.

Вона не розуміла, що відбувається.

Людмила Петрівна якось загадково посміхнулася

– Зараз ти про все дізнаєшся, – сказала вона. – Нам треба поговорити про твою весільну сукню!

Ганна стрепенулася. Вона вже мала досвід спілкування з матір’ю нареченого, і зараз дівчина відчула, як наближаються якісь неприємності.

– Про весільну сукню? А що не так з тією, яку я обрала? – уточнила вона, намагаючись говорити впевнено.

Людмила поблажливо посміхнулася.

– Я говорю про свою сукню. Двадцять п’ять років тому я у ній виходила заміж. Пам’ятаю, якої величезної праці мені вартувало дістати таку якісну імпортну тканину.

Та й кравчиня взяла на ті гроші дуже дорого. Але сукня виявилася щасливою, ми з чоловіком прожили в коханні та злагоді багато років. Тож це буде традиція нашої родини, і більше жодних розмов!

Ганна спробувала чемно відмовитися.

– Але, Людмило Петрівно, – почала вона обережно. – Я не впевнена, що…

– Жодних «але»! Ти одягнеш її на весілля, або весілля не буде! І не витрачай мій час на суперечки. Я маю й інші справи. Ми з Олексієм йдемо сьогодні вирішувати останні питання з ресторанним меню, а ти повинна бути готова вже наступної суботи!

Коли Людмила вийшла, Ганна не стримала сліз.

– Мамо! – схлипувала вона, знову вдивляючись у дзеркало. – Це зовсім не моя сукня! Звичайно, вона гарна, тут багато мережива і квіти на ліфі дуже милі… Це в цілому й не так важливо, я була б готова їй поступитися цим. Я просто не зможу її вдягнути! Я ж більша за неї на два розміри!

Наталя обійняла дочку і лагідно сказала:

– Не хвилюйся, Ганнусю. Я гадаю, є вихід. Спробуй звернутися до Надії, пам’ятаєш, нашу кравчиню? Можна трохи змінити фасон, додати тканини, щоб вона стала твого розміру…

– Ох, мамо… Може є більш простий вихід? – запитала дівчина.

Ганна чесно провела кілька днів займаючись спортом, але результати були майже нульові, і, зрештою, вона відмовилася від цієї витівки.

Вже в п’ятницю вранці Ганна вирушила в ательє до Надії, давньої знайомої їх родини.

Кравчиня була вся в роботі, оточена тканинами й голками.

– Ганнусю! Як я рада тебе бачити! Давай, розповідай, що тебе сюди привело! – привітно зустріла вона дівчину.

– Сукня… – з тремтінням у голосі сказала наречена. – Мені терміново треба її трохи перешити, і дуже швидко.

Коли вона розповіла Надії свою історію, та тільки кивнула, підморгнувши:

– Гаразд, не хвилюйся, ми все виправимо. Свекруха ні про що не здогадається. Я зроблю так, що це буде твоє вбрання, хай і з історією!

Наступного ранку настав день весілля. Надія не підвела і не тільки встигла зробити свою роботу, але й зробила її блискуче!

Оновлене вбрання ідеальне сіло по фігурі Ганні.

– Ганнусю, доню, ти виглядаєш просто чудово! – захопилася мама, коли дочка з’явилася у дверях.

– Дякую! Тепер вона справді моя, – полегшено видихнула наречена.

У день весілля Людмила Петрівна прямо сяяла, хоча так і не помітила змін у сукні своєї невістки.

Вона посміхалася, примовляючи, що її сукня, як і раніше, прекрасна. Серце Ганни переповнювало хвилювання, коли вона обмінювалася обручками зі своїм коханим, а тепер уже чоловіком Олексієм.

Тихий шепіт, сміх гостей і дзвінкий звук музики злилися в єдине ціле, а свекруха ані на мить не спускала з неї пильного погляду, ставши в гордій позі.

– Що ж, наречена, все-таки я мала рацію? – із запалом поцікавилася Людмила – Вбрання – те що треба, вірно?!

Минуло кілька годин. У перерві між чергою тостів, побажань та вигуків «Гірко!» Олексій обійняв Ганну і прошепотів їй на вухо:

– Я пишаюся тобою й твоєю поступливістю. Тобі все-таки вдалося порозумітися з моєю мамою!

– Звісно, ми ж тепер сім’я! – посміхнулася Ганна.

У цей момент дівчина відчула, як тягар, що довго був на її плечах, нарешті зник.

– Ганнусю, доню! – Людмила була задоволена невісткою. – Я рада, що ти пішла мені назустріч і не стала сперечатися. Ти дівчина розумна, я рада, що мій син вибрав саме тебе!

– Дякую, Людмило Петрівно! – сказала Ганна. – Це справді приємно чути…

…Весільний вечір ішов своєю чергою, рухаючись до щасливого завершення.

Але тепер Ганна розуміла, що вчинила все ж таки правильно.

Незважаючи на тиск, їй вдалося зберегти свою індивідуальність і добрі стосунки з новими родичами.

Сукня більше не мала значення. Найважливіше було кохання, дружба, вірність і порозуміння.

І все це було тут, в цей неповторний вечір…