Позивний «Райвен» він обрав собі сам, що в перекладі означає ворон. До великої війни він не мав стосунку до армії — працював водієм зерновоза.

Історію бійця оприлюднили на сторінці 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола.

24 лютого 2022 року «Райвен» зустрів у рейсі. Новини про перші сотні загиблих дітей змінили все.

«Я не витримав, подзвонив батькові, сказав що піду. Начальник не хотів відпускати, казав, що це квиток в один кінець. Просив ще „покататися“, але я вже не міг. Чекав, поки машина зламається, бо тільки тоді ми їхали на ремонт додому. Коли це сталося — одразу пішов», — пригадує він.

8 травня він був у військкоматі, а наступного дня вже проходив навчання у Старичах. «Райвену» тоді був 31 рік, його батькові — 51. Служити пішли обоє.

Батько, колишній вчитель із військовою кафедрою, нині служить у військкоматі, а сина після трьох тижнів підготовки на навідника розподілили у 44-ту окрему артилерійську бригаду.

«Райвен» хотів воювати. Спершу були ліси Житомирщини, але там було тихо. Потім — Запорізький напрямок. Саме тоді росіяни йшли в активний наступ. Досвід роботи на великих машинах став вирішальним. Його перевели з номера обслуги на водія.

«Почав кататися, їздив на «Крабах», возив іноземні М-777, працював на «Мсті». Доводилося тягати гармати й розрахунки «КрАЗами» через Київщину та південні степи», — розповідає боєць.

Зараз він за кермом «Богдани» — першої української самохідної гаубиці калібру 155 мм, створеної за стандартами НАТО.

За його словами, вона їде, як іномарка. Мотор і шасі — звичні, а кермо скрізь кругле, тому довго звикати не довелося.

Перший рік війни «Райвена» нічого не лякало. Був азарт і бажання бути корисним. Страх прийшов пізніше — після «бойового хрещення». Тоді в «КрАЗ», з якого розвантажували речі, влучив безпілотник.

«Нас було п’ятеро. Я побіг до легкового авто, почав збирати поранених. Осколки були в усіх. Мене тоді „припекло хорошо“ — отримав опіки та поранення ока. Вивіз хлопців до медпункту. Тоді відчув, що війна не жартує», — пригадує він.

Вдруге «прилетіло» вже безпосередньо в кабіну «Богдани». FPV-дрон влучив у кабіну, коли машина була в дорозі. Розрахунок щойно відстрілявся і виїжджав із капоніра.

«Райвен» побачив, як хлопці відбігають, і раптом стався вибух. Командир гармати дав наказ негайно відступати з вогневої.

«Я був трохи „пошкрябаний“, дев’ять днів у лікарні — і знову до своїх. Потім випала можливість поїхати на реабілітацію в санаторій на Львівщину. Всякого було багато, не все можна розповідати. Але ми на позитиві, бо по-іншому ніяк. Колектив у нас найкращий — молоді хлопці. Буває кумедно, коли під обстрілом біжимо, падаємо, перечіпаємося, а потім згадуємо ті „куверки“ зі сміхом», — каже «Райвен».

Війна зразка 2022-го і теперішня — це різні стратегії. Раніше артилерія могла виїхати, відстрілятися і спокійно залишити позицію. Зараз небо кишить дронами. Вони б’ють по всьому: по техніці, по легкових машинах, по людях. Артилеристам видали мисливські рушниці, щоб збивати БПЛА дробом.

Робочий день розрахунку одноманітний і напружений. Якщо немає наступу — прокидаються, п’ють каву і йдуть на обхід території.

Щоранку — огляд гармати, прогрів двигуна, перевірка систем установки. Чекають команди. Коли звучить «До бою», треба швидко розмаскувати машину, завести її та виїхати в капонір для стрільби. Це займає 10 хвилин до першого снаряда.

«Гаубиця захована так, що її з неба не видно. Нас рятує те, що ворог рідко влучає точно. Ресурсу в них багато, вони не економлять — стріляють „як-небудь“. Бувало, що КАБи мимо пролітають, таких випадків було більше ніж сотня. Іноді по нас летить „отвєтка“ — мимо, поруч — а ми продовжуємо вести вогонь. Можемо з третього снаряда попасти, можемо з п’ятого», — каже водій.

Зараз на фронті сезон дощів і болота. Все розтає, техніка грузне. У цей час ризик стати мішенню для FPV-дрона зростає в рази. У бійців свій «чорний гумор»: якщо під дронами застряг у болоті — значить, «завтра вихідний».

Але попри втому та небезпеку, «Райвен» знає свою справу.

«Головне, що ми бачимо результат. Наскільки ми вже настріляли ворожої техніки — якщо зібрати всі відео влучань, вийде фільм на три години. Раніше цілили в танки та БТРи, зараз частіше працюємо по піхоті. Вони вдосконалюються, заходять тихо по 3–5 осіб, особливо в туман. Але коли ми бачимо на відео, як воно горить — це класно», — говорить боєць.

Попри щоденну небезпеку, серце «Райвена» завжди далеко від фронту. На початку великої війни він відправив двох своїх синів до Польщі. Кожен свій постріл і кожен виїзд на вогневу — вважає внеском в їхнє майбутнє.

Він тримається, бо знає: усе, що він робить сьогодні, він робить заради них, щоб одного дня вони могли повернутися в безпечний дім.

Як повідомляла АрміяInform, по рації з різних позицій йому співали «Happy Birthday».